Херсонський волонтер Григорій Янченко, якого всі знають як "Дядю Гришу" з 2014 року допомагає військовослужбовцям ЗСУ. Він зібрав понад вісім мільйонів грн для армії. Наразі чоловік подорожує містами України та продовжує збирати допомогу для бійців.
В інтерв'ю ми розпитали Григорія Янченка про основні потреби українських захисників та що допомагає йому працювати задля перемоги Україні у війні з окупантами.
Ви організували своєрідне волонтерське турне містами України. Як виникла така ідея?
— Це просто стало як необхідність. Тому що коли ти знаходишся в одному місці постійно, донатів стає все менше, і цих коштів не вистачає для того, щоби допомагати нашим військовим. Тому в мене виникла ідея просто мандрувати по містах України. Друзі кажуть, що це турне. Але кожний раз "турне" складається із трьох міст, потім я від'їжджаю на Схід. Те, що я зібрав за три тижні, я відвожу, перетворюючи все на речі, які потрібні наші військовим. І везу на Схід нашим військовим.
Зараз, як кажуть, іде війна дронів і тому найголовніше — це дрони, основна зброя для боротьби з російськими військовими. Донатьте, будь ласка, і чим більше буде донатів, тим ближче буде наша перемога. І от, починаючи із Закарпаття, із Прикарпаття, із Буковини, Галичини, Луцька, Рівного — скрізь люди донатять. Крім того, ще в мене і така ідея виникла: крім того, що я збираю кошти, я ще й відвідую історичні та культурні місця.
Зустрічався в Івано-Франківську з Іво Бобулом, потім зустрічався зі Златою Огневич в Ужгороді, з ансамблем "Козак-систем" — дуже багато всяких зустрічей, я збагачуюсь і культурно, і історично і, крім того, найголовніше — надходять донати. Мені приємно те, що люди з інших районів міста приходять і говорять, що ми прийшли спеціально для того, щоб задонатити безпосередньо вам, ми знаємо, що ви людина, яка все робить тільки для перемоги. Мені дуже приємно, це спонукає мене для подальшої роботи.
Кожне місто мене задовольняє, радує, те що мене знають та поважають. Кожний, слухаючи пісні, які звучать з колонки, підтримують, підспівують, інколи діти навіть маленькі, яким шість-сім років, вони теж підспівують. І це мене задовольняє, це мене, як кажуть більш надихає на те, що я роблю правильні речі, я роблю свою частку. Можливо якась вона лише краплина, але вона теж допомагає нашим військовим для перемоги.
Зараз ви збираєте на дрони. Яка сума необхідна і на яку кількість?
— Чим більше сума, тим більше дронів. Тут уже в мене немає цілі такої: от 10 дронів чи 20 дронів. Чим більше ти збереш, тим більше ти їх закупиш. Крім дронів, я ще везу медицину, різні розхідні матеріали, тобто — плівка, скоби, лопати, цвяхи. Це все, що потрібно для відбудування тих же бліндажів, окопів. Все це різне, плюс ще пральні засоби, тому що бійцям потрібно прати свою одежу, засоби для миття, все, що потрібно військовим, те, що потрібно необхідно для їхнього перебування на передовій. Все це везеться.
Тобто наразі такі основні потреби наших захисників?
— Основні потреби — це дрони, старлінки для підсилення інформаційної мережі, і так далі. Три міста — це три тижні, і четвертий тиждень у мене відводиться для поїздки на схід. У мене на прапорі написані міста, в яких я вже побував. І на кожному є підпис мера міста.
Як взагалі реагують люди в різних містах? Чи підтримують вони вас?
— Люди з задоволенням, з таким ентузіазмом кидають гроші, я просто шокований від того. Я ніколи не думав, що моє відвідання всіх міст буде таким продуктивним. Тому я дуже вдячний всім жителям України, всім жителям міст, які я відвідав. Я низько вклоняюся людям за те, що вони допомагають, за те, що вони не втомилися від цієї допомоги.
Буває інколи й зустрічаються деякі люди, які дуже відносяться до цього пасивно, але це якась значна меншість. Я задоволений своєю роботою, задоволений тим, що я у свої 77 роки я ще працюю, працюю. І сподіваюсь на те, що дасть Бог мені трошки здоров'я і я доживу до нашої перемоги.
