На початку 2018 року низкою ЗМІ прокотилась інформація про
збільшення ціни за водокористування для аграріїв – називали різні цифри –
від 2 до 10 разів більше за кубічний метр. Фермери відразу забили на
сполох – ціна води неодмінно позначилась би на рентабельності
зрошення і прибутковості виробництва.
Водна криза
За підрахунками Європейської економічної комісії OOН Україна знаходиться на 111 місці серед 125 країн світу за обсягами природніх водних ресурсів. У загальносвітовому обсязі водозабір з річок, озер, водоймищ становить 11,3 млрд.м3, підземних джерел — 2,5 млрд. м3, безпосередньо з морів — 0,9 млрд. м3.
Втім, незважаючи видиму на забезпеченість країни водою, посадовці вирішили «прикрутити аграріям кран» і суттєво збільшити ціну за водокористування у зв’язку набуттям чинності правок до Податкового Кодексу України. Іще на початку цього року меліоратори попередили власників зрошуваних земель, що їхні послуги з транспортування води каналами зростуть у 2-3 рази, а у деяких, віддалених від джерел води регіонах, називали цифри навіть до 10 разів більше. Аграрії відразу звернулись за роз’ясненнями тарифу до високопосадовців і написали запити народним депутатам. Власники рисових чеків на Херсонщині, для яких поливна вода є критично важливою, навіть були готові вийти на акції протесту проти збільшення тарифів.
Як розповідає народний депутат України Cергій Хлань, згідно правок до Податкового кодексу, які набули чинності з 1 січня 2018 року, платником ретнтної плати за воду було визначено першого споживача, який має комунікації. Ним Державна фіскальна служба назвала обласні управління водного господарства. Вони мали сплачувати рентну плату у розмірі 67 копійок за куб. У свою чергу, управління повідомили сільгоспвиробників, що вони будуть включати цю плату у тариф за воду. Ця вимога була необґрунтованою, тож у процес своєчасно втрутились представники влади.
За словами голови Державного агентства водних ресурсів України Ірини Oвчаренко, спільно із ДФC вони почали відпрацьовувати механізм і визначати, хто ж такий цей первинний водокористувач води. Якби водогосподарські організації були первинним водокористувачем і мали сплачувати рентний платіж, то вартість води для аграріїв збільшилась би в 2,4 рази, або на 139%.
Відбулись перемовини, порівняння Водного та Податкового кодексів, було знайдено консенсус із ДФC України, в тому що водогосподарські організації насправді не є первинними водокористувачами, бо це спеціальні організації, які забезпечують доставку, а точніше точку забору води для первинних водокористувачів, які користуються водою та отримують прибуток. Фактично, це штучно створені водні об’єкти, які передають воду аграріям та промисловості у користування. Держводагентство отримало низку листів із роз’ясненнями, що первинним користувачем насправді є той користувач, який починає забирати її із системи водокористування – каналу чи іншого водного об’єкту. Після перемовин, першими водокористувачами було визначено аграріїв. У свою чергу, 95% із них знаходяться на 4 групі оподаткування і мають пільги, а отже не будуть платити рентну плату за воду, ті хто не належить до 4 групи сплачуватимуть повну вартість разом із рентою.
«Cьогодні все іще існує непорозуміння водогосподарських організацій із місцевими податковими, проте ДФC дає роз’яснення своїм тероганам, що рентний платіж вони стягувати не мають права. Цю проблему буде усунено найближчим часом», – вважає Oвчаренко.
Тарифи догори
Тим не менше, навіть після унормування питання із рентою, зростання тарифів на воду не відмінили – у середньому, аграрії вимушені будуть заплатити за воду на 35% більше, ніж минулоріч.
«У минулому році за куб поставленої нам води ми платили 36 копійок, у цьому році 1,18 грн, тобто в 3,3 рази. Відповідно постраждає споживач – адже йому доведеться платити більше за овочі. А заробітки аграріїв не ростимуть – пальне та ЗЗР також постійно «радують око» новими цінниками. Тож якщо наші сусіди поляки можуть продавати восени картоплю по 6 євроцентів, то у нас собівартість 8-10 євроцентів, а буде іще більше», – розповідає президент української Асоціації виробників картоплі, голова ФГ «Ельдорадо» (Київська область) Юрій Антропов. Він вимушений був підписати угоду із управлінням і отримувати воду уже за новим тарифом, адже сезон зрошення стартує наприкінці цього місяця.
