До підтоплення
У нас не було світла з другої половини жовтня. Окупанти порозбивали всі трансформатори. Ми посадили з чоловіком городину, спочатку поливали водою з-під дощів. А потім нам діти купили генератори і ми завдяки цьому більш-менш вирішували побутові питання.
Окупанти стріляли з лісу до плавнів. Знищили будинок мого сусіда, тіло якого збирали, щоб впізнати, знищений будинок моєї тітки, брата — усі тепличні комунікації постраждали.
Будинки в Кринках до і під час окупаціїВони сідали на човни, грузили снаряди і вже з берега стріляли по селу. Коли дівчата до них підбігли і запитали: “Що ви робите, хіба так можна?” А вони: “Ми не стріляли”. Дівчата: “Ми ж бачили, що це ви”. А солдат каже: “А что мы сделаем, это приказ начальства”.
Ми робили зарядку і хотіли вижити
Ми приблизно знали, коли почнуться обстріли. Як правило, з 23 до 01 ночі ховалися до підвалу, а потім з 03 до 05 ранку. Було незрозуміло звідки прилетить. Хоча з часом ми навчилися орієнтуватися по окупантах, які жили через паркан від нас. Зайняли сусідську хату. По їх поведінці ми розуміли, куди нам бігти: якщо вони сиділи, то ми розуміли, що це стріляють їхні війська. А коли вони ховалися в підвал, то ми вгадували, що це наші стріляють і нам теж треба було бігти в підвал, бо не відомо звідки могло прилетіти.
Час від часу ми вивішували одяг на вулиці, коли літали дрони ЗСУ, щоб було видно, що живуть люди. Моя сусідка навіть вивішувала жовті і блакитні речі, щоб наші розуміли що ми тут є. Але ми були готові до всього, в нас були запаси їжі і навіть човен прив’язаний у дворі.
Ми з чоловіком робили зарядку і я обливалася холодною водою. Морально було готові до всього. Я хотіла вижити.
“Україна вже перемогла!”
Якось один окупант ходив перевдягнутий в цивільне і питав по хатах, де живуть російські солдати, провокував населення. Молоді хлопці казали, що не знають. А прийшли до нашого дуже проукраїнського сусіда, і запитав, де живуть орки? Не знаю, що він їм сказав, але через дві години в його будинок прилетіло. І його розірвало. Ми бачили, що це окупанти стріляли, і було зрозуміло, що це вони його знищили.
До цього ми з сусідом розмовляла і я сказала йому: “Так хочеться, щоб Україна перемогла!” А він мені відповів: “Україна вже перемогла, треба трохи почекати”. Він був справжнім патріотом. Коли окупанти прибігли і почали шукати залишки снаряду, вони не знайшли. А потім, коли ми розбирали той будинок, то знайшли від снаряду серію і номер. Мої діти потім в інтернеті знайшли, що зброя використовувалася радянським союзом у війні з Югославією.
Ми стали жебраками за один день
Ми прописані в Новій Каховці, але моя мама жила в Кринках, після її смерті залишився будинок і ми в ньому жили. Кринки затопило повністю. Напередодні підриву ГЕС 5-го червня 2023 двоє окупантів, скажімо, керуючого складу, ходили по селу і попереджали, щоб ми не ходили по дорозі. Один із них був під впливом якихось речовин, він сказав "Києва нєт і нє будєт!". А інший більш адекватний додав: "Та то он фантазируєт, Києв мать городов рускіх стоял і будєт стоять". Мене це дуже здивувало і запам'яталось.
Наш будинок вистояв, а у сусідів зовсім попадали хати, оскільки була глиняна “отдєлка”, то все попливло. Шостого червня о 9-00 води було по вікна. Через 5 днів ми евакуювалися в Козачі Лагері. На п'ятий день ми повернулися до свого будинку, води вже не було. Але коли відкрила двері, то були в шоці. Я вила, тому що все, що було зроблено нами, все пропало. У 62 роки у нас нічого не залишилося. В один день ми стали жебраками.
Теплиця у Кринках під час окупації, 2023Як змінилися двори і теплиці під час окупації в КринкахВиїхали в липні
Коли вода пішла, усю техніку, яка у нас була, ми витягували на горище. Три дні ми все пересушивали, відмивали, але окупанти не давали навести порядок, бо стріляли. До 18-00 ще щось можна було зробити, а після 18-00 — нереально. Ми ховалися від обстрілів, було страшно. По вечорах в окупантів була забава типу контрстрайку, вони кричали: “Подожди, я еще не снял качественное видео. Давай повторим”. Ми прожили в Кринках 4 дня і 3 ночі. Наші діти, які за нас дуже хвилювалися, вмовили нас виїхати. Вони знайшли перевізника з Криму і він нас забрав з Таврійську, куди ми приїхали до родичів. Усього назбиралося на виїзд 11 чоловік — з Гопрів, зі Скадовську та інших населених пунктів.
