У виставковій залі на площі Свободи 12 листопада відкрилася чергова художня виставка. Але цього разу авторами представлених робіт були не знані художники, а ті, хто тільки навчається - навчається живопису в студії Оксани Оснач.
Виставка народилася випадково, експромтом - бо раптово у розкладі виставкової зали Спілки художників виникло «вікно». І триватиме вона недовго - лише тиждень, до 18 листопада. Але студійці та їхні вчителька впевнені: випадковостей не буває, і херсонцям ця експозиція потрібна. І хоча на наступний рік запланована виставка повноцінна, двотижнева, у якій братимуть участь усі студійці, від свого шансу вони не відмовилися - і надали можливість «вийти у люди» тим, хто займається більше 2 років.
Та незважаючи на вкрай стислі терміни підготовки, експозиція вийшла просто феєричною - яскравою та щирою, дуже теплою та душевною, гарною та затишною. Декому вона сподобалася навіть більше, ніж останні виставки професійних художників. Хоча дехто і критичні зауваження робив - та все одно невеличкі недоліки не псують враження. Тим більше, що художникам-початківцям і дозволено більше. Є копії картин - відомих і не дуже (звісно, на виставках професійних художників цього не побачиш), є картини, написані по фото (професіонали теж часом долучають до своєї роботи фотознімки), є власні твори від початку до кінця. А вже за тематикою - на будь-який смак! Смачні натюрморти, запашні квіти, наповнені сонцем та повітрям пейзажі, чарівні міські куточки, фантазійні малюнки, портрети, тварини - краще самим подивитися і зануритися в атмосферу їхньої творчості.
І незважаючи на вік, часом дуже поважний, ці неймовірні жінки радіють, коли їх називають «юними митцями». Бо кожна молода душею. Кожна сяє від натхнення. Кожна робить світ навколо себе гарнішим і яскравішим.
Про студію та студійців докладніше розповіла художниця Оксана Оснач.
Пані Оксано, здається в Херсоні стало модно вчитися малювати...
Насправді, в Херсоні є багато студій - є така потреба. У всьому світі є потреба. Люди шукають і знаходять, ми відкриті – малюйте у нас, насолоджуйтесь.
Як проходять Ваші заняття?
Я б порівняла нашу студію з жіночим клубом, бо здебільшого це жінки (чоловіки з'являються дуже рідко, але і вони в нас бувають). Разом вони малюють, захоплюються, діляться своїми радостями, переживаннями, турботами, допомагають одна одній - навіть діляться рецептами. Ми можемо і співати, і відпочивати, і переживати разом. Ми дуже гарно проводимо час.
Тобто, навчання колективне...
Так, ми працюємо в такому форматі. Здебільшого люди копіюють картинки. Я не нав'язую програму навчання, хоча я викладала в університеті і знаю, як це робиться. Все залежить від того, що людина хоче отримати. Є люди, які побачили щось красиве і просто хочуть це відтворити у себе вдома. І я як професійний художник допомагаю це виконати на гарному рівні. А є люди, які не хочуть тільки копіювати - вони прагнуть навчитися робити своє, вони малюють своїх родичів. Для тих, хто готовий до такого більш поглибленого навчання, ми і лекції начитуємо, і з натюрмортами працюємо - все залежить від потреби людини.
Є обмеження за віком?
Приходять люди різного віку - 16+, верхньої межі немає. Це дуже різні люди - і за віком, і за професією, і за соціальним статусом. І всі абсолютно цікаві, надзвичайно цікаві. Це велике щастя спілкуватися з ними, і обмін відбувається взаємний - чомусь і я їх вчу, а чогось у них навчаюся.
Цікаво, і що ви у своїх учнів берете?
У них можна вчитися тому, як ставитися до життя. Навіть якщо людина вже не працює, але настільки юна душею!.. Які вони іноді влаштовують для себе свята! Мені останнім часом дуже подобається така формула: «Хочеш жити і радіти - живи і радій». Цьому я вчуся у них.
Є здобутки, якими ви як вчитель пишаєтеся?
Звичайно. Є люди, які вийшли на рівень наших херсонських виставок, деякі вже мають персональні виставки, і на міжнародному рівні себе знайшли - є людина, яка працює за кордоном, і саме в напрямку живопису.
До Спілки художників долучитися мріють?
Поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Такі є, і я цьому рада, тому що здорові амбіції ніколи не завадять, а тільки допомагають. У професійній спілці завжди є чому повчитися - це та сходинка, до якої ми маємо прагнути.
${gallery:118b105320ab229ddb61bc965bf6b7e8}
Джерело – Вгору
