Будинок творчості письменників став притулком для поета, який втік з Луганська. Колеги по цеху вже четвертий рік намагаються допомогти з постійним житлом Василю Голобородько. 72-річний Шевченківський лауреат готується до чергової зими в холодному приміщенні.
Його вірші вивчають у школі. Лауреат премій Шевченка, Симоненка і Трублаїні. Але перед журналістами Василь Голобородько скромничає.
Перші збірки віршів побачили світ, коли Голобородько було 18-ть. А вже через кілька років його відрахували з Донецького педінституту з формулюванням "за дії, несумісні зі званням радянського студента". Поширював у ВНЗ роботу Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Після виходу поезії Голобородька в США, у себе на батьківщині він став ворогом народу і не видавався до 86 року. 20 років під наглядом КДБ. І тільки напередодні розвалу Радянського Союзу поет зміг спокійно публікувати вірші. Через військові дії в рідному Луганську став вимушеним переселенцем. В Ірпені його прихистив Союз письменників.
Уже пішов четвертий рік. Спочатку був усім задоволений. Але дерев'яні перекриття прогнили від вогкості. Будинку – більше сотні років. Провідує в основному син. Теж переселенець. Знімає з сім'єю житло на столичній Троєщині. І продукти закуповує, і ліки. Сам Голобородько нікуди не ходить – хворі ноги. Зв'язок зі світом – через соцмережі. Сюди ж викладає нові вірші. І обговорює їх з колегами.
Письменники і поти – всього 84 підписи – просили владу виділити поетові квартиру. Марно.
У Мінсоцполітики відповіли: максимум, на що може розраховувати поет-переселенець, – це компенсація половини вартості житла при його купівлі. Але купити житло навіть з такою знижкою поетові не по кишені. Пенсія ледь перевалила за 2 тисячі гривень. Працювати не припиняє ані дня.
Джерело – Вгору