Руйнівники міфів: археологи вперше дослідили підземелля Генічеська

Міф

Провали, що повсякчас з’являються в різних районах міста, підвали будівель банків та відділку поліції, замуровані ходи біля церкви, порту й уздовж старої фортечної стіни стали підґрунтям для появи декількох основних версій:

• За непідтвердженими даними, після Російсько-турецької війни 1768-1774 років Російській імперії разом із містом Генічеськ були передані 12 тунелів у самому місті й поза його межами.
• Татари, у володіннях яких довгий час перебувала територія, де знаходиться сучасний Генічеськ, начебто мали власну систему тунелів, що слугувала їм за укриття від запорізьких козаків, коли ті переслідували їх у степах південної України. За легендою, татари разом із полоненими просто «зникали під землею» і виходили вже в самій Феодосії, де в той час розташовувався крупний ринок з продажу рабів.
• Система катакомб насправді могла бути системою непов’язаних між собою колодязів, що їх використовували чумаки на своєму шляху до Криму і назад. Деякі з чумаків мали у власності по декілька сот волів, яких потрібно було поїти при довгих переходах. Навколо таких «оаз» із часом з’являлися населені пункти, що отримували свою назву за кількістю розташованих в їхніх межах колодязів.

До цього списку містифікацій можна додати ще чимало пунктів, серед яких була б і діяльність нацистської організації «Аненербе», і партизанське підпілля часів Другої світової, і навіть таємна спецоперація СБУ, після якої начебто вдалося отримати детальну мапу генічеських підземель, але, вочевидь, уся інформація про це була «засекречена».

Усе це вже довгі роки слугує місцевим як цікава казка для гостей і туристів, що приїздять відпочити на узбережжі Азовського моря. Самі ж мешканці Генічеська, точніше їхня активна частина, вирішили направити свої зусилля на детальне дослідження міфу про катакомби задля того, щоб окреслити для громади перспективи розвитку локального туризму. Адже в умовах безвізу українцям для повноцінного відпочинку вже недостатньо одного моря і пляжів, хоча й кажуть, що на Арабатській Стрілці вони найчистіші.

Отже, було вирішено запросити експертів з Інституту археології НАН України.

Правда

– Слухай, – каже Паша, – ану виміряй для мене розміри декількох цеглин з того проходу, – він вказує на тунель, – ширину, висоту й довжину, будь ласка.

Паша, точніше Павло Нечитайло, – науковий співробітник Інституту археології, кандидат історичних наук і спеціаліст із середньовічних підземель. Ми стоїмо посеред тренувального тиру, облаштованого в підвалі під поліцейським відділком, і Паша перевдягається, щоб спробувати перелізти завал у тунелі, що виходить з іншого кінця підвалу.

З нами в тунелі представники місцевої поліції, кілька депутатів разом із представниками ГО «Нова Фортеця» та Юрій Вікторович Болтрик – легендарний, як представив мені його Павло, археолог, голова польового комітету Інституту археології НАН України. У його силах визначити, чи варті уваги підземелля Генічеська та чи мають вони хоч якусь, як часто висловлюються місцеві, «історичну цінність». Юрій Вікторович стоїть, оточений слухачами, і розповідає історії про те, як він працював у цих краях у складі своєї першої експедиції, як пам’ятає Стрілку ще незабудованою та травить смішні байки з життя археологів. Всі уважно його слухають і дружно сміються.

Тим часом спроба перелізти через завал завершилася нічим, та ще й виявилося, що в цьому не було жодної необхідності. Масштаби цеглини (26,5х12х6 см) вказують на чітку часову межу – 1834 рік – саме тоді по всій Російській імперії було введено єдиний стандарт на розміри цегли для будування. А це означає, що підвал відділку поліції, як і підвали банку, музею і медучилища, були збудовані того ж року, що й основні будівлі, – не раніше першої половини ХІХ століття. Це вмить зводить більшість із теорій місцевих містифікаторів нанівець.

– Є така проста наука, про яку досить часто забувають деякі спеціалісти, – скаже назавтра Паша на прес-конференції перед громадою, – називається метрологією. Так-от, саме вона допомогла нам вчора визначитися з датою появи ваших підземель.

Після візиту поліції і ще декількох муніципальних будівель ми прямуємо до одного з дворів, у котрому, за словами активістів, можна ознайомитися зі старими погребами. «Вони вже давно приватизовані, й ніхто не збирається їх віддавати назад», – повідомляють нам власниця погреба та всі її шестеро сусідів. Її вдається ненадовго заспокоїти, і вона дозволяє спуститися вниз. Цегла і характер кладки в погребі вказують на те, що він більш давній за підвали в центральній частині міста. Навіть більше – за приміщенням погреба видніється щось на кшталт кам’яної галереї, яка завершується черговим завалом. У цьому ще одна проблема – багато хто з місцевих просто завалював знайдені проходи піском і камінням або навіть використовував їх як смітники.

Пізніше виявиться, що той погріб поєднаний зі старою міською стіною, а галерея могла бути коридором, що йшов через неї. І суто теоретично там би могла бути система ходів, але прояснити це можна, тільки провівши більш детальне дослідження погреба з розкопками.

Але нас вже кличуть згори – розтривожена таким масовим візитом, власниця погреба вимагає пояснень. Спочатку довго слухає про експертів з Києва і археологію, та коли до неї доходить, що йдеться про туристів, здіймає галас і проганяє нас із подвір’я. «Це мій погріб, і ніхто мені тут лазити не буде!» – кричить вона навздогін. Хлопці сміються, а розвиток туризму в Генічеську вперше стає темою вуличних дебатів.

Надія

На прес-конференції всі уважно слухають експертів-археологів. Виходить, що ймовірність існування розгалуженої системи катакомб не така вже й велика, і, скоріш за все, більшість підвалів є звичайними складськими приміщеннями.

Та от мова заходить про скіфські кургани, що були знайдені неподалік від села Щасливцеве під час ранкової розвідки в степу. «Високі гості» повернулися з цінними артефактами – в їхньому здобутку зразки турецької кераміки XVII століття, скло та навіть куля – все це буде направлене на більш детальний аналіз в Інститут археології.

Культурний шар у цьому регіоні, за словами Юрія Вікторовича, може бути насичений артефактами з багатьох епох – тут неподалік проходив чумацький шлях, а в степу стояли козацькі вежі, що утворювали унікальну сигнальну систему того часу. Та й сам Генічеськ свого часу був досить розвиненим торговим портом Російської імперії. А отже, є сенс створити музей під відкритим небом, щоб більш детально відобразити хронологію існування міста. Або навіть запрошувати відвідувачів на місця майбутніх розкопів з екскурсією.

Наступним кроком стане візит археологів навесні, коли погодні умови сприятимуть детальному огляду. Фахівці обіцяють повернутися з даними експертизи знахідок і визначитися з напрямком, в якому йтимуть подальші дослідження. А головне – привезти відповідь на питання «історичної цінності» вивчених об’єктів, разом з якою стане зрозумілою кількість коштів, що їх треба виділяти з бюджету міста на розвиток туристичної галузі.

Текст і фото: Саша Населенко, Opinion