Блогер Микита Панасенко опублікував розповідь про те, як насправлі сьогодні відбувається пропуск громадян на територію окупованого півострова.
Вся ця ситуація з диверсантами і ФСБшниками — дуже поганий знак. Росія рве з нами всі дипломатичні відносини. Облаштовує з Криму супер-мілітаризовану зону.
А цей матеріал про те, як росіяни посилили міри огляду туристів, які перетинають адмінкордон з Кримом. Як лякають і мучать людей. А ще вони безцеремонно захопили буферну зону…
Російська окупаційна влада посилила тиск на людей, які намагаються потрапити у Крим чи покинути захоплений півострів. Свої дії пояснює тим, що Україна може заслати туди свої диверсійні групи чи навіть підготувати теракти. У цьому ФСБ та особисто Путін звинуватили Україну кілька днів тому.
Для того, щоб відшукати можливих українських козачків-засланців, Росія тепер прикладає багато зусиль: відбирає у людей паспорти для кількагодинної перевірки і змушує їх спілкуватися з озброєним чоловіком віч-на-віч у тісній кімнаті. Така собі співбесіда на любов до Путіна, під час якої вам можуть наказати вивернути кишені, дістати всі речі з торби, продиктувати всі ваші особисті дані (чи ваших родичів), оглянути ваш ноутбук чи мобільний телефон. І плювати вони хотіли на приватне життя. А через процедури обшуків та допитів людям доводиться стояти на КПП дуже довго. Я, наприклад, провів на «Армянске» аж п’ять годин.
Як люди потрапляють на окупований півострів з території України? Їдуть на автобусах. Наприклад, маршрут «Одеса — Ялта». Бус виходить з Одеси та прямує до адміністративного кордону. По дорозі набирає пасажирів у Миколаєві та Херсоні. З Херсону сюди довезуть за 100 гривень. Туристів залишають біля КПП «Каланчак». Далі вони як пішоходи проходять дві митниці, витримують обшуки та прискіпливі запитання. Якщо у прикордонників щось там ламалося, то доводилося якийсь час стояти у черзі. Щастить тим, хто їде вночі — вдень сховатися від сонця немає де.
— Цукерки ховайте по кишеням, — радив нам водій автобуса три тижні тому на шляху до Криму. — Українці заберуть або змусять викинути.
Про українських прикордонників ходять різні чутки. Ніби вони рвуть на шматки російські паспорти, які отримали мешканці півострова. Забирають ліки, їжу. Ми тоді везли три важких торби, у яких було і те, і інше. Українські охоронці адмінкордону не сказали ані слова про це — вони навіть не просили відкривати сумки. Добре це чи погано? А раптом ми гранати веземо? До Криму тягніть що завгодно, головне, щоб не навпаки…
Перше, що ми тоді почули від російських митників: «Продукты питания есть? Не более пяти килограмм на человека. Лекарства везете? Открывайте сумку, показывайте».
Довелося показувати. До речі, про наркотики та зброю так і не спитали. До Алушти їхали вже за рублі — віддали по 500 за кожного.
З Криму на материк ми поверталися у ніч з 11 на 12 серпня. Знову обрали одеський маршрут, бо він єдиний ходить вночі.
— В связи с состоянием дорожного движения возможны задержки транспорта от 10 до 20 минут, — повідомив чоловічий голос по гучномовцю на автовокзалі в Алушті. Що це за стан руху такий? За дві години до цього десь між Алуштою та Феодосією зірвався з обриву інший пасажирський автобус. П’ять людей загинуло. Може через це? А можливо, десь на півострові ще стоять блокпости — продовжують шукати диверсантів….
Після кількох годин трясіння… хоча ні, дороги у Криму на диво у гарному стані. Зокрема, напрямок Алушта — Симферополь — Саки — Євпаторія — Армянськ.
Десь о другій годині ночі ми приїхали до КПП.
Черга біля КПП «Армянск». Ці люди зайдуть усередину майже під світанок. Фото зроблене десь о 2 ночі
— Кому уже есть полтинник, проходите, не стесняйтесь, — походжає між людей російський поліцай з автоматом на плечі. Чоловіка, у якого в паспорті було написано, що йому 56 — не пропустив. — Хорошо сохранился, стой со всеми, — відмахнувся митник. На вигляд йому не більше 30 років.
