Державне підприємство "ДГ "Асканійське" вкотре підтверджує своє лідерство.
Досі вираз "степ, як на долоні" був більше художнім, ніж реальним. Бо ж як вмістити ту неозорість на людській руці, хай хоч і на широкій (із мозолями), як цих людей, котрі збирають святе — хліб? Виявляється — можна!
Директор «Асканійського», син легендарної жінки — Героя України Віри Опанасівни Найдьонової, котра нещодавно пішла у засвіти, Віктор Григорович Найдьонов дістає сріблястий ящик, а з нього недавнє придбання — «безпілотник»:
— От зараз і побачите в усій красі наш таврійський степ!
Літо колосом красне
Білий, мов хмарка, повітряний апарат за хвилину випурхує у бездонне небо і — о, диво! — на моніторі, що уміщується на долоні, у всій своїй красі і величі постає наш таврійський степ. Видно, як праворуч, по золоту хлібів, ще снують комбайни, по центру механізатори збирають і вивозять рулони соломи, а на задньому плані видніються включені в роботу дощувалки…
Люди зайняті своїми справами. І всі ці справи — з невідкладних, бо жнива, відомо, це «сто справ у одній».
На краю жнивного поля, що от-от віддасть людям усе, що вродило, уважно стежить за збиральним процесом молодий агроном Володимир Коновалов. Задача у нього відповідальна — стежити за тим, які сорти зернових збираються, куди відправляються. Бо ж відомо, що «Асканійське» — господарство насінницьке.
— Дозбируємо озиму пшеницю на площі 77 гектарів, — говорить технолог полів. — Урожайність? Цілком пристойна — 45—50 центнерів з гектара. Зараз тут працює чотири комбайни, на підході — ще два. Думаємо сьогодні збирання хліба на цьому полі закінчити і перейти на інше. Збирати залишилося небагато — десь півтори сотні гектарів. А там — і додому!
— Що сказати про жнива? — долучається до розмови головний агроном дослідного господарства Андрій Мельник. — Гарний врожай, гарна погода… Але тут вже треба думати про хліб майбутній. Зараз готуємо площі під посів пожнивних культур і під урожай наступного року. Напруження наростає з кожним днем. Поки є волога в грунті, треба терміново її закрити, тим більш, що синоптики знову обіцяють спеку. Щодо сортів. У нас вони в основному одеської селекції, які з року в рік дають пристойні врожаї. Одначе цього року будемо впроваджувати і сорти херсонської селекції. Із десятків цих сортів вибрали три, які на демонстраційних полях дали найвищий урожай.
Нетиповий типовий рік
— Загалом збирати ранні зернові цього року нам належало на площі 2300 гектарів, — говорить директор «Асканійського» кандидат сільськогосподарських наук Віктор Найдьонов (на фото). — На жнивах працювало усього 10 комбайнів, із них чотири — зі сторони. Навантаження на комбайн — 230 гектарів. Зараз чужу техніку вже відпустили, подякувавши хлопцям за роботу, а два наших «кейси» «Джон Дір» і три «акроси» ще працюють. Якщо погода знову не втрутиться, то за день-два жнивувати закінчимо. У намічені строки, аякже!
— Вікторе Григоровичу, два місяці тому Ви не хотіли загадувати про те, які види на врожай. Мовляв, зберемо хліб, тоді й поговоримо…
— Уже зараз можна й про дещо поговорити. В середньому на круг із кожного гектара ранніх зернових ми зібрали по 45 центнерів.
— Це разом на богарі і на зрошенні. А якщо окремо?
— Ви знаєте, нинішній рік не зовсім типовий. Раніше було так: один сорт озимої пшениці на зрошенні давав 35 центнерів зерна з гектара, інший — 75, а от цього року показник стабільний на всіх площах — в середньому 55 центнерів.
— І якщо попередньо підбивати підсумки нинішніх жнив, то скільки вже хліба (якщо не секрет) на току і в коморі?
