Жителька Берислава Херсонської області Тетяна Борисенко — дружина українського військового. На час початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну працювала заступницею Бериславського міського голови із соціальних питань. Вона розповіла Суспільному, що відбувалось у місті у перші дні та свою зустріч із військовими РФ, коли ті захопили Берислав.
"Вибухи лунали без упину"
Тетяна, як і більшість громадян України, 23 лютого спокійно лягла у ліжко і заснула. Жінка говорить, що навіть подумати не могла, що наступний ранок змінить її життя назавжди.
"Я прокинулася від страшних вибухів і чомусь зразу зрозуміла, що почалась війна. Тому перше, що я зробила, схопила телефон і ковдру і полізла в ванну. Просто навколішки полізла у ванну. І там почала обдзвонювати всіх своїх рідних: чоловіка, до якого так і не могла додзвонитися, бо він у мене був уже на війні з 2014 року, сина, батьків, брата, бо всі були в різних містах України", — розповіла Тетяна.
За її словами, у перший день Берислав не бомбили, армія РФ била по військових частинах Нової Каховки. Тетяна згадує, що з вікон бачила велике полум'я на тому боці Дніпра.
"Спочатку склалось враження, що зруйнували Каховську ГЕС, бо саме навпроти неї було страшне полум'я. І без кінця лунали вибухи, настільки сильні, що в нас вікна тряслися", — розповіла Тетяна.
Жінка згадує, як мобілізувала сили й поїхала на заправку, вирішила, що має бути до всього готовою.
"Там я побачила, що багато бериславців стоять в цій нескінченній черзі, щоб заправити автомобілі. А з Каховки в цей час ішли автомобілі військових. Ми не могли зрозуміти, чому наші військові їдуть в іншому напрямку. Дехто із них був закривавлений, дехто — забинтований, в порваному одязі, і вони мовчки під’їжджали, заправляли машини й від'їжджали. Ніхто нічого не говорив, ніхто нічого не коментував", — розповідає Тетяна.
Із заправки вона поїхала на роботу — у міську раду. Там зібрались всі працівники, згадує Тетяна, і всі чекали вказівки — що робити далі.
"Звісно чіткої вказівки на той момент нам ніхто дати не міг, але більшість з нас вирішили залишитись на роботі. Коли вибухи посилились, всі кинулись до сімей додому і закуповувати продукти", — розповіла Тетяна.
"Люди не були до цього готові"
Жінка говорить, що полиці магазинів місцеві жителі спустошили за два-три дні. Були величезні черги. Щоб щось придбати членам однієї родини доводилось стояти в чергах у різні магазини.
"Нещодавно я перечитувала скриншоти із Viber груп, які були місцеві в наших містах, селах створені, я їх зберегла. Коли люди шукали їжу, коли вони пропонували поміняти два яйця на ложку соди або 50 г дріжджів ще на щось. Люди не були до цього готові. У них не було запасів, які могли протримати їхню родину якийсь тривалий час", — поділилась Тетяна.
З 3 березня, згадує вона Берислав потрапив у повну блокаду. Гуртових баз у місті не було, магазини не працювали, на ринку продавали лише картоплю, цибулю і дерть.
"Окупанти вони в принципі 24 лютого були на околицях Берислава. Проскакували десь поодинокі. Але ж іще пройшло декілька днів перед тим, як вони зайшли в одну частину міста до лікарні, потім пішли з іншого виїзду це з Великої Олександрівки. І потім уже оточили місто повністю — тобто за декілька днів вони нас відрізали від усього світу. І ті, хто не виїхали, вони просто залишилась в цьому місті заблоковані, закриті та з поганим зв'язком", — розповіла Тетяна.
Нарешті її чоловіку вдалося додзвонитися. Він сказав тоді дружині: "Ти маєш виїхати". Але вона цього відразу не зробила і каже, втратила ті дні, коли могла безпечно виїхати.
"Я розуміла, що оскільки дружина військового, тим більше офіцера, то я знаходжусь в небезпеці. Все одно є люди, які здадуть. Я волонтерила багато років, очолювала центр допомоги учасникам АТО. До мене все одно б прийшли. І тому я прийняла рішення про виїзд, як тільки з'явилися перша можливість. А вона з'явилася не так скоро, я вам скажу", — розповіла Тетяна.
"Ділились чим могли"
Понад місяць, увесь березень, говорить вона, міська влада намагалась повноцінно працювати. У місті відкрили безплатні їдальні — одну при греко-католицькій церкві, другу при першій школі.
"Ми варили їжу і годувати дітей, дітей з багатодітних родин, пенсіонерів. Нам допомагали деякі приватні підприємці: хтось зерно привіз, хтось іще якісь продукти. Поки була можливість ділилися. У нас рибаки сипали сітки ловили рибу і просто безплатно роздавали на вулиці. Просто були гори риби, які вони роздавали. З нашої громади, наприклад з Урожайного староста на своєму транспорті привозив молоко. Вони його не могли реалізувати. Багато було корів і вони просто це молоко збирали в місткості й привозили, роздавали бериславським родинам", — згадує Тетяна.
За її словами, всі намагались триматись і боялись виїжджати. Всі думали, що це скоро закінчиться.
