Після окупації Криму Чаплинський район не дорахувався значної частини туристів і опинився перед загрозою відключення електроенергії, яку отримує з півострова.«Нещодавно ми ще були транзитною станцією, а тепер — тупиковою. І рейсів, і пасажирів поменшало», — бідкається працівниця Чаплинської автостанції. Автобусів тут справді помітно поменшало. Раніше саме через Чаплинку проходили рейси до Сімферополя або Керчі. «Тепер у нас офіційно кінцева їх зупинка. Хоча деякі автобуси підвозять пасажирів прямо до кримського кордону», — додає жінка. Малолюдно і в навколишніх з автостанцією кафе та магазинах. «Сюди тепер мало хто заїжджає», — підтверджує працівниця однієї з тамтешніх їдалень.
Кількість приїжджих різко зменшилася
У рази після окупації Криму зменшилася кількість відвідувачів одного з найвідоміших туристичних об’єктів Чаплинського району — так званого Лемурійського озера, розташованого поблизу Григорівки. Цей своєрідний народний курорт в останні роки вабив тисячі паломників. Місцеві жителі розповідають, що з’явився він після того, як у 1969 році в одну з бухт затоки Сиваш упав військовий літак. Від його падіння виникла яма, до якої стала прибувати вода рожевого кольору. Утворені за її допомогою грязі згодом були визнані лікувальними: підприємець з Полтавщини зумів їх сертифікувати і налагодити випуск лікувальної й косметичної продукції для країн Європи. З часом бажаючих приїхати задля оздоровлення до Лемурійського озера стало так багато, що жителі Григорівки почали створювати садиби сільського зеленого туризму, забезпечуючи приїжджаючих проживанням і харчуванням, тим самим заробляючи якусь копійчину.
— В основному до нас їхали з Росії та Криму. Тепер цей потік зі зрозумілих причин зупинений, — розповідає голова Григорівської сільради Сергій Кліщевський. — У минулому році ситуацію ускладнювали також події у Криму й на Донбасі, коли люди боялися до нас їхати. Десь на початку минулого червня до Григорівки приїхала родина зі Львова. Але йти у село вони побоялися й оселилися просто неба, прямо в степу. Їх помітили, коли ті приходили за продуктами в сільський магазин. Я вирішив знайти їх і запитати, чому вони ховаються від людей. Приїжджі зізналися, що справді бояться. Мовляв, поряд Крим, і хтозна, які настрої тут у місцевих. Розповіли, що комусь із їхніх знайомих вдалося вилікуватися саме за допомогою грязі Лемурійського озера. Тому поїздка сюди для них була останнім шансом на зцілення. Я намагався їх заспокоїти, запропонував поселити в селі під свою опіку. Ледь умовив. За кілька днів знову підійшов до них, але вони вже забули про свій страх і почувалися в безпеці.
На думку сільського голови, на цілющому озері навряд чи слід очікувати пожвавлення найближчим часом. «У нас давно готовий проект його благоустрою. Торік не могли його реалізувати, а тепер, мабуть, тим паче. Та й щоб сюди приїхати, бажаючим треба витратити чимало грошей. Шкода, що держава не приділяє уваги нашим цілющим грязям. Шкода, що їх більше цінують у Європі, ніж в Україні. Хоча можна було б організувати тут, приміром, військовий шпиталь. На озері торік приймали наших військових, і вони були дуже задоволені: могли користуватися душем і за допомогою грязей швидко позбулися грибка шкіри і нігтів», — додає Сергій Кліщевський.
За оцінкою голови Чаплинської районної ради Миколи Самойлова, скоротилася кількість відвідувачів не лише в Григорівці, а й в біосферному заповіднику «Асканія-Нова». «Щонайменше у 5 разів», — стверджує він. Менше приїжджих — менше заробітку для місцевих жителів. Але з окупацією Криму менше роботи стало і на решті території Чаплинського району. Близько 400 місцевих, зокрема жителі розташованої на кордоні з Кримом Першокостянтинівки, втратили роботу на «Кримському Титані».
— Виникли труднощі на Чаплинському маслосирзаводі, приблизно 70% продукції якого йшло до Криму, а 20% — в Луганську і Донецьку області. Тепер уся вона лежить на складах підприємства. Через необхідність декларування товарів на кримському кордоні й черги дорога на півострів для наших сирів закрита. Вони ж не можуть стояти на кордоні по 3—5 днів, — доповнює заступник голови райради Володимир Бериславський. — Дуже постраждали також наші аграрії, котрі раніше завжди купували міндобрива на тому ж «Кримському Титані». Дизпальне теж у Криму завжди було дешевшим, ніж на материку. Збували на півострові свою продукцію і наші фермери. І буряк, і морква нині у нас лежать і нікому не потрібні. Та ж картопля в сусідньому Армянську зараз коштує 15 гривень за кілограм, у нас — учетверо дешевше. Але переправити її через кордон нереально. Знову наші люди в програші.