Де знаходите сили, наснагу, здоров'я, щоб якось самоорганізуватися для таких подорожей? Все-таки вони непрості.
— Ти їздиш і потягом, і автобусом, і маршруткою, — і все це десь допомагають, десь не допомагають, але переборюючи всі незгоди, всі тяжкості поїздок, все одно ти розумієш, що на передку там ще складніше і цим надаєш з собою сили, розуміючи, що там дуже складно. І це тебе надихає на більш продуктивну роботу, на те, що потрібно. Це робота і, як кажуть, все робиш для того, щоб допомагати.
Відомо, що перебуваючи під час окупації в Херсоні також продовжували допомагати нашим військовим. Наскільки це було небезпечно, чи розшукували вас російські військові?
— Ви розумієте, Херсон, як кажуть, поїздка по Дніпровському ринку, по місту — це вже історія. Коли я приїжджаю в різні міста і всі люди це відео бачили, і вони мене часто запитують. Так, було страшно, бо не страшно тільки тому, хто просто лежить вдома на дивані і нічого не робить, а якщо ти робиш щось, якусь роботу, то це завжди небезпечно.
І коли ти виїжджав, то завжди було як на мінне поле. Тому що ти знав, що ти виїжджаєш, а повернуться може й не зможеш, бо можуть тебе забрати. Я не стільки боявся окупантів, скільки я боявся колаборантів. Тому що вони знали все про мене досконально: тобто знали, для кого я збираю, що я збираю, чому я збираю і куди я вожу і плюс до цього всього знали, де я проживаю.
До оселі прийшли російські військові, зламали двері з одвірками з усім і шукали мене. Чому мене не чіпали до того часу, я потім тільки зрозумів, що 24 вересня повинен бути був референдум і вони мене тримали, щоб потім мене під час референдуму зняти на відеокамеру, що я голосую "за" та закликаю херсонців всіх, щоб вони проголосували за приєднання Херсонщини до Російської Федерації. Вони хотіли зняти це на відео і потім показати це все в Росії і на окупованих територіях України, але це їм не вдалося.
Я 19 вересня виїхав до Запоріжжя. Досить легко проїхав, хоча чотири блокпости дуже небезпечні. Висаджували, перевіряли все, і з 14 чотири було таких дуже жорстких, але проїхав. Я зупинився в Запоріжжі. Мене зустріли волонтери, які мене знали. Тому мене прихистили в себе в волонтерському центрі "Солдатський привал" і я на цей час я там і проживаю. Хоча і з місяця в місяць я живу там десь три-чотири дні всього, тому що інший час просто мандрую я по всіх містах України.
За весь час повномасштабного вторгнення, скільки вдалося зібрати грошей на допомогу Збройним силам?
— Якщо за весь час з 2014 року рахувати, то я зібрав понад вісім мільйонів. Ну, ви розумієте чотири з половиною я зібрав в Херсоні, а все інше вже тут. Тобто десь чотири мільйони за два роки.
Що вас надихає на вашу справу?
— Надихає те, що я українець. Коли це питання ставлять і я відповідаю таким чином: що в мені об'єдналося три види крові — українська, бендерівська і хохляцька. І в результаті отримали те, що маємо.
Багато людей кажуть, що вони втомилися від війни та менше допомагають Збройним силам. Що ви хочете їм сказати? Де цим людям можна шукати натхнення?
— Чим більше ви втомлюєтесь, тим легше окупантам завоювати вас. Чим більше ви втомлюєтесь, тим ближче той час, коли вас як нації не стане. Це мені надає сил, і всім потрібно на це зважити. Ви, мабуть, чули про Бучу, про Гостомель, про міста, які вони окупували, Бахмут, Мар'їнка. Всі міста вони знищують.
І незважаючи, що ти напишеш на лобі, що ти "руський", снаряд прилетить все одно. Неважливо, хто ти, він все одно може вбити. Тому я закликаю вас, попри втому, попри все, допомагати нашим військовим і підтримувати їх в нашій боротьбі за незалежність нашої України.
Джерело – Суспільне