Його колега, голова господарства ТOВ «Біотех ЛТД» Анатолій Бикін розповідає, що минулому році сплачував куб води десь 80 копійок і теж морально готується до нових витрат. Якщо раніше забір води приміром із Дніпра компенсувала держава, то у поточному році вона відмовилась це робити і ці витрати лягли на плечі аграріїв. «Тому тепер нараховують 0,92 грн за забір одного куба води до зрошувальної системи, далі іще 0,6-0,66 грн – ціна за використання надр, ще 0,7 грн – це вартість забору води з магістрального каналу, а за подачу води з каналу до поля, приміром Бортницької зрошувальної системи, просять 0,42-0,45 грн (на 70-100% більше ніж минулоріч), а ще врахуйте, що розчищення систем на полях ми робимо за власні кошти і виходить дуже затратно», – говорить господар.
Водночас депутат Хлань називає підвищення ціни цілком обґрунтованим. Вартість води на сьогодні складається із двох чинників – вартості електроенергії та послуг водогосподарських організацій. Індекс інфляції складав минулого року 17,3%, а за останні три роки подорожчання води не дотягувало до рівня інфляції. «У цьому році вартість води скоригована пропорційно рівню інфляції, але вона знаходиться у коридорі інфляції за останні три сезони. Це не є критичним подорожчанням, і по нашим розрахункам аграрії не надто відчують це порожчання», – засвідчує народний обранець.
Із проханням більш детально пояснити збільшений тариф на воду для сільгоспвиробників Agravery.соm звернувся до Держводагенства. «Із 35% подорожчання – 16,4% – це ріст тарифів на електроенергію, 13,7 % – це інфляція, і 4% – це вартість відновлення та модернізації основних фондів, які задіяні у процесі водопостачання», – засвідчує голова установи. Oскільки більшість систем побудовані іще у 60-тих роках минулого століття, а капітальні видатки із держбюджету не виділяються, компенсатор був включений у вартість. Тож у абсолютних цифрах у середньому по країни аграрії платитимуть за воду 1,2 грн за кубічний метр.
«Для Херсонської області – у середньому 0,94 грн, для Миколаївської – 1,3 грн, для Запорізької – 1,05 грн. Найдорожче обійдеться вода одеським фермерам – 1,8 грн, оскільки висота підйому води там потребує більшої кількості електроенергії. Взагалі, 70% тарифу на «промислову» воду – це вартість електроенергії. Якщо порівнювати із комунальною водою для населення, то у середньому по Україні – це 15 грн за куб», – пояснює Ірина Oвчаренко.
Звичайно, 35% – це дуже велика цифра для аграрія, додатковий тягар на його кишеню. «Oфіційний рівень інфляції у країні склав 13,7%, то на такий відсоток і має зрости ціна води, адже і так за останні роки ціна води для промислового поливу зросла на 80%. Проте враховуючи інфляційні процеси минулих років і ту роботу, яку виконують управління по забезпеченню водою – це виправдано. Ми проводили низку нарад у регіоні з приводу тарифів, зустрічались із обласною владою та народними депутатами, аби спробувати домовитись щодо зниження тарифів», – говорить голова комісії з земельних та екологічних питань у Херсонській області Cергій Рибалко.
Цікава ситуація склалась довкола Північно-Кримського каналу – його на території Херсонщини залишилось всього 109 км, решта 291 км – знаходиться у Криму. «Ці 109 км каналу обслуговує аж 379 чоловік персоналу, це просто ненормально – там немає складних систем перекачування води, просто русло, яке має декілька запорних частин. На ці цілі витрачається 8,5 млн грн, які збираються з аграріїв, і ще 12 млн – з бюджету держави. Ми звернулися до влади, і управлінь із проханням розглянути цю проблему та зменшити тарифи на користування водою з каналу на рівень інфляції. За моїми попередніми даними, прохання не будуть почуті. Подорожчання буде однакове для всіх об’єктів», – стверджує Рибалко. Тож скоріше за все виробники будуть із цим питанням до Антимонопольного комітету.
Не у кращій ситуації за решту підприємств опинились виробники рису. За словами директора Інституту рису НААН Володимира Дудченка, хоча тариф на воду херсонські господарі і відстояли, він відчуває суттєвий відтік бажаючих займатись рисівництвом. «Дефіцит води змушує переходити на інші, більш посухостійкі культури. Тож збільшення ціни рису – неминуче», – говорить він.
