А який же спогад залишить по собі хліборобський рік, який уже збирається відходити? На розмові з "Новим днем" — голова правління СТОВ "Мрія", заслужений працівник сільського господарства України Леонтій НОВАК.
—
Чи важкий нинішній рік? А коли вони для нас, хліборобів, легкими
бувають? Тут роки краще так ділити — важкі і дуже важкі. Що стосується
нинішнього, надто примхливого за погодними умовами року, який уже
практично завершений, то він для нас за врожайністю ранніх зернових,
рапсу, соняшнику загалом був непоганим.
На богарних землях пшениці ми отримали по 38 центнерів з гектара, на зрошенні — до 50. Кожен гектар озимого ячменю дав нам на богарі по 36 центнерів зерна, на зрошуваних полях — по 48. Все зерно — лише другого класу!
— Зрошуваних земель у господарстві багато?
— Як сказати... На зрошенні працювало в цьому році дві дощувальні машини "Кубань".
— Але ж у вас, знаємо, таких машин більше...
— Більше, та що з того? Наші "добрі сусіди" (приватне підприємство "Космополія"), як наче спеціально, переманило на свій бік власника одного з земельних паїв. І земля ця стала "островом" посередині 200-гектарного поля. І через цей "острів" нам не дали включити в роботу поливну техніку.
Де я тільки не був (навіть до голови облдержадміністрації дійшов), щоб допомогли розрубати цей "космополітичний вузол", не добився нічого. Через недосконалість земельного законодавства, неспроможність влади вплинути на непорядних людей три "Кубані" у нас в цьому році стояли на приколі.
— І скільки хліба через цю штучну перешкоду втратили?
— Багато! Десь півтори тисячі тонн — не менше. Думаю, що не один я через цю "черезполосицю" страждаю. Тут треба щось робити. Забирає власник паю з великого масиву свою землю, хай одержує її скраю поля, а не посередині. Тоді бажаючих завдавати господарникам шкоди буде менше навіть у нашому Білозерському районі. Або надати владі на місцях право впливати на таку ситуацію, як у нас.
— Що з соняшником? Згорів?..
— Я б так не сказав. У цьому році ми соняшник не зрошували, тим не менше, по 16 центнерів зерна з гектара одержали.
— Леонтію Миколайовичу, що важливіше для отримання пристойного врожаю — зрошувати поля водою, яка з кожним роком все дорожчає, чи суворо дотримуватися технології вирощування культур?
— І те, і те важливе, а за великим рахунком, зрошення — це складова технології у рільництві. Окремо хотів би зупинитися на такому резерві врожайності, як парові площі. І що б хто не говорив, а пар є пар, особливо у нас, на півдні та ще й в умовах переходу більшості господарств на дідівську (трипільну) систему вирощування сільгоспкультур. Які це культури? Пшениця, ячмінь, соняшник, рапс.
— І повертається соняшник на своє попереднє місце не через 5 років, скажімо...
— У нашому господарстві — через 3 роки.
— Так це ж не зовсім добре...
— Не зовсім, але не так багато у нас землі, а відтак — і культур, щоб можна було маневрувати. Зрештою, сучасні системи обробітку землі, добрива, засоби захисту рослин дозволяють працювати і з "триполкою", але... Соняшниковим плантаціям дошкуляє така пошесть, як заразиха. Рослини-паразити буквально нищать посіви на очах.
Але, виявляється, і з заразихою можна успішно боротися. Нещодавно ми їздили в Національну академію аграрних наук України, взяли там технологію боротьби з рослинами-паразитами. Спробуємо... Якщо не вийде, доведеться так планувати посівні площі, щоб соняшник повертався на попереднє місце через 4—5 років.
— Польові роботи, як ви сказали, практично завершені, і зараз голова болить за урожай наступного року...
— Ви точно підмітили: саме болить! Ось уже 3 місяці, як у нас не було дощів. Правда, невеличкий дощик випав наприкінці серпня. Ми тут же по парах і після пшениці посіяли рапс. Прекрасні сходи свідчать про те, що урожай буде. Навіть якщо зима, як обіцяють синоптики, буде суворою, ріпак перезимує. Це кажу з практики.
А от зернові... Озимину ми вимушені були сіяти в суху землю. Закінчили сіяти до 10 жовтня. На 70 відсотках парових площ насіння зійшло і розкущилося, на інших попередниках сходів практично немає. Але недавно пройшов дощик, на 5—7 сантиметрів зволожив земельку, і якщо листопад видасться хоч би відносно теплим, то пшеничка може зійти і навіть розкущитися. І це нас хоч трошечки радує.
— Воно-то так. Але ж може статися й по-іншому.
— На цей випадок ми вже заготували необхідну кількість ярого ячменю для підсіву і пересіву частини озимого клину. Домовилися також про закупівлю насіння гороху, під який відведемо 200—250 гектарів площ.
Зараз вся техніка з поля виведена, її тепер в селі чути — оремо людям городи, причому — безкоштовно.
— Щось не видно і не чути в конторі голосів пайовиків...
— А ми з ними за оренду земельних паїв стовідсотково розрахувалися ще кілька тижнів тому. Розплачувалися і живими грішми, і пшеницею, і ячменем — хто чим бажав. Із деякими людьми на відсотків 15 розрахувалися уже й за наступний рік. Проте щодня по 5—6 ходаків приймаю: люди просять допомогти то ліки купити, то гроші на операцію дати. Нікому не відмовляємо, бо ж у людей біда!
— Напевне, і перебіжчиків до інших, багатообіцяючих орендарів поменшало...
— Майже немає! Люди у нас розумні й второпали, хто є хто — вдруге на вудочку не потраплять... Правда, п'ятеро обманутих людей прийшли до мене і мало не плачуть: "Ні грошей не віддають, ні документів...". Тут я нічого вдіяти не можу, хіба що поспівчувати.
— Шукай, як кажуть, вітра в полі. А ви ж у Надеждівці свій...
— Можна сказати, що так: очолюю господарство уже 21-й рік, син Олексій — 20 років. Він прийшов сюди зразу після закінчення сільськогосподарського інституту, закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію. Справу свою знає, не боїться експериментувати. В тому, що урожай нинішній в нашому господарстві — один із кращих у районі. Це вже нове покоління керівників, на яких — вся надія.
Збереглася в господарстві переробка, зокрема, діють млин і олійниця. Самі хліб печемо. До речі, він у нас дешевший, ніж будь-де в області.
— Скажіть, будь ласка, а про соціальну сферу не забуваєте?
— Гріх забувати! Адже ця сфера не існує окремо від наших же людей. От є у нас три ФАПи — у Зорівці, Знам'янці і самій Надеждівці. Щойно закінчили ремонт фельдшерсько-акушерського пункту у Зорівці. Поставили нові вхідні двері, купили для обігріву масляні радіатори, придбаємо необхідні медикаменти... Допомагаємо школі, дитсадочку.
— Дякуємо за розмову, Леонтію Миколайовичу, і насамперед бажаємо, щоб небо все ж таки задощило!
— Будемо і у неба просити...
Анатолій Жупина, Василь Піддубняк, Новий День