Російська окупація Херсона тривала протягом восьми із половиною місяців, або 256 днів. Після звільнення армія РФ постійно обстрілює прифронтове місто з реактивної артилерії, скидає на нього КАБи та атакує безпілотниками. Втім життя тут триває. Ми поспілкувалися з херсонцями й спитали, як повномасштабна війна змінила їх життя та долі.
Майстриня манікюру та педикюру Наталя Щеглова живе у мікрорайоні Корабел, а працює у Центральному районі. Розповідає, коли не встигає на автобус, доводиться йти пішки. Вона звикла до цього ще з часів російської окупації, адже тоді на виїзді з її мікрорайону стояв блокпост військових РФ.
"Скільки кілометрів, не знаю, а часу йти десь годину. Я швидко ходжу. Пару моментів було. Там на блокпості була така відома людинка, багато хто його знав як рудобородого. Такий він дуже зухвалий. Заходив до маршрутки чи до тролейбуса і так з посмішкою: "Ну что, как дела у вас? У вас все хорошо? Вас никто не обижает?" Таке лицемірство. Ну, ви — окупанти. Звісно, що ви нас ображаєте. Одного разу він причепився до моїх татуювань", — згадує жінка.
Наталя каже, за три роки повномасштабної війни з міста виїжджала двічі, але кожного разу поверталась.
"З травня майже рік сиджу тут. І починаю не те, що з нуля, мабуть, а з мінуса. З усіх моїх довоєнних клієнтів у Херсоні є тільки одна дівчинка і вона приходить. Якщо інші приїжджають у Херсон до своїх, у справах, до батьків, то теж приходять. Це приємно дуже. Але це рідко. Нових клієнтів дуже мало і наразі дуже складно починати якось "вирулювати", — сказала вона.
Надія Знахаренко почала доглядати за квітами на чотирьох локаціях у місті навесні 2022 року, під час російської окупації. За це херсонці назвали її "трояндовою" волонтеркою. У лютому 2025 року жінка потрапила під російський обстріл.
"Я зараз у лікарні полежала п'ятнадцять днів, ще буду трошки — "капітальний ремонт". Я потрапила під обстріл. Так злякалася, що в мене все затрусилося: і руки, і ноги, і серце, і все, що всередині — я відчувала, як у мене все труситься. І в мене трошки погіршилося здоров'я. Я вже можу ходити, а то не могла зовсім. Але ще чекаю. Трошки себе підтримаю і тоді вже буду приходити на свою плантацію — тут, там, кругом наводити порядок", — сказала Надія.
За час російської окупації багато херсонців змінили сферу діяльності. Серед них — Анатолій Павлов. Чоловік каже, разом із друзями почав займатись волонтерством, продовжує це робити й зараз.
"Волонтерською діяльністю захопився, навіть сам не зрозумів як. Їхав розвідати обставини по нашому рідному місту і зустрів знайомих, які в школі якісь коробки носили. Якісь автомобілі. Я підійшов: "Хлопці, привіт". Вони: "Привіт!" Знайомі були. Кажу: "Що робите?" Вони: "Така ситуація, давай будемо допомагати людям. Є постраждалі, є люди, які не можуть навіть вийти в магазин", — згадує Анатолій.
За словами волонтера В'ячеслава Буренка, спочатку шукали, де можна взяти харчі, а потім розвозили їх за адресами.
"Спілкувались із головами ОСББ. Вони казали нам, де саме живуть люди, які не мають змоги придбати продукти. Ми розвозили їх прямо до них додому, заносили навіть на дев'ятий поверх. Допомагали, чим могли. Ми випікали хліб також. В той час не так багато було місць, де можна було придбати хліб, тому що не було в когось борошна, в когось — дріжджів. Ми знаходили, де можна взяти борошно, дріжджі, самі випікали роздавали та розвозили. Був у той час один випадок, коли ми навіть поїхали на рибалку, наловили купу риби й теж розвезли бабусям, дідусям", — розповів чоловік.
Аби не привертати до штабу зайвої уваги російських військових, гуманітарну допомогу роздавали у громадських місцях, каже Артем Ільяной.
"Це місце можуть десь до 300 дівчат впізнати, тому що тут наприкінці травня 2022 року ми роздавали памперси, жіночі принади, серветки для дітей. Ми пропрацювали, але не в повному складі, всю окупацію — з березня по листопад. Коли ми починали, у нас було 640 сімей на підтримці, а завершували – 200 сімей. І цю підтримку ми привозили особисто щомісяця і кожному вручали під фотозвіт", — сказав волонтер.
Валентина Черкасова почала займатись торгівлею ще до повномасштабної війни. Говорить, під час окупації міста працювати було важко.
"Тяжко чому? Приходили хлопці непрохані. Одні міряли, другі стояли з автоматами. Це було дуже неприємно. Потім прийшли наші хлопчики. Те, що морози, чи холодно, або дощ іде, то це пів біди. А коли обстріл, то ми тікаємо. Кидаємо все і ховаємося. Нещодавно розбили бутики. Був такий великий "приліт". Хазяйка лишилася всього. Весь товар згорів, розбився, розірвався. Виживаємо. Я не втрачаю надію і не збираюся виїжджати. Куди? Нащо? Я люблю свій Херсон. Він сильний. І я сподіваюся, що все це закінчиться. Слава Україні!", — сказала продавчиня.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне