Часто можна почути виправдовування небажання спілкуватися українською мовою тим, що людина робить багато справ заради України.
Це звучить так, наче «Я багато роблю, отже можу не спілкуватися». Але ці дії не можуть бути порівнюваними і ось чому.
Знаєте, як моя знайома вчителька німецької мови заохочує дітей вчити німецьку? Діти, як правило, думають, що англійської досить для спілкування з європейцями, адже це міжнародна мова, яку знають всі в Європі. А вона каже дітям, що європейці дуже цінують свої мови, тому що мова – це шлях до культури, до історії, а отже, до світогляду народу. І це є основа незалежності країни. Якщо не буде цієї основи, народ може бути поглиненим іншою культурою, а це прямий шлях до втрати незалежності.
В Росії це дуже добре розуміють і тому там в законі прописано, що всі мають сприяти розповсюдженню російської мови ЗА КОРДОНИ Росії, бо це сприятиме розповсюдженню культури, історії, а отже ментальності. Це формуватиме «русских людей» поза межами Росії (яких потім можна буде «захищати»).
І європейці дуже люблять, коли з ними спілкуються їх мовою, бо таким чином ви якби кажете, що ви поважаєте їх історію, їх культуру, їх незалежність. Ви визнаєте її, а отже, укріплюєте.
Так от, вчителька каже, що німець швидше укладе з вами контракт, якщо ви будете говорити з ним німецькою, ніж англійською. І подумайте, як для німця було б дивно, якби якийсь німець сказав, я і так роблю багато для цієї країни, тому можу не послуговуватися її мовою.
Перше питання, чому взагалі виник такий конфлікт у людини? В принципі, одне не може протиставлятися іншому. Спочатку ти говориш німецькою, а потім все решта. І якщо ти говориш німецькою, це не значить, що тобі вже не потрібно робити гарних справ для своєї країни і навпаки, якщо ти щось робиш, це не значить, що можна не послуговуватися німецькою.
Для європейців зв’язок між мовою і незалежністю є очевидним.
З огляду на це, європейці не можуть збагнути, чому наші люди спілкуються російською, коли в них є своя мова, своя історія та своя культура. Це і є неповага до себе.
За радянщини розуміння цього зв’язку вибивалося протягом декількох поколінь. Для створення зручного «советского человека» суспільству нав’язували негативний спотворений образ націоналіста: людини, що говорить мовою свого народу та не поважає інші культури. Людям давали зрозуміти, що говорити своєю мовою не тільки неважливо, а і шкідливо, і може бути небезпечно. Але тепер, коли ми виборюємо незалежність, цей зв’язок має бути поновлений задля нашого виживання.
Розповсюдження української мови сприятиме швидшому зануренню в культуру і історію України. Згадайте, на кого опираються наші вояки на передовій? На досвід визвольного руху України.
Розповсюдження мови сприятиме розвитку нашої культури, яка знищувалася протягом 300 років і потребує нашої підтримки. Нам є що сказати світові про нас через наших митців. І якщо не буде спільноти людей, що говорить українською, митці не зможуть відображати нашу сучасність у творах, бо ці твори виглядатимуть як переклади і будуть неправдою.
Повага до мови (як провідника до культури, до історії і до незалежності) і є щоденним послуговуванням нею.
Наша Незалежність залежить від нас!
Джерело – Вгору