21 липня ми обиратимемо новий склад Верховної Ради. Кандидати в народні депутати, так би мовити, на всіх кутках обіцяють, як покращиться життя простих українців після дострокових парламентських виборів. Але обіцянки обіцянками, а реальне життя, тобто економіка країни – зовсім інша річ. Україні сьогодні вкрай потрібні не мільярдні кредити, а інвестори, котрі б захотіли працювати на українській землі і дати можливість нашим громадянам гідно заробляти. Це реально це? Про це – наша розмова з кандидатом у народні депутати по 183-му виборчому округу Юрієм ОДАРЧЕНКОМ. - Юрію Віталійовичу, чому, на Ваш погляд, важливо збільшувати інвестиції?
- Загальновідомо, що інвестиційна привабливість держави прямо пропорційна її шансам посісти гідне місце серед економічно розвинених країн. І по суті, в наш час саме інвестиції є фактором №1 економічного зростання. Тому інвестиційний потенціал України – гарантія майбутнього процвітання
- А які сфери української економіки, на Ваш погляд, можуть зацікавити потенційних інвесторів?
- Я би виділив декілька пріоритетних напрямів, по яких доцільно поглиблювати інвестиційне співробітництво. Це газотранспортна система та енергетичний сектор; сільське господарство, машинобудування та промисловість, атомна енергетика та штучний інтелект. Фактично, ці сфери можуть гарантувати економічне процвітання у випадку їхнього успішного розвитку. У короткостроковій перспективі успішна реалізація такого задуму сприятиме підвищенню добробуту, створенню нових робочих місць та обумовить позитивні зміни в Україні.
- І які саме?
- Найголовніше – залучення іноземних інвестицій дозволить Україні відірватися від комплексу сировинної економіки і дозволить виробляти продукцію з високою доданою вартістю. А це саме те, що дає чистий прибуток. Другий плюс - притік іноземного капіталу та створення транснаціональних корпорацій. А це означає нові робочі місця, особливо в депресивних регіонах, де люди мають працювати офіційно, з перспективою пенсійного забезпечення та повним соціальним захистом. Це значно скоротить відтік населення, особливо молоді, за кордон з метою заробітку. Наші діти, отримавши освіту в Україні, не повинні у буквальному сенсі слова тікати у ту ж Польщу, аби працювати там за копійки. Ну і, звичайно, підвищиться рівень життя і середні зарплати по країні.
- Чи є якісь зрушення в цьому питанні? Можемо ми розраховувати, що Україною зацікавляться іноземні інвестори?
- Очевидно, що деякі позитивні зрушення у цьому контексті вже відбулися, але нам все ще далеко до ідеалу. Просто нинішнім можновладцям вигідно продавати українську сировину, ліс, землі. Іноземці, представники заможних країн купують їх за безцінь, а пов’язані з цим посадовці отримують величезні прибутки.
- Херсонщина – аграрний регіон, і людям працювати на селі немає де працювати. Залишається тільки здавати в оренду за копійки свої земельні паї. Поки до нас не зайшли транснаціональні корпорації, який вихід для селян?
- Безумовно найкращий варіант, це коли власники паїв об'єднуються і самостійно обробляють власну землю. Така спільна робота дозволяє отримати зовсім інші прибутки. Маємо приклади в Голопристанському районі, коли об'єднання селян, що мають землю під особисте селянське господарство, утворюють масив 50-60 га, що дозволило їм отримати фіто-санітарні дозволи для продажу картоплі у мережах супермаркетів та експорту її за кордон. Отримання такого дозволу гарантувало збут продукції і дозволило селянам отримати прибуток не менше 50 тис. грн. з гектару землі. Необхідно створити умови, щоб більше землі оброблялось селянами самостійно. Держава має продовжувати політику уряду Тимошенко щодо сприяння селянам у веденні особистого сільського господарства.
- І який реальний механізм такого об’єднання?
- Звичайно, не всі можуть об'єднатися для такої співпраці. Для розвитку такої кооперації держава мала б навчати людей, давати їм дешеві кредити, сприяти розширенню можливостей реалізації продукції селянами. Реально це робилось під час прем’єрства Юлії Тимошенко. Тоді діяла реальна програма з розвитку кооперативів для збору молока. Держава давала молоковози з охолоджувачами, щоб зібравши партію молока 1,5-2 тонни, люди, які об'єднались, могли отримати за молоко чесну ціну, а не бути заручниками недобросовісних посередників-збирачів. У Білозерському районі до сьогодні працює така машина. В той час я доклав багато зусиль, аби переконати селян об'єднуватись.
- Земля в нас є, але всі знають, що її просто нічим обробляти. Вітчизняне сільгоспмашинобудування сьогодні «в загоні», а імпортну техніку селяни просто «не потягнуть».
- Під час президентських виборів разом з лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко в рамках Нового курсу ми розробили стратегію розвитку сільгоспмашинобудування. На Херсонщині для цього є все: виробник, продукція, метал. Залишилося тільки запустити все в роботу. Адже проблема у сільгосптехніці в Україні з кожним роком зростає у геометричній прогресії.
- Увесь світ сьогодні переходить на альтернативні джерела енергії. Чи є перспективи для цього на Херсонщині?
- Україна на 70 % залежна від імпорту нафти та газу. Тому для нас надзвичайно важливо розвивати альтернативні джерела енергії – водні, вітрові, сонячні. Саме це буде означати для нас енергетичну незалежність. Щодо Херсонщини, до 240 ясних днів на рік з 365 роблять її лідером у перспективі розвитку геліоенергетики. Першу в області сонячну станцію запустили в Скадовському районі у 2013 році, біля Лазурного, на солончаках. Вони абсолютно непридатні для сільгоспкористування, зате ідеально підійшли для промислового об’єкта. Зараз, крім Лазурного, сонячні електростанції працюють в самому Херсоні, Білозерці, Каховці і Новій Каховці, Генічеську, Зеленівці, Новотроїцькому, Цюрупинську, Великій Благовіщенці, Новоолексіївці, Високопіллі, Каланчаку, Великій Лепетисі та в інших населених пунктах.
Як народний депутат я завжди брав участь в економічних та інвестиційних форумах, на яких розглядалося питання інвестицій в Херсонську область. Сам переконував інвесторів вкладати кошти в об'єкти відновлювальної енергетики. Розвиток альтернативних джерел дає можливість вирішувати проблеми енергозабезпечення важкодоступних сільських районів, вирішує комплекс економічних, екологічних і соціальних проблем сільських громад, на яких багато в чому і тримається Україна.
- Дякуємо Юрію Віталійовичу, за змістовну розмову.