Організатор Мирної ходи на підтримку прав людини, у тому числі і ЛГБТ, написав про свої враження від вчорашніх подій у Херсоні
Міжнародний день боротьби з гомофобією перетворився на шабаш гомофобних юнаків з бажанням комусь «втащіть» на підставі особистої неприязні.
8-го березня жінка ходить по спеціально-виділеному тротуарі, їсть за іншим столом у куточку, не має права підіймати очі і не доведи Господь заговорити без дозволу чоловіка.
20-го лютого в Україну з почестями і пошаною повертається Микола Янович Азаров. 21-го – Захарченко. Ну а 22-го – вихідний день, гучна музика, святкова атмосфера – на борту №1 повертається Віктор Янукович з залишками Партії Регіонів.
24-го серпня – по всій країні Марші братерства з Російською Федерацією. В Одесі зібрали 1 000 000 підписів, щодо приєднання до РФ.
Ось саме такі незрозумілі емоції у мене виникли, коли я повернувся додому з Мирної ходи, і почав думати – а що ж це, взагалі, було?
Я навмисно вирішив нічого не писати, не публікувати до сьогодні, щоб на тверезу голову подумати. Адже вчора мені було просто смішно, а сьогодні вже страшно.
Ще у квітні при розмові про КиївПрайд, мій не досить толерантний знайомий сказав, що у Херсоні ніхто не проведе подібної акції. Бо вона неможлива. Я, вкотре, став на романтичну сторону суперечки – мені не здалося це нездійсненним. Тоді я і не уявляв, що буде через місяць.
Я повідомив міську раду, щодо проведення. Потім їм копи радили звернутися до суду, щоб заборонили акцію. Але суд не зрозумів підстав для такого рішення – Феміда на нашій стороні.
І акція відбулася. Зовсім не у тому вигляді, як я хотів. Єдине, що мені вдалося з запланованого – спілкуватися. Хоча я і хотів пройти центром та поговорити з людьми про проблеми відсутності рівності прав українців.
Але інша група українців вирішила, що вони напівбоги, або ж законодавці, або посланці божі і можуть обмежити мої права.
Я не буду писати про абсурдність гомофобних аргументів, тому що жодного нового не було – ЛГБТ-представники не зможуть продовжувати свій рід, бог проти цього, ці євроцінності нам не треба і тому подібне. Мені здалося, що це вершина перевернутої піраміди, що це вже наслідок, а причини значно ширші.
За ці півгодини диспуту з людьми, які просто не захотіли, щоб я ходив власним містом, промайнула безмежна купа інформації, яку тепер важко систематизувати. Спробую розписувати, що спадає на думку.
Нацизм – саме так я б охарактеризував відношення до мене. Звичайно, немає нічого спільного з ідеологією Шикльгрубера. Правильним терміном був би «ксенофобія». Але ні, я хочу написати нацизм. Треба ж хоч раз спровокувати гомофобів, якщо вони ж так яро мене провокатором клеймують.
Я чомусь, стоячи перед цими хлопцями, проводив паралелі з нацизмом. Саме тоді за надуманою причиною, людей могли бити, вбивати, заганяти в концентраційні табори.
І це підтримувалося не лише тими, хто робив ці жахливі речі.
Закомплексованість – чому хлопець, який побачивши у мене в руках знак рівності, каже, що це два, перепрошую, п*сюна. І після цього у нього очі на лоба полізли, коли я повідомив про свою гетеросексуальність. Він, у якого, за його словами, дві палички асоціюються з фалосами, підозрює не себе, а мене в симпатіях до хлопців.
Пересмикування – як ще можна описати пропозицію «от ти хочеш рівності прав, давай випустим всіх з тюрми, зрівняєм права зеків, нє ну а чьо, вони ж теж українці, а їхні права утискаються. Я не думав, що буду такі перетягування чути колись від, здається, дорослих людей.
Мені було так смішно, коли на російському телебаченні говорили про гумор без рамок і моральних принципів, а «моралісти» закидували «он ІДІЛ голови відрізає на відео – давайте і ми так зробимо». Відчуваєте рівень підміни понять? Коли у Херсонському фейсбуці люди пишуть «ніхто не мав обмежувати моїх прав на мирні зібрання, на спілкування», а представники людей, які стояли навпроти мене пишуть «а якщо б сепаратисти проводили свій марш, ми теж мали поважати їх право?
