Херсонець Руслан Мерзлий з початку повномасштабного вторгнення пішов служити до одеського підрозділу головного управління розвідки міністерства оборони України "Химера". На той час його батьки були у російській окупації. Військовий брав участь у визволенні рідної Херсонщини. У боях на лівобережжі отримав травму. Зараз Руслан через поранення не може служити, тому демобілізувався.
Руслан Мерзлий родом з Херсона, жив в Одесі й на початку повномасштабного вторгнення пішов служити. До того Руслан серйозно займався спортом.
"Зокрема боксом. Це була моя база, моє кохання до спорту таке. Жив у Херсоні, також займався. Потім переїхав до Одеси й почав тут займатися боксом, кікбоксингом, бойовим самбо. Почав тренувати, група в мене була з дітей по кікбоксингу та доросла група з боксу", — розповів військовий.
На світанку у день, коли російська армія почала повномасштабну війну, Руслана розбудила дружина. Вона прокинулася від вибуху. Чоловік вирішив, що то знайомий звук — коли фура проїжджає по колії. Про початок вторгнення дізнався від найкращого друга, який зателефонував Руслану.
"Він подзвонив й каже: "Збирайся, почалася війна". Я в ступорі, думаю, що це не може бути. Він також з Херсона. Він каже, що в Херсоні взагалі жах. Я дзвонив батькам, мама плаче, каже, що почалися вибухи, і росіяни вже йдуть. Я кажу, збирай речі з батьком та виїжджайте до нас до Одеси, і будемо виїжджати. Вони сказали, що опинилися в окупації", — згадує Руслан.
У перші дні вторгнення він залишався в Одесі разом з дружиною то сином, якому на той час було 2,5 роки. Його друзі зібрались у клубі й почали формувати підрозділ.
"Потім хлопці подзвонили, кажуть: "Ми йдемо до Збройних сил України. Я кажу: "Я також з вами". Та й летимо. Жінку відправив до Польщі з сином, а сам пішов на війну. Так і створили ми підрозділ "Химера". Почали з хлопцями воювати, відбивати свій рідний дім, нашу Херсонщину", — розповідає військовий.
Руслан згадує як бігали посадками, каналами, стріляли й воювали. Згадує як отримав свою першу контузію, вилікувався й повернувся у стрій. А також — свій перший штурм, який ніколи не зможе забути.
"Це важко, дуже важко, дуже страшно. Мій перший штурм, я ніколи не забуду. Ми штурмували водокачку у Херсонській області. Там загинув наш близький друг — Жорик. Це дуже важко. Найбільше пам'ятаю загибель Жори та Свята", — згадує Руслан.
Коли українські військові увійшли у Херсон 11 листопада 2022 року Руслан Мерзлий проходив реабілітацію в Одесі. Він та його побратими отримали поранення, коли штурмували Херсонщину. Каже, що бої в області тривали дуже важкі.
"Серпень був — таке пекло, жара була. І ми йшли до останнього з хлопцями. На наш останній штурм, якщо я пам'ятаю, пішли близько 10 людей. Решта — були поранені. Ми вже були в Одесі на реабілітації, коли подзвонили й кажуть, що в Херсон заходять. А нам до цього дзвонили, казали, що хлопці готуйтесь, будемо заходити в Херсон. І ми всі на валізах сидимо А тут дзвонять, кажуть, що зайшли в Херсон. І ми такі: "Чому не ми? Чому не ми з хлопцями?" Ми наступного дня теж поїхали у Херсон", — розповідає Руслан.
Чоловік відразу поїхав до батьків. Стукав у двері та ніхто не відчиняв. Руслан злякався, подумав, що батьків забрали окупанти.
"Тут сусід відкриває двері й каже, що батьки поїхали на площу до ОДА, до "України"(кінотеатр — ред.). Там "старлінки" військові поставили й вони поїхали дзвонити нам, сказати, що все добре, бо не було ж зв'язку у Херсоні. Я кажу хлопцям: "Сідаємо в машину, їдемо до батьків". А виявилось вони вже виходять з маршрутки й ми під'їхали прямо на зупинку. Так я й зустрівся зі своїми рідними", — розповів Руслан.
Коли визволили Херсон, згадує військовий, всю бригаду, у якій він служив, перекинули на Херсонський напрямок.
"І ми всі засіли на березі Дніпра. Я не буду казати де. На березі Дніпра ми всі чекали та періодично ходили на той бік з хлопцями. Острови у гирлі Дніпра — це все було за нашим підрозділом та за нашою бригадою", — каже Руслан.
Поранення він отримав при штурмі Козачих Лагерів на Херсонщині. Його підрозділ висадився на лівий берег, щоб підмінити військових, які тримали там оборону.
"Їх було дуже багато поранених. Ми залишилися і наша задача була штурмувати ще далі. Росіяни знали де ми та що ми. Та вони туди нам накидували все, що можна і що не можна. Четверо діб тривав бій. Четверо діб кулі та снаряди не зупинялися. Як з нашої сторони, так і з їхньої сторони. Дуже важко. Форсували три річки. Замінований острів форсували. Важко було, але кайфово. Адреналін, я вам не можу передати, як це воно. І ти йдеш, біжиш, не відчуваєш втоми, нічого. Стрільба, це все, запах пороху. Це найважчий бій, який був. Це саме форсування річки Дніпро", — згадує військовий.
В один з моментів бою, коли у Руслана був короткий перепочинок, побратими передали по рації, що у них закінчуються набої та клинять автомати. Він кинувся на допомогу.
"Мені командир каже: "Не біжи, залишся". Я кажу: "Ні, я не можу. Там мої хлопці, їм потрібна допомога. Та почав бігти, і не добіг. Мені прилетіла 120-та міна. Попала в ногу, в руку та в плече. Найстрашніше було, що може бути евакуація. Я лежу поранений, дивлюся на небо, а я на відкритій ділянці. Я розумію, що зараз прилетіть дрон та скине на мене вибухівку. Я починаю повзти. Хлопці заду чують, кричать, тихо, тихо, не повзи, ми тебе зараз витягнемо", — розповів Руслан.
З жовтня 2024 року він на реабілітації в Одесі. Зараз чекає на операцію.
"Так все здорово пішло. Я вже забув, що таке милиці. А потім в організмі стався збій. Лопнув кістяний мозоль і нога почала бовтатись. Застопорилась, зажила сама, кістки зажили й не пішов мозоль далі. І знову я на милицях, знову я ходжу. І зараз чекаю операцію, щоб будуть знімати мені. У мене тут титановий штифт стоїть від коліна до гомілкостопу. Його будуть знімати, ставити мені знову апарат Єлізарова. І нарощувати кістку заново. Тому що не пішло, кістка не зрослася", — розповідає Руслан.
Приблизний час на реабілітацію після повторної операції триватиме від трьох до шести місяців. Але це дуже приблизно, говорить військовий.
"Ця травма не підпадає під якісь чіткі протоколи лікування. Тому все максимально індивідуально, але ми будемо намагатися ці роки зменшити. Подальші плани — я лікуюсь, роблю операцію, поновлююся на службі в армії і йду далі воювати", — каже Руслан.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
