Указ про заборону друку будь-яких книжок українською підписав російський імператор Олександр ІІ 30 травня 1876-го. За назвою німецького курортного містечка, де тоді відпочивав самодержець, указ назвали Емським.
Таємний Емський указ Олександра II передбачав заборону українського письменства. Він посилював Валуєвський циркуляр 1863 року.
Обмежив друк українською оригінальних, історичних і перекладних творів і навіть текстівок для нот. Заборонялося завозити українські книги й брошури, надруковані в Австро-Угорщині чи інших країнах. Також припинили ставити українські вистави і влаштовувати концерти. Настав час захалявних книжок і таємних гуртків.
Під загрозою арештів припиняє свою діяльність київська "Громада". Із міста виїжджають Михайло Драгоманов і Павло Чубинський. В українських колах Києва указ часто називають іменем Михайла Юзефовича. Саме із його доносом "О так называемом украинофильском движении" пов'язують рішення імператора про видання таємної заборони. Український письменник Іван Нечуй-Левицький пізніше напише, що Емський указ завдав відчутного удару по культурному рухові. Старше покоління українських діячів займе вкрай обережну позицію, а молодь потрапить під вплив загальноросійського соціалістичного руху.
1881-го було усунуто заборону на друк української художньої літератури. Дозволили також театральну діяльність, однак Емський указ так ніколи і не був скасований. Дія цього документу буде припинена лише жовтневим Маніфестом 1905 року.
Першу заборону книгодрукування українською мовою було видано Петром І ще 1709-го. Його наступники періодично оголошували обмеження щодо вживання української мови.
Останнім знаковим обмеженням українського життя в імперії стане циркуляр Петра Столипіна від 1910-го. Цим документом урядовець забороняв діяльність "малоросійських" організацій, відносячи їх до "инородческих", тобто фактично визнаючи існування окремого українського народу.
Джерело – Вгору