Єдині, хто нині не можуть поскаржитися на падіння доходів, це власники місцевих магазинів. З появою у Чаплинському районі прикордонників і військових клієнтів у торгових точках побільшало. «Щоб попередити можливі інциденти, ми хочемо заборонити продаж алкогольних виробів людям в одностроях. Громадян лякають військові, котрі ходять з пляшкою пива чи ще чогось», — підкреслює заступник голови райдержадміністрації Олександр Борейко.
Сімейним лікарям не місце на полі
Свого часу Чаплинський район разом із Каланчацьким називали «червоним поясом» Херсонщини — за неодноразову підтримку тамтешніми виборцями кандидатів від комуністів. Трагічні події в Криму все змінили. «3 березня 2014 року до нас зайшли військові 79-ї окремої аеромобільної бригади. Як їх тут зустрічали! Люди несли все, що могли: цигарки, продукти, одяг. Поки для них не організували нормальні побутові умови, жінки з виконавчого комітету готували їм по черзі супи, борщі, каші. Місцеві бабусі теж годували обідами і вечерями, давали онукам гроші на бензин, щоб ті змогли довезти їх військовим. Багато допомагали волонтери. На ринках збирали гроші, продукти… Військові потім говорили, що так радо їх більше ніде не приймали, на жодному з кордонів», — згадує Олександр Борейко.
Тільки «живими» грошима жителі району зібрали для військових 35 816 гривень. «Чесно кажучи, після того, як держава запровадила військовий збір із зарплати, благодійних внесків поменшало», — визнає Володимир Бериславський.
З появою російського кордону в Криму важче стало регулювати рух вантажівок. У результаті вони заполонили не лише трасу на півострів, а й об’їзні дороги через Чаплинку. Через це більшу частину асфальтового покриття в районі було розбито вщент.
— Оскільки наш район став, фактично, центром військового руху області, свою інфраструктуру військові теж пов’язують з Чаплинкою. Багато з них звертаються за медичною допомогою до нашої лікарні, що лягає додатковим навантаженням на районний бюджет. Коли після нещодавньої надзвичайної ситуації у Червоному Чабані військові отримали серйозні опіки, всі вони були відправлені до нашої лікарні. Було б добре, якби вдалося покращити фінансування цієї установи, від чого виграли б усі, — додає заступник голови райради.
Російська агресія на додачу до старих проблем створила у Чаплинському районі чимало нових. Зокрема, проблему з працевлаштуванням тимчасово переміщених осіб із зони військових дій на Донбасі. Водночас, із дефіцитом кваліфікованих кадрів у сільській місцевості впоратися так і не вдалося. Приміром, у Григорівці на місці колишнього фельдшерсько-акушерського пункту нині відкрито лікарську амбулаторію загальної практики сімейного типу. В її будівлі зроблено хороший ремонт, якому позаздрила б будь-яка лікарня області. Однак як амбулаторія вона фактично досі не працює: немає лікарів. «Їх нам потрібно два. Якщо це хороші спеціалісти, ми готові забезпечити їх житлом, але бажаючих приїхати в наше село не можемо знайти. Натомість був випадок, коли як переселенець з Донбасу в Чаплинку приїхав сімейний лікар з хорошим досвідом роботи. Він шукав будь-яку роботу, і його відправили на поле збирати помідори. Чоловік спробував, зрозумів, що це не його, і виїхав з району. Про це ми, на жаль, дізналися надто пізно. Ніхто навіть не подумав про те, що десь можуть бути вакансії лікаря. Чомусь вважається, що, оскільки люди їдуть з Донбасу, значить, вони неодмінно мусять бути шахтарями. Але ж саме в Донецькій області свого часу був пілотний проект з медичної реформи, і їх сімейні лікарі могли б отримувати роботу на Херсонщині. Як і бухгалтери, яких теж не вистачає в сільських радах області», — коментує Сергій Кліщевський.
«Без «кримської» електроенергії район просто «ляже»
Головна ж проблема, з якою може зіштовхнутися Чаплинський район через окупацію Криму, втім, ще попереду. «Мова про електроенергію, яку ми отримуємо через лінію електропередач «Тітан-2» з Кримського півострова. А вона забезпечує електроенергією приблизно 40% насосних станцій, які подають воду для поливу сільгоспугідь району», — наголошує Володимир Бериславський.
— Якщо Україна почне обмежувати подачу електроенергії для Криму, то відповідно Крим обмежуватиме нас. Якщо ж насосні станції зупиняться, вся наша територія Присивашшя просто «ляже», — стверджує Сергій Кліщевський. — Якщо Каховський район ще має шанси отримати якісь врожаї без поливу, то ми — ні. Постраждають аграрії, власники земельних паїв, працівники сільгосппідприємств. Це вплине на робочі місця, надходження до бюджету — на все! Постраждає не лише Чаплинський район, а й, зрештою, вся область. Сподіватися ж на підключення насосних станцій до електромереж, розташованих на території Херсонщини, — марно. Замінити цю систему навіть за радянських часів не могли собі дозволити — надто дорого. У нинішній ситуації можливе лише політичне рішення. А яким воно буде — ми не знаємо.
Олег Батурін, Новий день
Матеріал підготовлено за сприяння проекту підтримки журналістських розслідувань в Східній Європі SCOOP та освітньої програми «Розуміємо права людини».