Трагедія сталася в ніч на 18 квітня у Керченській протоці.
Поблизу Краснодарського краю затонув суховантаж "Герої Арсеналу". Судно,
завантажене пшеницею, прямувало з російського порту Азов у напрямку
турецького Самсуна. Але шторм, що розпочинався, змусив капітана
поставити пароплав на якір — на момент трагедії суховантаж був на рейді.
Та це не допомогло: о 03.22 «Герої Арсеналу» подали сигнал SOS, його
отримали російські прикордонники.
На місце катастрофи, що сталася на відстані 14 миль від берега, відправили одразу кілька суден. Та було запізно — «Герої Арсеналу» швидко пішли під воду. На борту перебувало 12 членів екіпажу, більшість з яких українці… За кілька годин рятувальники виявили дві перекинуті шлюпки, також на воді з’явилися рятувальні жилети, які зазвичай команда одягає у крайньому випадку. І дійсно, то виявилися члени екіпажу — трьом вже неможливо було зарадити, на поверхню підняли тіла, а от один моряк дихав. Чоловіка підібрав танкер «Волгонефть-18». Єдиним, хто вижив після жахливої катастрофи, виявився 34-річний моторист з Херсона Костянтин Черненко. Моряк отримав переохолодження, адже у воді, температура якої сягала не більше 8 градусів, провів близько двох годин. Попри це, Костянтин відмовився від госпіталізації, адже якомога швидше хотів потрапити додому. Того ж дня він зателефонував дружині, яка вже знала з теленовин про трагедію, і сказав головні слова: «Зі мною все в порядку. Я вас із донечкою дуже люблю і скоро буду вдома!». В той самий момент я брала інтерв’ю у Маргарити Черненко, ставши невільним свідком неймовірних емоцій, які тільки може відчувати людина, коли відбуваться справжнє диво. До речі, подружжя Черненків — глибоко віруючі люди. Маргарита не приховує: щодня, відколи Костянтин у морі, молилася за нього і просила Бога лише про одне — вберегти її чоловіка. Благання посилилися, коли дізналася, що в морі шторм і життя її Костянтина, як і всього екіпажу, під загрозою. Буквально за кілька годин до трагедії у переписці в соцмережі чоловік скаржився, що починається шторм, а в них не дуже справне судно. Буквально за кілька днів суховантаж мали ставити на ремонт агрегата. Також, за словами Маргарити, команда дуже переживала ще й за те, що от-от з пароплава має знятися кухар. Жінка дуже гарно готувала (а якість харчування для екіпажу судна завжди має велике значення), а от на що здатен кок, котрого надішлють замість попереднього, було невідомо. За іронією долі, судовий кухар, одеситка Марина Свічкар, загинула у Чорному морі за кілька днів до звільнення. Як і більшість членів екіпажу суховантажу (всього зникло 8 моряків), тіло жінки досі не знайшли…
Костянтин Черненко став моряком 2 роки тому. На цьому судні працював уперше, хоча до цього чоловік вже мав справу з його власником. Суховантаж «Герої Арсеналу» належав турецькій компанії-оператору, а прапор мав панамський. Як і більшість суден колишнього флоту СРСР, його спіткала непроста доля. Збудований у 1980 році в Чехословаччині, суховантаж класу ріка-море, типу «Волго-Балт», що належав до рухомого складу «Укррічфлоту», ходив від Дніпра до берегів Туреччини та Греції і з 1988 року мав Херсонський порт прописки. Але 3 роки тому судно продали закордонній компанії, відтак, Україна до нього не має жодного відношення. Але питання в тому, в якому стані перебував суховантаж, і чи мали право настільки старе судно експлуатувати для морських вантажоперевезень? Ось що розповідає капітан Херсонського морського торговельного порту Іван Єфименко:
— Приватна іноземна фірма перереєструвала судно в Панамі. Але якщо говорити по совісті, то його треба було не перереєстровувати, а списувати, переробити «на голки». Майже 40 років на воді — це дуже великий термін для торговельного судна.
Крім того, вже відомо, що кілька років тому «Герої Арсеналу» вже тонули, врізавшись в інше судно. Тоді команду врятували, а суховантаж, після незначного ремонту, знову відправили в море. І, на жаль, це стандартна поведінка іноземних судновласників, ладних заробляти навіть на «консервній бляшанці», практично нічого не вкладаючи в судно, водночас ризикуючи життям екіпажу. Звісно, ми не можемо оперувати неперевіреними фактами щодо конкретної ситуації, але те, що мені розповів один зі знайомих моряків, просто шокує. Сам він ходив у рейси на схожому судні, з тих самих «волго-балтів». Так от, за словами чоловіка, такі старі кораблі не списують, бо це власникам нецікаво. Куди вигідніше судно затопити, щоб потім страхова компанія виплатила за нього ледь не повну вартість. Тому, мовляв, «консервні бляшанки» відправляють на ризиковані маршрути, де з ними може статися все, що завгодно… А як же екіпаж? Виходить, з людськими життями не рахуються?.. Ще один херсонець мені розповідав, що змушений був терміново знятися з судна, бо те, виготовлене класом ріка-море, відправили через океан… Така вже жахлива правда — бути моряком в країні, де є море, але фактично немає свого флоту. Розпродали судна, розпиляли на металобрухт, а тепер наші спеціалісти змушені поневірятися на чужині в пошуках заробітку, де ніхто ні з ким не рахується.
Моторист Костянтин Черненко вже вдома, в колі дружини і 5-річної донечки Софійки. У море родина його більше не пустить. Сам Костянтин перебуває у пригніченому стані, тому не турбуємо його з приводу інтерв’ю. Про те, що пережив, врятований, сподіваємося, розповість нам пізніше...
Марина Савченко, Новий День