З російського полону 24 серпня звільнили військовослужбовця з Херсонщини Владислава Брита. Дружина Юлія чекала на нього три з половиною роки. За цей час вона виїхала з тимчасово окупованої Каховки й зайнялася волонтерством, щоб допомагати іншим родинам зниклих безвісти та військовополонених.
Юлія розповіла Суспільному, що після повернення чоловіка продовжить підтримувати тих, хто досі живе надією на зустріч з рідними, які перебувають у російській неволі.
Юлія та Владислав знайомі з дитинства. Пара одружилася 30 грудня 2021 року. На той момент чоловік вже служив за контрактом у 57-й окремій мотопіхотній бригаді, брав участь в АТО, згадує жінка.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Владислав перебував на Луганському напрямку. У ніч з 24 на 25 лютого 2022 року він і ще 16 військових з його бригади потрапили в оточення, а згодом — у полон. Дружина дізналась про це з російських ресурсів. За її словами, двоє людей з тієї групи загинули, 14 — були звільнені у рамках попередніх обмінів.
"Його тримали як військовополоненого. Спочатку це було СІЗО, а потім він майже три роки перебував у 36-й колонії у Луганській області. 18 грудня 2024 року його вивезли на територію Росії, вглиб Сибіру", — сказала Юлія.
За ці роки був єдиний раз, коли подружжя змогло обмінятися звістками. У березні 2022 року, коли жінка ще була в окупації, їй вдалося зв'язатися з російським омбудсманом й передати чоловіку відеозвернення. Владиславу дозволили записати відео у відповідь. З того часу вони не мали змоги навіть листуватися.
У серпні 2022 року Юлія виїхала з тимчасово окупованої Каховки. На новому місці влаштувалась на роботу у дитячий садочок. Паралельно зайнялася волонтерством і долучилась до Червоного Хреста, на базі якого працює Центр життєстійкості.
Жінка взялась допомагати родинам безвісти зниклих та полонених. Каже, ця робота також давала їй можливість хоча б щось дізнаватися про долю Владислава. На кожен обмін Юлія їздила разом із сім'ями інших бранців РФ.
"По-перше, так вони можуть отримати якусь звістку. По-друге, — зрозуміти, в якому емоційному стані повертаються хлопці", — пояснила жінка.
Вона розповіла, що за довгий час очікування звикла, що обміни проходять "повз неї". Тому, коли поїхала на черговий, то до останнього не знала, чим все закінчиться.
Юлія підписана на групу, в якій спілкується з людьми, чиї близькі опинились у тій же колонії, що й Владислав. Згадує, того дня учасники спільноти раптом почали писати, що їх рідних звільнили. Вона поспішила оновити дані в особистому кабінеті координаційного штабу і побачила, що облікова категорія на сторінці змінилась на "звільнений з полону".
"Я і кричала, мені й нашатир, і валер'янку подавали. Усього вже не пам'ятаю. Я потім передивлялась, що казала у той день, і розумію, що відповідала по інерції — те, що пам'ятаю за ці три з половиною роки. Тоді мене хвилювало одне: коли приїдуть автобуси?" — розповіла Юлія.
Каже, чоловік не очікував її побачити. Думав, що вона досі у Каховці. Він був дуже радий і приємно вражений, що дружина майже п'ять годин їхала з іншого міста, щоб обійняти його і поспілкуватися всього 10 хвилин. Стільки у них було часу в день обміну.
Колись Владислав пообіцяв Юлії, що якщо вона його дочекається, то подарує їй 101 троянду. Жінка спитала, чи пам'ятає він, яку обіцянку дав.
"І він згадав. Мені це дуже приємно. Бо одна справа, коли ти це розумієш і пам'ятаєш, а інша справа, коли чоловік це пам'ятає. Він сказав, що я найкраща жінка у світі", — поділилася Юлія.
Вона розповіла, що пишається своїм чоловіком за те, що вистояв і при цьому залишився небайдужим до чужого горя. Він охоче спілкувався з людьми, які намагались дізнатись бодай щось про своїх знайомих та близьких у полоні. Уважно переглядав фотографії.
"Він мені сказав: "Ти ж розумієш, що у тебе є родини безвісти зниклих і полонених. І те, що мене звільнили, не означає, що ти можеш їх покинути". Для мене це дуже цінно. Тому що він передусім думає не про себе, а про сотні побратимів, які все ще знаходяться у полоні чи доля яких невідома", — сказала Юлія.
Зараз Владислав проходить реабілітацію у лікувальному закладі й пробуде там близько місяця. За цей час дружина планує завершити ремонт у будинку, який придбала на виплати та зароблені кошти.
"Нам по 30 років. Я не хочу витрачати своє життя на якесь іще очікування. Мені здається, ми з чоловіком багато через що пройшли, щоб нарешті просто видихнути й жити тут і зараз", — сказала вона.
Джерело – Суспільне
