Хто має очищати від вибухівки території, де нещодавно відбувалися бойові дії? Військові чи хтось інший? Гаряча суперечка виникла навколо цього питання, хоч автори законопроекту вважають, що до цього можна залучити всіх охочих. Навіть із-за кордону, йдеться в матеріалі Закону і бізнесу.
Центр для знешкодження
Сьогодні в Україні є 17 тис. км2 земель, забруднених вибухівкою, і більша половина з них — на підконтрольній Україні території. Тож Комітет Верховної Ради з питань антикорупційної політики ще раз розглянув проект «Про внесення змін до Закону України «Про протимінну діяльність в Україні» (№2618).
Законодавці пропонують створити Національний орган з протимінної діяльності, до якого входять два центри — Міністерство оборони та Міністерство внутрішніх справ.
Документ передбачає створення такого визначення та такої організації, як оператор протимінної діяльності, який буде проходити сертифікацію для того, щоб знешкоджувати вибухівку. Міністерства фінансуватимуться з держбюджету, а
інші оператори забезпечуватимуть себе самі, зокрема домігшись також бюджетного фінансування.
Серед таких операторів можуть бути міжнародні організації без будь-яких винятків. Хоча раніше законодавство передбачало, що розміновувати українські території не можуть організації, розташовані на території держав-агресорів та в офшорних зонах.
Видавши якійсь організації сертифікат, держава повністю бере на себе відповідальність за те, що коли оператор очистить територію, то вона стане безпечною.
Утім, представники комітету не поставились до законодавчої ініціативи з радістю, назвавши окрему організацію, що займатиметься розмінуванням, непотрібною. Мовляв, вона тільки стоятиме на перешкоді розмінуванню, яке зараз
здійснюється з використанням міжнародного досвіду. Крім того, не побачили, яка різниця між цим новим проектом і чинним законодавством, хоча в порівняльній таблиці певні зміни, до того ж нібито суттєві, є.
Автори проекту вважають, що попереднє законодавство не ефективне. Бо, мовляв, якщо розміновувати території з тією швидкістю, як це роблять тепер, то для очищення від вибухівки 9000 км2 знадобиться понад 100 років. Тому нема нічого поганого в залученні до роботи інших, недержавних операторів, які зможуть ефективно допомогти. Навіть якщо вони будуть із-за кордону.
Лобізм на двох
«Ви зараз виводите національний орган з протимінної діяльності з підпорядкування Кабінету Міністрів і
підпорядковуєте його Міністерству оборони, — зауважила народний депутат Ірина Фріз. — Саме через те, що за новий орган постійно боролись Міністерство оборони та Міністерство внутрішніх справ, закон не змогли ухвалити під час попередньої каденції. Сьогодні ви його підпорядковуєте Міноборони, саме в цьому я бачу лобізм. Ви не вводите жодної новації».
Автори впевнені, що розмінування — це таки проблема військових, а не господарників. Адже воно відбувається на території, де велася війна. Мінами в інших регіонах опікуватиметься МВС. Саме для цього законодавці й прагнуть створити гуманітарний центр. Однак все ж таки левова частка вибухівки криється в землях, де пройшла війна.
Коли очільниця антикорупційного комітету Анастасія Радіна
стала допитуватись в авторів, де той національний центр з протимінної діяльності буде, то авторам усе ж таки довелося зізнатись — у структурі Міністерства оборони. Однак після закінчення війни він може перейти під дах Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Натомість, експерти ГНЕУ також не розуміють потреби в утворенні додаткової структури. Адже протимінна діяльність загалом має 5 напрямів. Причому щонайменше два з них, а саме надання допомоги постраждалим та проведення заходів щодо їх реабілітації та знищення надлишкових боєприпасів явно виходять за межі повноважень Міноборони.
Свого часу антикорупційний комітет вже розглядав цей проект і не пропустив. Цього разу парламентський підрозділ теж побачив ризики. Схоже, не хоче, аби ще й на мінах будувалися корупційні схеми. Бо наслідки можуть бути вельми вибухонебезпечними.
Джерело – Вгору