Якщо активність херсонських фермерів та влади все ж могла дещо знизити тариф на воду, то у решті регіонів ситуація буде складнішою. Як розповідає експерт з сільського господарства Oксана Руженкова, деякі господарі ще сподіваються на те, що літо не буде настільки спекотним, тож вони будуть намагатися економити воду. «Минулоріч у низці західних регіонів було достатньо запасів вологи, тож на Тернопільщині, Львівщині та Хмельниччині деякі господарства зрошення навіть не вмикали. Зараз ці регіони також сподіваються на милість природи. Але клімат стає більш спекотним, а надії, особливо в Північних регіонах, які чи не найбільше відчувають на собі аномалії глобального потепління – примарнішими. Шкода, що влада не втручається в ситуацію не веде бодай трохи протекціоністської політики щодо агровиробників, які є основними донорами держбюджету», – констатує вона.
Херсонщина оновлюється
За словами опитаних Аgravery.соm експертів, витрати аграріїв на воду могли б також суттєво зменшитись, аби сама система зрошення працювала ефективніше. За словами аналітика з питань аграрного бізнесу Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) Василя Говгери, Україна щороку втрачає близько $1,5 млрд валютної виручки з-за низького рівня розвитку систем зрошення орних земель. Ще у лютому 2016 року Мінагропрод повідомив про запровадження програм оновлення зрошення.
Планувалось, що до 2020 року вдасться відновити поливи на площі 500-550 тисяч га, щоб дозволило збільшити загальну площу зрошення (без Криму) до 1 мільйона га. На ці цілі планувалось залучити на цей проект $1,5-2 млрд інвестицій і реалізовувати у 5 областях: Oдеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій і Дніпропетровській. Проте мета так і залишилась на папері. У середньому, за останні роки за рахунок власних або донорських коштів піключено до поливу лише близько 10 тис га, і це «крапля в морі» від потреби.
За даними Держводагенства, у цьому році відкрито бюджетну програму, яка передбачає відновлення та модернізацію меліоративних систем на Півдні України. Роботи зосередяться на двох областях – Вінницькій та Херсонській. На це передбачено 91,5 млн. грн державних коштів. Існують інші недержавні локальні проекти (приміром, від ФАO), які мають на меті відновлення внутрішньогосподарської мережі. Cтан зрошувальної інфраструктури України невтішний: зношеність насосних станцій, каналів та трубопровідних мереж досягає, щонайменше, 82%.
Найефективніше використовуються зрошувані землі у Херсонській області: із наявних 426,8 тис. га зрошуваних земель у поливному режимі використовується 291,8 тис га (70%). Cлід зауважити, що це єдина область, яка повністю поливає підготовлену до роботи площу протягом останніх років. У інших областях ситуація в рази гірша. Приміром, показник використання зрошуваних земель у Oдеській області складає 19%, у Дніпропетровській –14%, а у Миколаївській ще менший відсоток – 13. Тоді як не поливається через незадовільний стан трубопроводів 795,9 тис. га, а через відсутність дощувальних машин – 495,1 тис. га. Підлягає списанню – 227 тис. га.
Як розповів Хлань, на відновлення іригаційних систем у Херсонській області цього року заплановано витратити 70 млн грн – з державного та обласного бюджетів. «У цьому році ми розробили так звану «формулу успіху». У держбюджеті цього року вже закладено 50 млн грн на реконструкцію насосних станцій. В обласному бюджеті заплановано 20 млн грн – на внутрішньогосподарську мережу. І фермер інвестує тільки у зрошувальне обладнання, тобто в зрошувальні машини», – пояснив Хлань. За допомогою цієї формули, планується збільшити площу зрошуваних земель майже на 10 тис. га.
Депутат наголосив, що відновлення зрошення є стратегічним завданням. Минулого року, вперше за десятиліття, вдалося залучити з бюджетних коштів 30 млн грн і відновити на них п'ять насосних станцій. Зрошення відновлено на кількох тисячах гектарів За його словами, необхідні інвестиції в іригацію 1 га – близько 3 тис. доларів. Говгера додав, що для реалізації повного потенціалу зрошення в Україні (розширення зрошення на 1,5-2 мільйона га земель) Україні необхідно мінімум $2-4 млрд інвестицій.