В складних соціально-політичних і економічних умовах одне із найважливіших завдань – збереження економіки, забезпечення економічного зростання, захист інтересів трудівника. За результатами численних соціологічних опитувань проблема зарплат, їх відповідності і регулярності виплат – одна із найважливіших соціальних проблем, яка хвилює українців.Ось висловлювання малозабезпечених жителів сіл Каховського району, які взяли участь у фокус-групі (колективному обговоренні) ситуації, що склалася. Вони в першу чергу серед власних проблем називають проблеми матеріальної забезпеченості. Це низькі зарплати і пенсії, затримки з виплатою зарплат, високі ціни.
- Чоловік 58 років с Камишанка: Боротьба за виживання йде....
- Жінка 51 рік с. Петропавлівка: Зарплати ? не можемо заробити гроші..
- Жінка 34, роки с. Василівка: живемо від зарплат до зарплати… грошей бракує…
- Жінка 55 років с Василівка: На життя грошей бракує…
- Чоловік 57 років, с. Заозерне: Все дорожчає на очах,а зарплати залишаються на старому місці, ніхто не підвищує нічого,
- Чоловік 48 років с Мала Каховка:Зарплата маленька, половину дають, половину не дають, виживаю в натяжку за рахунок присадибного господарства.
Для кожного домогосподарства найважливіша проблема – це можливості поповнення сімейного бюджету. Тому зовсім не дивно, що Ліберальна партія України звернулась до такої чутливої теми і висунула ініціативу щодо збільшення розміру мінімальної заробітної плати: встановлення погодинного розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 25 грн. і місячного – 4 171 грн. Автори відповідних законопроектів- народний депутат України, наш земляк, лідер Ліберальної партії України Михайло Опанащенко і народний депутат України Олексій Рибаков. В умовах війни і кризи увага до економіки є дуже вчасною, бо від стану економіки залежать і стан всього суспільства і можливості держави.
Більше 3 млн. українців отримують мінімальну зарплату, зараз це 1218 грн. на місяць. На ці кошти можна тільки виживати, але забезпечити розвиток сім’ї, особистий розвиток - вже неможливо.
Зарплата – не тільки особиста проблема трудівників, сімейна проблема українців. Це також проблема українського суспільства, української економіки. Мінімальна заробітна плата має значний вплив на оплату праці загалом. Але зараз вона формується за залишковим принципом, на основі занижених показників прожиткового мінімуму, без обґрунтування показниками продуктивності праці, рівня зайнятості, враховуються лише можливості державного бюджету. Інтереси найманих працівників не захищають профспілки, як на Заході, наші профспілки мають вигляд радянських рудиментів, залишки якоїсь «школи комунізму» із обов’язковими добровільно-примусовими відрахуваннями профспілкових внесків. Відсутність профспілок унеможливлює створення цивілізованого соціального діалогу роботодавців і найманих працівників за світовими зразками. Заниження мінімальної зарплати зумовлює занижену ціну праці в цілому. А це в свою чергу тягне за собою такі негативні економічні наслідки: втрата мотивації до праці, безробіття і зовнішня трудова міграція. Наслідок масової трудової міграції – веде до зниження трудового потенціалу, конкурентоздатності національної економіки. Занижена ціна праці – чинник погіршення міжнародного іміджу України.
Все це веде до закріплення відсталої економічної моделі, яка якраз і базується на дешевій робочій силі і низькотехнологічних укладах.
Низький рівень зарплат веде до низького рівня податкових надходжень до бюджетів, які не мають змоги профінансувати соціальні витрати, витрати на людський розвиток – освіту, медицину.
Низький рівень цін на працю веде до формування поляризованого суспільства: нечисленний середній клас, обмежене коло багатих та переважаюча частина бідноти. Така структура не відповідає європейським зразкам, де майнове розшарування є помірним, а численно переважає середній клас.
Мінімальна заробітна плата покликана забезпечити мінімальна стандарти життя трудівника і його сім’ї, захистити зайняте населення від бідності, забезпечити певний рівень зайнятості. Надто високий рівень мінімальної зарплати веде до того, що роботодавці вдаються до скорочення робочих місць, надто низький рівень веде до масової бідності і зростання державних витрат на соціальну допомогу. Для української економіки характерне заниження мінімальної зарплати.
Ідея підвищення мінімальної зарплати приречена на масову підтримку працюючих. Погодинна мінімальна оплата праці також має суспільну підтримку. Погодинна оплата праці в 2010 році встановлена на рівні 5 грн. народні депутати Опанащенко і Рибаков пропонують 25 грн. Та за результатами опитувань громадян ще в 2010 році вони вважали, що мінімальна погодинна оплата праці повинна складати 32 грн. (!). Що стосується роботодавців, тільки половина з них підтримує погодинну оплату праці.
Викликає деякі сумніви ініціатива депутатів скасувати залежність мінімальної зарплати від розміру мінімального прожиткового мінімуму. До цього часу мінімальна зарплата узгоджена із прожитковим мінімумом. Правда, мінімальна зарплата у нас завжди відстає від прожиткового мінімуму. Навіть у найбільш сприятливому періоді 2004-2007 рр. вона становила лише 45-81% прожиткового мінімуму. На нашу думку, треба осучаснити і зробити прозорими розрахунки прожиткового мінімуму і споживчого кошику, розробити для цього нові сучасні методики.. Добитися дотримання Закону «Про прожитковий мінімум», підписаної Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим врахуванням країн, що розвиваються».
Держава має використовувати свої можливості для встановлення відносин соціального партнерства в економіці. Встановлення мінімальної зарплати є одним із небагатьох інструментів держави. Проте ініціативи на цьому напрямку треба обговорювати із соціальними партнерами, і профспілками і роботодавцями. Необхідна участь у обговоренні і експертів, фахівців, вчених, представників громадянського суспільства.
Можливо для людей, які не живуть на зарплату ініціатива депутатів може здатися невчасною,проте для більшості трудівників питання більш ніж актуальне і вимагає підтримки, і як мінімум – уважного ставлення.
Володимир Коробов, соціолог.