Рівень життя мешканців обласного центру півдня України впав до катастрофічного
Якщо ще півтора-два роки тому рівень оплати за роботу у Херсоні був найнижчим у Європі, то відтепер ми пропустили уперед себе навіть Азію, і, не повірите, Африку.
У таке важко повірити? Факт. З ним нічого неможливо вдіяти. От вам реальні цифри зубожіння містян.
На початку року вважалося, що середня зарплата по Україні була 3536 грн. на місяць (курс $23,00 – $153,73), у той час як у Херсоні вона не піднімалася вище 2750 грн ($119,56). У теперішньому курсі 25 грн/$ – $141,44 і $110,00 – відповідно. І це при тому, що загальний рівень виплат, як свідчить статистика, знизився у середньому на 5 – 8%, т.т., зарплата, яка виплачується є ще більш низькою.
У той час як в'єтнамський працівник заробляє – $200, китайський – $600 (5 000,00; 15 000,00 тис. грн – відповідно). Як вам цифри? Вражають!
Наші зарплати найнижчі на пострадянському просторі. Так, скажімо, у Таджикистані, цю країну завжди вказували як державу, де були найнижчі виплати на всій території СНД, то там оплата складає приблизно $180 (4 500,00 тис грн/міс), Узбекистан – $360 (9 000,00 грн), Казахстан – $600 (15 000,00 грн/міс).
Аналіз свідчить, що Україна сьогодні, у доларовому еквіваленті, «скотилася» до рівня Непалу та Сенегалу. Виходить, що мешканці нашого міста займають ще більш нижчий щабель?
Що ж стосується так званої «мінімалки», то тут, як ви розумієте, ситуація ще більш «плачевна». З вересня мінімальна з/плата хоч і «зросла» з 1218 до 1378 грн., але ці 160 грн ніякими чином не відбилися на тому, що ми стали жити краще. Долар так само не стоїть на місці, а отже й ціни, у першу чергу на продовольчу групу товарів першої необхідності, зросли. Ціни на Центральному ринку Херсона не перестають вражати. Кожен тиждень вони біжать у гору, слідом за курсом долара, а іноді випереджаючи його.
У січні «мінімальна» з/плата було $52,95, то сьогодні, після «підвищення» (при збільшенні курсу долара), вона становить 55,12. У той час як у Нікарагуа – $94, а на Гаїті – $89.
Якщо ж подивитися на Європу, куди нас так стрімко «ведуть» керманичі країни, то найнижчий рівень мінімальної зарплати ми знайдемо у Болгарії – 184 євро (€27,09 – 4 984,56 грн), максимально висока «мінімалка» у Люксембурзі – 1 923 євро (€27,09 – 52 094,07 грн).
З початку року зростання бідності збільшується. Реальні доходи громадян скоротилися на 15 – 17%, а рівень бідності зріс на 30 – 44%.
«Такі темпи загрожують ефективному реформуванню економіки», - заявляла Міністр фінансів України Наталя Яресько, ще у квітні цього року. –Підтримка бідних є не тільки соціальним завданням, але й завданням підтримки реформ».
Слова без сумніву повинні були б викликати відповідну реакцію громадян і заспокоїти їх, дати надію, що Уряд все ж «думає» про них. На ділі? Як завжди поговорили та й забули. Особливо тепер, коли вибори позаду. Можна трохи «розслабитися»? Але, не все так просто, як хочеться мажновладцям.
Відтепер депутати місцевих рад, які прийшли на свої робочі місця повинні бути особливо насторожі. На фоні «проведення» децентралізації, і «отримання» максимальних «прав», вони й відповідальність надбали нову. Відтепер немає на кого «кивати» та «списувати» провали у бюджетному фінансуванні медиків, вчителів, держслужбовців. Що робити тепер, коли ще більший фінансовий тягар лягає на плечі місцевих бюджетів? Радіти немає чому. Скоро стане зрозуміла гірка правда: платити немає з чого. А податки, ті які насправді дають можливість наповнювати місцеві бюджети, далеко не всі залишаються на місці.
От і виходить, що для того, аби нормально функціонувала місцева сфера життя, депутатам місцевих рад доведеться чим далі, тим більше бути невдоволеними тим, як працює Кабінет Міністрів, і вимагати у нього не тільки додаткові «повноваження», але й реальне фінансування. Малоймовірно, що КМУ на таке піде. Невипадково Яценюк ще 19 листопада, 2015 року, заявив про те, що новий проект бюджету на 2016 рік буде «військовий» (200 млрд), а для того, аби утримати дефіцит на рівні 3,5% (що узгоджено з МВФ), треба скоротити видатків ще на 60 млрд. За рахунок чого будуть скорочення? КМУ мовчить і говорить загальними фразами. Скоріш за все як за рахунок скорочень робочих місць у бюджетній сфері (ще на 20%), так і за рахунок виплат по соціальних зобов’язаннях.
