Вона – така сильна і сучасна. Вона – така незалежна і самостійна. Вона все ще не визнана. Вона оповита кайданами упереджень, стереотипів і забобонів - своїх і суспільних... То чи може сучасна жінка розраховувати на звільнення від кайданів стереотипів і забобонів про «вічну жіночність», «призначення жінки» і тому, що вона - всього лише натхненник, але не творець?
З анотації до виставки
Ми вже якось звикли, що сучасні бібліотеки стрімко розширюють спектр своєї діяльності, і відкриттям художньої виставки в бібліотечних стінах вже нікого не здивуєш. От і 16 червня у Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б.А.Лавреньова, а точніше у бібліотечному відділі мистецтв, відкрилась одна така виставка - «Колаж жіночих емоцій на полотні» молодої херсонської художниці Валерії Овчаренко.
Ці жінки дійсно сповнені емоцій, експресії, внутрішнього життя. Їхні обличчя, руки, тіла немов розривають полотно, всередині якого їм, схоже, затісно. Вони такі різні, такі чуттєві, такі фактурні - і такі неспокійні. Вони привертають увагу і змушують зупинитися... У кожної картини своя промовиста назва, своя колірна гама, свої життєві обставини, свій сплеск емоцій. І всі ці 13 картин є одним цілим.
Авторка цієї композиції Валерія Овчаренко не так давно закінчила факультет культури та мистецтв Херсонського державного університету, зараз викладає в гімназії ім. Т. Шевченка і в студії образотворчого мистецтва «Арт-Інсайт». Зі студентських років бере участь у виставках, яке проводить Херсонське відділення Національної спілки художників України, неодноразово демонструвала свою творчість і в міських бібліотеках, і на «Фабриці». А ще проводить майстер-класи на херсонських телеканалах і щедро ділиться з телеглядачами своїми знаннями. І було дуже цікаво поспілкуватися з Валерією щодо цього нового проекту.
Пані Валеріє, чому виставка експонується саме в біблотеці?
З бібліотекою ім. Лавреньова я вже не перший раз співпрацюю, і не перший раз проводжу тут свою персональну виставку. Ще півтора роки тому завідуюча відділом мистецтв «лавренівки» Юлія Вікторівна Слущенко-Калмикова запропонувала мені зробити цю виставку, і всі ці півтора роки я працювала над нею.
Але чому ви обрали саме таку тему?
Коли душа кричить, а губи мовчать
Мабуть, ще від появи наскальних малюнків і до сьогоднішнього дня, коли використовуються сучасні технології, чоловіки писали образи жінок, але вони радше передавали саме зовнішню красу, а мені дуже хотілося відобразити внутрішні емоції та переживання жінок у різних життєвих ситуаціях. Цією композицією я хочу передати справжні почуття жінки для того, щоб чоловіки побачили внутрішню красу та переживання жінки, а жінки навчилися не тримати у собі весь свій емоційний спектр. Адже сьогодні жінка в суспільстві виконує не тільки традиційно жіночі ролі. Але так само намагається звільнитися від суспільних упереджень та стереотипів – і залишається з ними один-на-один. Чи помічає вона ці проблеми? І чи повинна вона вирішувати їх сама, без допомоги?
Такий серйозний підхід до справи, психологічний...
Я ж педагог, теж трохи психолог.
Були складнощі з реалізацією ідеї?
За основу я беру академічний, класичний портрет жінки, але трошки деформую його, інтерпретую, додаючи абстрактні експресивні мазки, роблячи їх мастихіном, і таким чином підкреслюю головне і одночасно десь роздрібнюю ціле. Дуже важко було, роблячи ці експресивні мазки, не загубити загальну пляму, не втратити цілісність композиції. Щоб і колірна гамма, і сама фактура роботи повністю відтворювала образ.
Чи мав кожен емоційний образ якихось конкретних моделей чи прообразів?
Ні, це був збірний образ — всі відрізняються одна від одної, навіть кольором шкіри. Я намагалася урізноманітнити зовнішність кожної дівчини, щоб показати: усі жінки світу однаково переживають.
Є таке відчуття, що жінка з полотна проривається назовні...
Мені дуже хотілося саме так передати цей момент почуттів, які відчуває жінка. Деталізація заднього плану, фону, мене не цікавила — важливим був лише сам об'єкт: обличчя або руки, або вигини тіла — і емоції, які вони передають. Я хотіла донести, що жінка має дуже великий емоційний спектр, що за зовнішньою красою ще приховується і внутрішня краса, і щоб чоловіки змогли побачити її. Бо багато пар часто сваряться саме через свої власні переживання, а я дуже хотіла б, щоб люди знаходили порозуміння. Сподіваюсь, що завдяки цій виставці люди краще зрозуміють одне одного і не будуть сваритися, а просто сядуть навпроти і поговорять, кожен розповість про те, що його бентежить, і разом вони прийдуть до спільного вирішення проблем.
Пошук себе
І тут приходить розуміння, що бібліотека для юнацтва — то є гарний майданчик, щоб навчити особливостям спілкування ще змолоду, зі шкільних років...
Так, це період формування перших відносин. Бо я як учитель все це бачу — ці переживання, ці записки. Нехай діти приходять у дорослий світ трошечки підкованими.
А чи знали ваші учні, що ви працюєте над цією темою?
Я її до кінця не розкривала, не знала, чи зможу зібрати достатню кількість образів. Знав лише мій хлопець, він бачив, як я створювала цю виставку. Потроху-потроху за півтора року зібрала 13 робіт, 13 образів, 13 емоцій...
Що почули від перших відвідувачів?
На жаль, через карантин ми не змогли зробити гучного відкриття - просто запросили знімальну групу, прийшли дві мої подруги та перша вчителька з Херсонського центру дитячої та юнацької творчості, де я навчалася. Я почула позитивні відгуки, і мені було дуже приємно.
P.S. Валерія Овчаренко також є Берегинею Козацької Почесної варти Херсонщини, тож попереду в нас розмова про відродження козацьких традицій.
${gallery:cafee8f599b83b8f73e4434d8b292a17}
Джерело – Вгору
