Після втрати сина на фронті Ірина Данник допомагає родинам загиблих, зниклих безвісти військовослужбовців, ветеранів та мобілізованих. Мати загиблого Героя України Данила Звонарьова працює у соціальному відділі однієї з сільських рад Херсонського району та заочно навчається на другому курсі Херсонського держуніверситету за фахом "психологія".
Мати Героя України Данила Звонарьова Ірина Данник розповідає, що син самостійно вирішив йти на службу до ЗСУ. Хлопцеві тоді було 23 роки.
"Він сам завжди себе звав "Даня". І ми теж. Коротко і ясно було. Він міг не йти воювати. Йому навіть у військкоматі сказали: "Ти можеш не приймати цю повістку, тому що тобі ще нема 25". Але він сказав: "Я піду. Хто захищатиме мою маму, сім’ю, брата, сестру?", — говорить Ірина.
Родини загиблих військовослужбовців, зустрічаються зазвичай на Алеї Слави на цвинтарі. Вони знають один одного, підтримують, спілкуються. Катерина Романюк з п’ятирічною Софійкою приходять до дідуся Романа.
"Кожен день ми сюди приходимо. У нас є традиція: якщо ми запалюємо свічку, то він ніби присутній тут, разом з нами. Ми можемо говорити, він нас почує", — розповідає невістка загиблого військового Катерина.
"На вихідних ми зустрічаємось на кладовищі. З бабусею – жінкою Романа. Ми приходимо з чоловіком до нашого сина, і завжди зустрічаємо Таню з онучкою – Софійкою. Вона завжди несе цукерки й каже: "Зараз ми спочатку до Дані зайдемо, до мого сина, а потім до дідуся", — говорить Ірина Данник.
Данило завжди захищав рідних – у квітні 2022-го вивіз родину з окупації. У 2023-му - почав службу у ЗСУ. Служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Був у Кураховому, Покровську, Мар’їнці. На Донеччини провів майже рік. І ніколи не скаржився, запевняв, що все добре.
"Буквально декілька днів до своєї загибелі 18 липня він розповів про всі жахіття, які він там насправді бачив. Мабуть, відчував, чи що. До цього вечора ніколи нічого не казав. Знали всі. Але по сьогоднішній день мені багато не розповідають. Напевно не хочуть мене ранити", — говорить мати Ірина Данник.
23 липня 2023 року біля Мар’їнки Донецької області Данило Звонарьов закрив собою двох побратимів від артилерійського вогню, розповідає мати. Родина подала петицію про присвоєння йому звання Героя України. За 45 днів вона набрала 25 тисяч підписів. У листопаді 2024 року у День десантно-штурмових військ президент вручив батькам "Золоту Зірку".
"Разом із батьком Данила ми поїхали на церемонію до Президента, де отримали Орден "Золота Зірка". Але, чесно кажучи, від цього легше не стало. Навіть в якийсь момент стало ще гірше. Коли сприйняли це все. Якось мені все одно не хочеться вірити. Намагаюсь підтримувати інших, тому що знаю, що це таке і як важко іншим", — розповідає Ірина.
Родичі загиблих військовослужбовців звертались по допомогу особисто до Ірини Данник. У грудні 2024 року вона прийняла рішення працювати інспекторкою соціального відділу по роботі з населенням сільської ради.
"Мені хочеться "гори звернути" для них. Підтримувати, допомагати у всьому. Якщо у когось загинув чоловік чи син. Ми докладаємо максимум зусиль для того, щоб цю людину підтримати: морально і сільська рада допомагає фінансово. Є програми, де це прописано. Я вважаю, що моральна підтримка тут дуже важлива", — зазначає Ірина Данник.
У громаді – п’ятдесят родин загиблих військовослужбовців. Для них передбачена фінансова допомога.
"У нас прийнята місцева програма підтримки ветеранів та членів їхніх сімей і військовослужбовців. Передбачена матеріальна виплата у зв’язку з мобілізацією, коли наші захисники вступають до лав ЗСУ. Також є фінансова підтримка сім’ям загиблих, зниклих безвісти та у зв’язку з пораненнями", — говорить керуюча справами, секретар виконкому сільради Альона Каліченко.
"Буває і важко, руки опускаються. Але завжди знаєш, що є заради чого це робити. Заради пам’яті наших синів, чоловіків. Ми не маємо права здаватись", — каже Ірина Данник.
Джерело – Суспільне
