Російський імператор Олександр II підписав у німецькому місті Емс таємний указ про заборону української мови 30 травня 1876 року.
Документ доповнював основні положення попереднього антиукраїнського Валуєвського циркуляру. Забороняв друкувати та перекладати українською будь-які книжки, ввозити їх з-за кордону. Також було заборонено ставити українські театральні вистави, влаштовувати концерти та писати рідною мовою тексти для нот. Не дозволялося й викладання українською у початкових школах, що подалі сприяло масовому зросійщенню. Українські книги наказали вилучити з бібліотек.
Указом дозволялося вживати мову в побуті, видавати лише художні твори та історичні літературні пам'ятки, але за умови передруку згідно загальноросійської орфографії.
Виконувати накази імператора взялися жваво. Розпочався розгром українських національно-культурних товариств - Громад, та всіх їх досягнень. Багатьом засновникам довелося емігрувати з Батьківщини назавжди. За кордоном вони організовували українські видавництва та знайомили світ зі становищем України під імперським гнітом. Решта членів товариств перейшли на нелегальне становище. Вони уникали жандармів, організовували таємні культурні заходи, такі як дні пам'яті українських діячів, та поширювали захалявні книжечки. Співпрацювали із Західною Україною, де не існувало заборон на рідну мову.
У 1881 році окремі положення указу пом'якшили. Було дозволено українські вистави, чим скористалися такі актори як Марко Кропивницький. Він став засновником українського національного професійного театру.
Попри послаблення, Емський указ діяв до революції 1905 року. Перед тим йшла гостра дискусія, викладена на майже 100-сторінковій записці "Об отмене стеснений малорусского печатного слова" де науковці доводили політикам, що "Україна має право на власну мову та наче аж ніяк не хоче відділятися від Росії".
Джерело – Вгору
