"Чекістське досьє окупованої України" свідчить про те, що Херсонська область за своїми політичними уподобаннями була аж ніяк не суцільно "червоною"
Портал Depo.Херсон продовжує вивчати матеріали МДБ з оглядом областей України від 1950 року – "чекістське досьє окупованої України", за слушним висловом відомого дослідника історії радянської репресивної системи Романа Круцика. Досьє однієї з наймолодших на той час областей – Херсонської – неймовірно цікаве, адже геть спростовує твердження про "червону" Херсонщину, не спростовуючи при цьому тезу про російсько-імперські настрої, що були притаманні певній частині жителів області. Утім, варто зазначити, що й у підпілля Організації українських націоналістів на Херсонщині вистачало симпатиків.
"Херсонське досьє", що має вигляд збірки однакових таблиць, заповнених по кожній адміністративній одиниці регіону, дає уявлення про настрої херсонців на різних відрізках історії й про те, наскільки ці настрої непокоїли радянську владу.
Отже, Верхньорогачинський район. Він був так само "молодим", як і Херсонська область. Його було утворено лише 1946 року з населених пунктів Великолепетиського району. Особлива увага "чекістів" була прикута до того, що в районі проживають 1225 репатріантів, з них – 620 осіб, які були звільнені англо-американськими військами (це за радянських часів майже дорівнювало зраді, такі люди проходили принизливу процедуру фільтрації – Ред.). Непокоїла КДБ й релігійна активність мешканців району. Станом на 1950 рік на його території було чотири православні церкви, а також діяли дві групи "Союзу християнських баптистів".
У "досьє" на Високопільський район акцентується, що під час Української революції він був ареною діяльності повстанських загонів отамана Григорьєва та Армії УНР. У 1937-1938 роках районом прокотилися "зачистки" від "фашистсько-націоналістичних формувань". Під час німецько-радянської війни, у листопаді 1943 року, все німецьке населення було евакуйоване до Польщі та Німеччини. Йому на "заміну" район заселили вихідцями з Дону та Кубані, що були евакуйовані під час німецького відступу. Після війни до них додалися депортовані українці: у 1945 році 250 сімей із Польщі, а у 1949-1950 роках із Західної України прибула ще 401 сім'я - 1428 людей. Окремо згадували "чекісти" про те, що під час німецької окупації в селах Архангельське, Новопетрівка та Новомиколаївка діяло підпілля ОУН.
Генічеський район у минулому характеризувався як "зажиточно-куркульський", де було багато столипінських хуторів (господарств, що виникли в рамках Аграрної реформи російського прем'єра Петра Столипіна – Ред.). У районі активно діяли меншовики та есери, що мали зв'язки з осередками Запоріжжя, Мелітополя та інших міст України. Також існувала монархічна організація "Союз руського народу". Під час Української революції тут діяли білогвардійські війська та повстанські загони отаманів Махна, Зубка та Лохматова. Район не сприйняв колективізацію - жителі деяких сіл району чинили збройний спротив представникам радянської адміністрації та репресивного апарату. Під час німецько-радянської війни на території району розташовувалися окупаційні військові підрозділи, поліцейські та каральні структури та розвідувальні органи.
Голопристанський район у період національно-визвольних змагань 1917-1921 років, за визначеннями "чекістів", був базою для повстанських загонів Махна та Григорьєва. Під час колективізації працьовиті селяни чинили збройний спротив політиці радянської влади. Співробітники МДБ також відмічали, що під час німецької окупації на територію району повернулися чимало політичних емігрантів, вони влаштовувалися на службу в німецькі адміністративні та каральні органи.
Справжньою мобілізаційною базою для армій Врангеля, Денікіна та повстанських загонів Нестора Махна став під час Української революції Горностаївський район. Тут також діяли місцеві повстанські загони Кравчатого й Поплавського. Традиції повстанства відновилися під час колективізації, коли проти радянської адміністрації здійснювалися терористичні акти, відбувалися збройні заворушення. Значна кількість німецького населення району виїхала разом із відступаючими німцями. Після закінчення війни радянським спецслужбам на території вдалося виявити осередок ОУН та заарештувати його учасників.
Іванівський район під час революції також симпатизував білогвардійцям, на його території діяли загони отамана Шкуро. Ще більш "білогвардійським" був Каланчацький район - останній форпост армій Денікіна та Врангеля перед Кримом. За даними співробітників МДБ, чимало білогвардійців не змогли виїхати закордон після завершення бойових дій і чинили спротив радянській владі. Діяли тут також й повстанські загони. Під час німецької окупації існувало підпілля ОУН, осередки якого були викриті після війни. У 1949-1950 році на територію району прибула значна кількість переселенців.
Калінінський район (тепер селище Калинівське належить до Великоолександрівського району) до початку німецько-радянської війни був єврейсько-німецьким (до 1994 року селище мало назву Калініндорф – Ред.). Внаслідок нацистської політики був спустошений: євреї знищені, а німці переселені до Німеччини. Після війни район заселявся переселенцями із Західної України.
Каховський район під час революції був ареною діяльності білогвардійців, повстанців Махна та Армії УНР. За часів німецької окупації у Каховці діяло підпілля ОУН. У свою чергу німці розмістили в місті та окрузі СД (таємну поліцію), жандармерію та українську поліцію, також ними було закладено три резидентури розвідки.
Таким чином молода Херсонська область була доволі строкатою за своїми політичними вподобаннями, що аж ніяк не сприяло тому, аби радянська влада та її репресивні органи почувалися тут впевнено, принаймні станом на 1950 рік.
У наступних публікаціях Depo.Запоріжжя розповість, чим лякали чекістів інші райони Херсонщини та безпосередньо обласний центр.