Цей хлопчик заснув просто на торбі
У будинок-КПП я потрапив десь за дві з половиною години. Ніхто не розумів, що відбувається. Нас просто не пускали і все.
Усередині того страшного будинку проводять обшуки. Раніше шукали їжу. Тепер зброю.
Усередині двоє прикордонників (хлопець та дівчина) наказали відкрити сумку. Подивилися, попитали, посканували металошукачем. Мене теж сканували. Пропустили. Підійшов до дівчини, яка мала б мене записати. Розповів хто я і куди їду. Забрали паспорт. Наказали чекати. Мені і ще 20 іншим чоловікам у зовсім невеликому приміщені.
Чекав з усіма ще з годину. Сказали, що паспорт віддадуть після бесіди. Ніхто не знає, що це за бесіда. Всі нервують. Потім проходить чутка, що говорити доведеться з ФСБшником. Митники цього не заперечили.
Дружньо пропускаємо жінок та татусів з дітьми (іноді з такими, що у футбол, мабуть, у дворі вже ганяють) на руках. Татусеві тримати його важко, зате у черзі стояти не треба.
Нарешті покликали на вулицю. Світає. Знову молодий митник (з пістолетом, а не автоматом) перетасував як карти наші паспорти. Сказав одному з нас витягати по черзі якийсь паспорт з "колоди”. Так сформували нову чергу. Мені пощастило бути у першій п’ятірці. Знову чекаю поки викличуть.
Митник-поліцай розповідає, що на нас чекає. Показує на будиночки (два на два метри). Каже, що там сидить спеціально навчена людина, яка з нами буде спілкуватися. Будиночків з десяток. Говоритимуть з кожним окремо. Ось і моя черга.
— Зачем в Крым ездил?
— У меня там дедушка остался. Все семьей ездили проведать. Нас четверо.
— Где дедушка живет?
— В Алуште.
— Скажи адрес.
— Не помню его. Раз в год всего там бываю.
— Как дедушку зовут? Имя, фамилия, отчество.
— [кажу]
— Работаешь?
— Нет, учусь. На пятый курс поступаю.
— Как это поступаешь?
— Четыре окончил, диплом получил. Теперь поступаю дальше.
— Это у вас такие правила?
— Ну да.
— [сміється] Что в сумке?
— [і ось я вкотре дістаю всі речі за свого рюкзака та сумки, викладаю на стіл]
— Говори свой номер телефона.
— [диктую, тепер чекатиму дзвінків від ФСБшників
]
— Хорошо, можешь идти.
— А зачем все эти новые процедуры ввели?
— Как зачем? Украина нам войну объявила.
— В смысле? Не может такого быть.
— Новости посмотри. Ваш президент там такое несет. Говорю же, война началась.
— [мовчу]
— Та шучу я. Приказ поступил, выполняем. А вообще, вы там к границе столько танков пригнали. Вот и мы усиливаем оборону.
— Ясно. [Виходжу за двері]
На годиннику сьома ранку. Я йду через нейтральну зону. Дуже втомлений. Тато ще не пройшов росіян. Його ще треба буде чекати. До речі, наш автобус досі чекає на тій стороні. Він мав о 9:00 бути в Одесі.
Розумієте, росіяни облаштували ще один намет у кінці буферної зони, просто у кількох метрах від наших позицій!
Питаю у нашого прикордонника, що це таке?! Каже, що вони просто прийшли і сіли тут. І вигнати їх ніяк не можна. Не стріляти ж…
Український КПП я пройшов за півгодини. А потім у автобусі майже до 9:00 ми чекали інших пасажирів, які ще проходили російський кордон. Деякі з них потім розповіли, що їх «співрозмовник» копався у телефоні та ноутбуці. Більшість говорять, що у Крим тепер ані ногою.
А от черга з авто до українського КПП. На одне авто наші прикордонники витрачають 5-10 хвилин. Ці водії ще не знають, яке пекло чекає на них далі. Під триколором