— На державних підприємствах (а ми належимо до них) секретів немає, і кожна цифра — реальна. Так от: озимої пшениці зібрали 8300 тонн, а озимого ріпаку — 1000 тонн. Ріпак, до речі, на зрошенні і богарі дав по 25 центнерів зерна з гектара. Проте на зрошенні, як на мене, можна було взяти дещо вищий урожай, але для цього треба було дати посівам більше мінеральних добрив. Якщо ж підбивати попередні підсумки жнив, то можна сказати, що нинішній рік за врожайністю був цілком нормальний.
— Жнива для господарства — це екзамен, а для комбайнерів — ще й нагода непогано заробити…
— Безперечно! Проте зарплату в нинішньому році ми особливо не підвищували, бо ж і ціни на хліб не піднімалися. Але по 500—700 гривень за день хлопці заробляли. Плюс після закінчення збору врожаю будуть ще й премії. При цьому ми нині не визначатимемо кращих комбайнерів чи водіїв. Усі хлопці відпрацювали добросовісно.
— Така сумна традиція склалася в Україні: одні (селяни) косять хліб, інші (спекулянти) — ціни підкошують. Вихід, кажуть господарники, один: притримати урожай до кращих часів…
— Тут я мушу спекулянтів розчарувати. Наше господарство буде продавати пшеницю, але тільки на насіння. А частину врожаю переробимо на борошно — для власних потреб.
— А за що ж тоді купувати ту ж солярку на осінню посівну?
— Це та інші питання ми закриваємо ріпаком, ціна на який стабільно висока — 10 000 — 10 500 гривень за тонну, а також продукцією тваринництва, передовсім молоком.
Пари — гарантія достатку
На польових дорогах — пил стовпами. Ніколи цим дорогам відпочивати!
Кузови вантажівок під саму зав’язку забиті зерном, солом’яними тюками, сіном… А за кілька днів і силос піде. Худоби в господарстві — повні обори, тож і кормів потрібно надбати чимало. Своїх, не куплених і не позичених — в «Асканійському» чужі корми не «практикуються»…
Пил стовпами — і в самих полях: готується грунт під наступні врожаї. Одну з площ обробляє досвідчений механізатор Віктор Хаустов. Жваво біжить у загінці його «Джон Дір», поспішаючи закрити вологу, яка у степу, як і хліб, — на вагу золота.
Директор «Асканійського» задоволений:
— Бачите, які чисті пари? — перепитує Віктор Найдьонов. — Клас!..
— Бо техніка хороша…
— А поганою в наших посушливих умовах робити — собі на збиток. У нас два трактори — «Джон Дір» і «Кейс» — обробляють, мабуть, 80 відсотків грунту, насамперед — на площах, відведених під пари.
— А таких площ у вас багато?
— Не менше півтисячі гектарів із 8300 гектарів орної землі, яку ми обробляємо.
— Вікторе Григоровичу, ваше ставлення до парів? Чого запитуємо. Багато господарників кажуть: пари — це великі витрати, які потім не окуповуються…
— Із цим твердженням я категорично не згоден. Витрати на парових площах (якщо брати конкретно по цьому року) окупили себе, мабуть, удвічі. Урожай озимої пшениці на цих площах був вищим, ніж на зрошуваних землях. Чому? Бо якщо під паром земля відпочила, набралася сил, то на зрошенні вона виявилася виснаженою. А цього року у зв’язку з тим, що йшли дощі, вологи виявилося достатньо для нормального розвитку посівів.
І силос, і… гречка
Дощі, які шуміли над посушливою Таврією, принесли свою користь. Але небесної вологи для таких пізніх культур, як кукурудза чи соя, недостатньо. Тому в «Асканійському» уже через тиждень після останніх злив знову включили в роботу поливну техніку.
— Кукурудзи багато нині посіяли? — цікавимося у Віктора Найдьонова.
