TitleБерег Інгульця: як живуть Дар'ївка, Микільське і Садове під вогнем

Ілюстрація: ШІ

1778 року сподвижник Потьомкіна Михайло Фалєєв збудував тут дачу на березі Інгульця. Його наступник Федір Комстадіус розбив навколо сади – такі, яких більше не було ніде в пониззі Дніпра. Місцеві стали називати село Садовим. Назва пережила 250 років.

Сьогодні до річки за водою – небезпечно. Дрони фіксують рух і атакують.

Три села на одному березі Інгульця – Дар’ївка, Микільське, Садове. Різні громади, різна адміністрація. Але один берег, одна річка, одна лінія вогню. І одна доля.

Яким був цей берег

Дар’ївка заснована 1780 року. Через неї проходить міжнародна траса М14 і Е58. До Херсона – 22 кілометри. Тут була лікарня на 60 ліжок, пологовий будинок, аптека, пекарня, пошта, 273 житлових будинки. Поруч – Федорівські карстові печери, найперші в гирлі Дніпра. Геродот писав про ці береги – про країну Гілею, де Геракл зустрів змієногу богиню. Науковці вважають, що він мав на увазі саме цей куток Інгульця.

Микільське – засноване 1783 року, колишня Репринка. 2 575 мешканців до війни. Між Микільським і Садовим – ботанічний заказник «Інгулецький лиман»: 50 гектарів рідкісних водяних рослин із Зеленої книги України. Горіх водяний, латаття біле, глечики жовті. Був радгосп, порт – вантажний комплекс з пропускною здатністю тисяча тонн на добу. Школа. Садок. Футбольний клуб «Темп».

Садове – колишня Фалєєвка. 1 396 мешканців. Школа, бібліотека в Будинку культури, магазини. На центральній вулиці – пам’ять про Харченка, який закрив амбразуру ворожого доту при форсуванні Дніпра у 1944 році і загинув. Йому надали звання Героя посмертно.

Цей берег вже знав окупацію. Дар’ївку визволили 16 лютого 1943 року – після того як німці повністю її зруйнували. 226 мешканців воювали на фронтах, 38 загинули. Потім відбудували все: лікарню, пекарню, житло, вулиці. Підняли з нуля.

Тоді вистачило сил відбудуватися. Питання – чи вистачить зараз.

Що зробила ця війна

Після окупації 2022 року і підриву Каховської ГЕС Садове частково затопило. Коли вода відійшла – почались обстріли. З 1 300 мешканців залишилося спочатку близько 600. Потім – менше ста. Прильот в один будинок – і сусіди збирають речі слідом. Так, поступово, село спорожніло.

У Садовому немає електрики з листопада 2022 року. Немає газу. Немає централізованої води. Магазини зачинені. Автобус до Херсона не ходить. Комунальники іноді запускають свердловину – але генератор чують дрони. Тому воду набирають швидко, у всі ємності одразу – і ховаються.

У Микільському – схожа картина, але масштаб більший. Восени 2024-го росіяни почали бити по селу керованими авіабомбами – КАБами. Будинок за будинком. Школа зруйнована. Садок – теж. Бібліотека, пошта, газогін – знищені. Згорів трактор з причепом – нема чим вивозити сміття. Бригади обленерго приїжджають, лагодять лінії – і через кілька годин усе починається знову. Обстріл, обрив, темрява.

13 березня 2026 року снаряди влучили поряд із сільрадою Дар’ївки – о 11-й ранку. П’ятеро співробітників отримали поранення і гостру реакцію на стрес. Просто на роботі.

“Головна наша біда – це війна. У нас постійно стріляють: і танки, і міномети, арта, і дрони. По селу кидають запалювальні бомби, які розлітаються навсібіч і палять усе навколо.”

Юрій Володимирович, староста Микільського і Понятівки

Хто лишився і як виживає

Ті, хто залишився на цьому березі, – переважно люди за 60. Є й молодші – 45-55. Господарство, яке нікому не залишиш. Домашні тварини. Відчуття, що якщо виїдеш – назад вже не буде.

Вони самі стали собі електриками, пекарями, медиками. У кого є свердловина – ділиться водою з сусідами. У кого є генератор – заряджають телефони всій вулиці. 130 генераторів по громаді – по одному на три-чотири хати. У 2024 році адміністрація допомагала з пальним, зараз – за можливістю. Здебільшого люди забезпечують себе самі.

З опаленням – окрема логістика. До прифронтових сіл важкою технікою не завжди можна дістатись безпечно. Волонтери, організація «Проліска», ХОКАРС – хто може привезти, той привозить. Кожна машина туди – це ризик.

У громаді працює «Армія відновлення» – проєкт спільно з Херсонським обласним центром зайнятості. У Микільському – три жінки: Юлія Ковальчук, Анна Ніжніченко, Оксана Юдіна. Прибирають вулиці, допомагають після обстрілів – без вихідних, навіть коли лунає артилерія.

“Ми не можемо навіть зробити обстеження пошкоджених будинків, бо є домівки, куди вже по другому, по третьому разу прилітає.”

Анатолій Дідур, голова Дар’ївської сільської військової адміністрації

Є будинки, куди бригади не заходять взагалі – просто небезпечно. Їх ставлять у чергу на компенсацію від держави. І чекають.

Три тисячі років – і один берег

На березі Інгульця біля Дар’ївки – Федорівські печери. Там жили люди кам’яної доби. Геродот писав про ці місця дві з половиною тисячі років тому. Потім тут були скіфи, потім козаки, потім садиба Фалєєва з садами яких не було на всьому Дніпрі, потім радгосп, порт, школа, футбольний клуб.

У 1943-му цей берег горів. Відбудували.

Зараз – горить знову. Але людей, які могли б відбудовувати, стає дедалі менше. І кожен день – нові прильоти у щоденному зведенні ОВА. Дар’ївка. Микільське. Садове. Як і вчора. Як кожного дня.