Ми б мали дотримуватися Закону чи заборонити їм розривати нашу Україну-неньку?» Ви, взагалі, нормальні? Я вже не говорю про те, що сепаратизм прописаний і заборонений в законодавчих актах. Я кажу про те, що у людей мозок, як у черепахи і вони не бачать різниці між надання всім українцям рівних прав і загроз національній безпеці. Саме такий мутований патріотизм є страшним для країни.
Дурість – найголовніший чинник, що проявився в різних аспектах.
Можна назвати егоїзмом аргумент, який я вчора почув – ви хочете, зрівнявши права представників ЛГБТ, утискати мої права. ШО ЦЕ ЗА ЛАЙНО??? Як партнерство двох гомосексуалів утисне твої права? Як?
Дурістю були аргументи – навіщо нам ці проблеми, є проблеми бездомних, бідних пенсіонерів, АТОшників. Лесбійки забирають пенсію у людей похилого віку? Як гадаєте у кого більший відсоток соціальної відповідальності? Всі пацани, що зібралися сплачують податки і не намагаються обманути країну з виправданням «нє, ну а шо, всі так роблять; хочеш жить – умєй вєртеться» і все в такому роді?
Дурістю були улюблені аргументи тупих гомофобів – а як же діти??? «Як я дитині можу пояснити про рівність прав всіх людей, якщо сам думаю інакше. Будуть йти два гея і мій син це побачить? І шо? Раптом він стане геєм?» Прикро, що діти стають заручниками незнання батьків.
Прикро, що ті, хто їх створив вважають себе супер-людьми, а декого недолюдьми.
Прикро, що їхні батьки не знають, що геями народжуються. Прикро, що ці гомофоби кричать про сімейні цінності, а самі, дізнавшись, що їхній син гей – можуть відмовитися від нього, вигнати з дому, обірвати всі «родинні контакти». Така собі лицемірна сімейність.
«Сімейні цінності» - аргумент на який роблять ставку націоналістично-налаштована частина моїх опонентів. На питання – якщо Ви такі поборники сімейних цінностей, то чому ж Ви лишаєте цього права таких самих українців, відповідь може бути «того шо», або ж, взагалі, «це порушення моїх прав». Оці люди обмежують себе в голові, але тепер хочуть і інших обмежити.
Бог – якого, до речі, ще ніхто не бачив. І не побачить. А Бетмена, до речі, можна побачити. Якщо серйозно – мене нестерпно дратують «релігійні аргументи». І ці релігійники користуються моєю добротою і толерантністю. Тому що був би я злішим, як будь-який віруючий, я б заборонив привселюдно аргументувати свою позицію Біблією чи іншими божественними придумками. Ще більше я був здивований позицією Херсонського священника, який майже заохотив насильство. Так, я думав він як служитель буде проти, але не настільки агресивно. Йому його хресну ходу з Вербою ніхто не завадив проводити.
А на його питання чи буду я оплачувати роботу поліції, яка охороняла «мій порядок, а не ловила злочинців» я відповім – податки спочатку почніть платити.
Хтось міг подумати, що я дивився в очі власного страху на площі. А я бачив нерозуміння та злість. Хтось ще скаже мені приємні слова про сміливість. Дякую приємно, сьогодні мені вже страшно. Страшно, що поруч зі мною живуть люди, які можуть завдати фізичної шкоди на підставі своїх проблем у голові, вважаючи мене винним. Люди, які хочуть розбудити в мені Стокгольмський синдром. Але ні я, ні інші не будемо мовчати. Ви, власними страхами, хочете обмежити й інших. Але ви на це не маєте права. І ми його вам не дамо. Адже лише країна вільних людей може бути успішною.
Ось так, якщо коротко. Зараз у голові ще не все вклалося. Ще не все зрозумів. Думаю, пізніше напишу якусь проаналізовану мудрість, а зараз – ось такі імпресіоністичні переживання. Дякую за підтримку. Всім щастя, кохання та мудрості.
Євген Руденко, організатор мирної ходи за права людини у Херсоні
Національний ЛГБТ-портал. Фото: МОСТ