— 300 гектарів на зерно і 150 — на силос. Зразу після жнив приступаємо до заготівлі силосу. Думаю, що цього року нам вдасться створити не півторарічний, як раніше, а дворічний запас кормів для худоби. Така прибавка за рахунок того, що нині на неполивних землях одержали гарний урожай люцерни. І якщо у попередні роки сінажу ми заготовляли 1500—1600 тонн, то цього року — майже 5 тисяч тонн.
— Пожнивне просо, знаємо, Ви уже посіяли. А інші пожнивні — зокрема кукурудза?
— Не тільки кукурудзу будемо сіяти, а й гречку.
— Гречку?!
— Аякже! Ми гречку кожного року сіємо. На півдні України, а на Херсонщині — тим більш, саме пожнивна гречка дає значно кращий урожай, ніж основний посів її. Пояснюється це просто: гречка — культура теплолюбива і не надто вибаглива до зволоження грунту. Звісно, один-два поливи необхідно буде зробити. І все. А вже у вересні можна буде збирати урожай. Зважаючи на обставини, які я назвав, Херсонщина запросто могла б стати одним із найбільших виробників гречки в країні.
— А Ви цієї цінної продовольчої культури багато сієте?
— Щороку в середньому по 60 гектарів. Якщо візьмемо по дві, а то й більше тонн зерна з гектара, це буде цілком пристойний урожай. Щодо нинішніх цін на гречку, то вважаю, що 40—50 гривень за кілограм — це звичайне здирництво!
Ось так міркують справжні господарі землі, які не кинулися притьма засівати ниву соняшником чи ріпаком, а вирощують те, що традиційно вирощували українські селяни. І гречку їли не китайську чи російську, а свою, рідну! І медок гречаний на столі свій був…
Продаємо лише якісне
«Асканійське» — одне із найбільших не лише на півдні України постачальників якісного насіння багатьох культур, в тому числі рідкісних у наш час. І передовсім — насіння озимої пшениці. Тому і на току сільгосппідприємства зараз не менш напружена пора, ніж у полі: потрібно завчасно переробити всі оті гори зерна, очистити, затарити у фірмові мішки.
Потужності власного насіннєвого заводу дозволяють «перепускати» весь, до останньої зернини, урожай.
— Ще ці жнива не закінчилися, а я вже дав завдання агрономам добирати сортовий склад ранніх зернових на наступний рік, — говорить Найдьонов. — Працюємо з Харковом, Дніпропетровськом, Одесою, а особливо з нашим Інститутом зрошуваного землеробства, якому підпорядковані.
— Чули, що у вас на демонстраційних ділянках випробовуються близько 80 сортів пшениці і ячменю…
— Так, 80! І три роки поспіль ми спостерігаємо за кожним із цих сортів. У державному реєстрі вже з’явилися 4 наших сорти озимих пшениць: Асканійська, Інгульська, Базальт і Ольвія. Скажу так: ми самі ніколи не сіємо поганим насінням і нашим клієнтам не рекомендуємо — пропонуємо все найкраще, що є в Україні.
— Вже скоро почнуть турбувати вас постійні покупці?
— Уже турбують! Із Сумщини, Черкащини, Полтавщини, Харківщини… Дякують за сорти, які цього року дали хороші врожаї, замовляють насіння під урожай наступного року.
— Половину Херсонської області могли б забезпечити високоякісним насінням?
— Мабуть, так, адже у нас товарного зерна практично немає.
j j j
Ось так жнивує і так піклується про майбутні врожаї «Асканійське», яке нині очолює Віктор Найдьонов — справжній професіонал, умілий управлінець, людина державного мислення, якій ніщо не чуже — ні земля, ні настрій села, ні душі людські.
Нинішні жнива для нього — перші у ролі першої особи «Асканійського». І цей іспит молодий керівник витримав із честю.
— У цьому заслуга насамперед людей, котрі розуміють мене з півслова, так, як і розуміли мою маму Віру Опанасівну, царство їй небесне, — говорить Віктор Григорович. Таке б розуміння — та всій Україні!