Якщо новообрані місцеві депутати насправді будуть працювати, а не ганяти «хуртовини», то вже завтра вони будуть разом із народом вимагати не тільки відставки Уряду всім складом, але й реальної Програми, яка буде відкрито і прозоро демонструвати: хто, де, коли і скільки заробляє; куди і скільки грошей витрачається, і на чому не чесні можновладці заробляють свій «перший мільярд».
Чи підуть на таке депутати? Чи насправді стануть працювати для громади? Чи будуть продовжувати «традиції» попередників – розкрадатимуть місцеві бюджети?
Про те, як сформовано місцеві ради, і хто з ким про що домовився поговоримо окремо.
Але зараз необхідно сказати гірку правду: якщо місцеві депутати прийшли насправді для того, аби працювати в інтересах громад, то вже через півтора-два місяці вони зрозуміють, що Україна вкрай потребує реформ. Що на часі реформування всієї системи влади. Що починати треба з КМУ, і це треба робити просто зараз. А навесні слід знову перезавантажувати головний законодавчий орган – Верховну Раду України. І обирати туди треба не за партійним принципом – відданості керманичу, а приводити людей, які будуть насправді займатися реальними змінами, які будуть пам’ятати, що у нас все ж парламентсько-президентська держава. Парламенту слід пам’ятати, що Президент це особа, яка займається зовнішніми питаннями представництва інтересів держави, а парламентарі повинні взяти владу і відповідальність у власні руки.
Треба нарешті зрозуміти, що у владі повинні бути не «активісти», які не розуміють на елементарних речах державотворення, а справжні політики і ефективні менеджери.
Сьогоднішній склад ВРУ довів, що «хороші хлопці «герої», на ділі виявилися тим ж самими «проходимцями» що й їх «папередники». Кримінальні справи, які все ж, час від часу, відкриває Генеральна прокуратура, доводять, що бандити повинні бути у в’язницях, а не у Парламенті.
Що ж стосується економічного «зростання», про яке Прем’єр Яценюк говорив півтора роки тому стоячи «на Майдані» у Києві, то це повинна була б бути «Програма», під яку йому й довірилася країна. А виявилося, що це чергові пустопорожні слова. На ділі «Програма» виявилася «програмою збагачення» Прем’єра, Президента та чиновників, яких вони привели у владу.
Економіка держави, як була так і залишилася у тіні. За твердженнями тієї ж самої Яресько «тіньова економіка» складає від 40 до 60%, того, що надходить у бюджет.
Всі обіцянки запуску «нової» спрощеної податкової системи, яка буде «сприяти детенізації», виявилися не більш ніж «правильними словами», які звучали у продовж 6 місяців передвиборчих перегонів.
Пані Яресько не раз обіцяла, що «… за рахунок впровадження трансферного ціноутворення й електронного адміністрування ПДВ уряд має намір скоротити відтік коштів олігархів за кордон і догляд від оподатковування». Де це на ділі, соромлюсь запитати у пані Міністра?
Нагадаю, ще у червні глава Мінфіну відзначила, що у КМУ «готові визнавати свої помилки». Ще на початку літа обіцяли, що починаючи з 1 липня буде «виправлено ситуацію із завищеними рентними платежами для нафтогазового комплексу, а з 1 січня 2016 року повинна бути введена нова система ренти платежів у цій сфері». Реалії свідчать про інше.
Згадайте, буквально три тижні тому Парламент, вкотре, намагався щось там змінити із «рентним» питанням. І що? Яценюк заявив, що якщо рентну плату буде зменшено, то «прощавай дотації для малозабезпечених». Як так? Та все просто – вибори закінчилися. Вже можна нічого більше не обіцяти. Треба називати речі своїми іменами.
Два приклади.
Перший:
- Як прожити на одну зарплату, - запитує журналіст у Прем’єра.
- А чого ви у мене запитуєте, - відповідає той.
[media=https://www.youtube.com/watch?v=Iccfxccjnt4]
Другий:
- Коли Ви підете у добровільну відставку, - запитали у Яценюка
- 15 місяців тому я взяв відповідальність за долю країни… - сказав Яценюк.
[media=https://www.youtube.com/watch?v=orfc8hiTiKY]
Це не жарти і не анекдоти. Це реалії життя.
Тут пригадався старий монолог Михайла Жванецького «Собрание на ликероводочном заводе»: «Водители Ларионов и Кутько, взяли на себя и ответственно несут…».Прикро, що: «… нам так и не удалось послушать начальника транспортного цеха…».
Сергій Осолодкін