Коли ж ми маємо під однією дощувальної машиною десять таких пайовиків – домовитися про її експлуатації або про сівбу однієї культури вкрай проблематично. В результаті, сьогодні земля поливається в основному тільки там, де вона взята в оренду і об'єднана до зручних масивів. Випадки, коли фермери знайшли спільну мову і організувалися в неформальні об'єднання – поодинокі.
Далеко не самотніми в цій проблемі ми опинилися ні на карті світу, ні на пострадянському просторі. Однак, на відміну від нас, ті ж Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан та інші країни вирішили цю задачу більше 10 років тому. Універсальним рецептом для всіх стало об'єднання фермерів в асоціації водокористувачів.
Відразу хочу відсікти аргумент про можливу передачу меліоративних систем на баланс сільрад. Ця практика вже провалилася в Україні. Такою системою можуть керувати лише користувачі, оскільки лише вони здатні забезпечити їх повноцінну експлуатацію і безпеку. Тому єдиний наш шлях – асоціації водокористувачів. Назви можу бути різні – організація з питань зрошення, управлінська компанія з питань зрошення або навіть спеціалізований підрозділ в межах агрохолдингу - але суть залишається єдиною.
У світі держава не фінансує роботу і експлуатацію зрошувальних систем повністю: від точки забору води до поля. В управлінні зрошенням зростає роль водокористувачів. А якщо вони більше платять, то, відповідно, повинні і більше приймати рішень на всіх рівнях управління.
Щоб цього досягти, потрібна політична воля парламенту. На черзі – підготовка законопроекту про об'єднання водокористувачів, який знаходиться на фінішній стадії. Ці асоціації повинні отримати в користування внутрішньогосподарські мережі. Коли рівень правосвідомості досить виросте, вони перейдуть до асоціацій у власність. Поки це плани, але вже більш ніж відчутні.
Андрій Гордєєв, народний депутат України