Усього назбиралося на виїзд 11 чоловік
20 липня ми виїхали і добиралися через окуповані території. Їхали на Мелітополь, Луганськ, Ровеньки, Калатіловку, Краснопілля (Сумського району)
Ми ночували — у м.Суми, а звідти їхали до Києва, а з Києва до Кам'янець-Подільського. По дорозі ми бачила розкидані речі, добротні чемодани. Мені потім пояснили, що два тижні тому тут розстрілювали. Ми вирвалися, хоча до цього сиділи і чекали ЗСУ, було страшно і ми молилися. Коли наші грюкали, то ми раділи.
Пошкоджена фауна
Мені болить, що дуже знущаються з нашого лісу. Мої батьки садили ліс. Ми з любов'ю та повагою завжди ставилися до лісу. Ми ніколи нічого не різали живого, якщо щось прибирали, то прибирали сухі гілки. Я так вихована і так виховувала своїх дітей. Те що вони роблять з нашого лісу — по варварськи його спилюють. У березні ми з сім'єю навіть гасили пожежі в лісі, засипали в районі дач. А потім уже окупанти не дозволяли їздити до лісопосадки.
Зрунований будинок, Кринки, 2023Окупанти постріляли усіх бобрів. Навпроти нас було дві їх позиції, вони стріляли вдень і вночі. У листопаді у бобрів починався шлюбний період і вони плескали по воді хвостами. Так окупанти тривожилися, думали, що то “развєдиватєльниє групи” і стріляли по бобрах. Бо тварини були активними вночі.
Ми намагалися не потрапляти їм на очі, бо приховати свої емоції було дуже важко
На дачах у нас позалишалися колаборанти, які з ними дружили і мали вигоду, алкаші і декілька людей, яким нема куди було їхати. Ми намагалися не потрапляти їм на очі, бо приховати свої емоції було дуже важко. У мене на обличі все написано. Наша знайома з Козацького виїхала гуманітарним рейсом з Раденська, бо не мала можливості за що виїхати — мала дорослого сина з інвалідністю.
Перевірки на постах
Нас дуже ретельно перевіряли на постах. У мене були вишиті мамою рушники і диск з моїми професійними наробками за весь мій трудовий стаж. Солдат мене запитав: “Ето что?” Кажу: “Вишиті мамою рушники, везу їх з собою”.А щодо диску, не хотів повертати. Я вмовила його: “Перевіряйте, якщо там була б якась заборонена інформація, я б її заховала від вас. Я 40 років працювала в навчальному закладі і у мене там весь курс навчання з предметів”. І почала перераховувати, то він віддав.
Виїзд до Кам'янець-Подільського
Наші прикордонники забрали в нас паспорти, посадили в автобус, відвезли в в ЦППО (Центр підготовчої підтримки освіти). Ми проходили там шість кабінетів, співбесіду, нас погодували, дали, де переночувати. А потім вранці нас волонтери відвезли в Суми. І далі ми вже сідали на потяг і їхали до Хмельницького. А в Кам'янець-Подільському приїхали до родичів, де нам допомогли знайти будинок, тут ми зараз живемо і приглядаємо за ним.
Двір до війни, КринкиМої родичі виїхали за кордон, вони кажуть, що у них все добре. Вони на повному державному забезпеченні. Я ні про що не шкодую, я в Україні і мені цього достатньо. Я можу працювати як репетитор біології чи хімії, мені навіть прислали ноутбук. Налаштована на роботу, хочу бути соціально активною, у мене великий досвід. Зараз наявність житла і нормальних умов відіграють ключову роль. Бо платити, як мої родичі в Києві, по 12 тисяч гривень, я не зможу. Поки ми тут.
Кринки не внесено до ЗБД
Кринки дуже постраждали. Через будинок йдеш і бачиш — розвалини, розвалини, ще до потопу. У нас вигідна позиція — поряд ліси, з яких вони стріляли і пересувалися БТРами, і поряд плавні, було де заховатися. Прикро, чому Кринки не ввели в зону бойових дій. Може, ще не розібралися.
Двір під час окупації, Кринки, 2023Страшно, коли зруйнована окрема родина. Але ще страшніше, коли зруйновано ціле село. У нас було розвинене сільськогосподарське село. У кожного в дворі стояли теплиці, ми працювали, заробляли гроші. А зараз моя сестра в Польщі з хворим чоловіком каже, з того часу, як звільнили Херсон вона сподівалася на швидке повернення: “Кожен день мріяла що ось-ось вже будемо вдома, а тепер і чоловік тяжко хворий і хати нема”. У 62 роки відновлювати те, що створювалося за все життя, це дуже тяжко…
Звичайно що хочуть додому всі, але немає куди…
Novakahovka.city
*На головному фото - будинок-музей Остапа Вишні, який стояв у Кринках