"28 березня, я запам'ятала цю дату, бо у цей день перший раз з початку війни у Берислав змогли провезти яблука і капусту. Це було таке свято, це вітаміни, це свіжі овочі! Я не знаю, яким чином ті люди могли домовитися з рашистами, щоб пропустили цей вантаж. Але це був найцінніший вантаж на той момент", — говорить жінка.
"Військові РФ під'їхали до міської ради і почали стріляти"
Вона добре пам'ятає день, коли російські військові масово увійшли в Берислав. Тетяна перебувала на роботі, разом з колегами видавали крупи родинам з дітьми. Каже, тільки пішла остання мама, почули постріли.
"В цей час біля міської ради стояла машина хлібзаводу, продавали хліб. І там було дуже багато людей, мабуть, 200 чи 300. І рашисти під'їхали до міської ради, почали стріляти з автомата. Не знаю, може вони повітря стріляли, але люди, які стояли в черзі, почали всі швиденько тікати", — розповіла Тетяна.
Вона разом з колегами теж вирішили бігти додому, а коли вийшли із-за будівлі, зрозуміли, що російські військові беруть в облогу міську раду.
"Вони заїжджають своїми бронетранспортерами й ти виходиш із-за рогу, а тобі назустріч виїжджає БТР. І вони повертають дуло на мене і на мою колегу Ніну. І люди, які сидять на цьому бетеері, вони повертають всі свої автомати одночасно на нас і просто завмирають. Це була така німа сцена: ми просто стояли дивились на них, вони дивилися на нас і ми просто читали "Отче наш". Чогось ми його вирішили читати одночасно з нею", — згадує Тетяна.
Їм допоміг якийсь чоловік, він порадив жінкам повернути та піти іншим шляхом. Так їм вдалось вирватись з оточення.
"Колегам не всім так пощастило. Багато з них залишилися до кінця дня на роботі. Я знаю, що колег-чоловіків вони окремо опитали, побили, вимагали від них чогось. Але на щастя тоді ніхто не постраждав дуже сильно і всіх відпустили додому. І це був їхній перший серйозний захід місто на отакій важкій техніці. Вони як німі їхали й направляли свою зброю на нас: на жінок, на дітей", — розповіла Тетяна.
"Це були серйозні облави, обшукували все"
Водночас у місті почались обшуки, згадує вона. Почали з мисливців, потім пішли до поліцейських, згодом переключились на родини військових, каже Тетяна.
"Це були серйозні облави. Вони шукали все. Вони обшукували будинки, спускалися в підвали. В кого були підвали облаштовані, щоб ховатись від вибухів, то вони думали, що це влаштовано для того, щоб переховувати там наших атовців. Вони навіть обшукували ями під машинами в гаражах. А в мене дуже багато було військового одягу. Звісно, чоловік з 2014 року воює. У мене багато було фото і певних документів", — ділиться Тетяна.
Каже, її врятував випадок, під час масової облави щось завадило військовим РФ діти до її будинку. Тоді Тетяна зрозуміла — треба виїжджати терміново.
"Це було складно і морально, і фізично, тому що погрожували автоматом"
"Першими з громади вдалось виїхати представникам ромської національності. І вони про це сповістили бериславців, що є можливість виїхати. Що можна заплатити ноутбуком там чи планшетом, розрахуватися якось готівкою і вас росіяни випустять. Ми почали шукати людей, які б хотіли виїхати. Моя племінниця, її друзі, ми вирішили трьома машинами пробувати виїжджати за межі нашої громади", — згадує Тетяна.
Коли приїхали на місце збору, там вже було десь 30 автівок. Це була перша колона з Берислава, говорить жінка.
"Пам'ятаю, на першій машині їхав таксист, на жаль, не згадаю його ім'я. Так от він прив'язав таку велику палку, а на неї пов'язав велику білу хустку. Ми проїхали 18 блокпостів. На трьох із них мою машину затримували, бо в списках було прізвище мого чоловіка, і я дуже відстала від колони", — згадує Тетяна.
Жінку врятувало тільки те, що прізвище її чоловіка було записане неправильно. Росіяни не змогли довести, що вона його дружина і так Тетяні вдалось подолати той шлях.
"Це було дуже складно. Це було складно і морально, і фізично, тому що погрожували. Звичайним людям погрожували автоматом, а тим, хто мав якесь відношення до атовців, цей автомат могли підставити й до скроні, і до ребра. І перерити всю машину", — згадує Тетяна.
Вона досі із вдячністю згадує жителів Лиманця, Софіївки та Галаганівки. Через ці села рухалися колони на виїзд, і якщо хтось відставав, вони допомагали — вказували напрямок руху, говорить Тетяна.
"Коли я виїхала за Дар'ївку, вже не знала, куди далі і далеко в полі побачила білий прапор на довгій палці, яку таксист причепив на свою машину. І я поїхала за ними. Це була дуже страшна дорога. Це була дорога життя, ми її так називали. І ми з нашими друзями домовились, що після війни пройдемо по цій дорозі", — розповіла Тетяна.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну
21 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін визнав правосуб'єктність "ЛНР" і "ДНР" і заявив, що їх визнають у межах Донецької та Луганської областей. Він додав, що це означає крах Мінських домовленостей.
За три дні, 24 лютого 2022 року, Путін заявив, що Росія вводить війська на територію України з метою проведення “військової операції з денацифікації та демілітаризації”. Одразу після цього звернення близько 5 ранку війська РФ почали обстрілювати об’єкти інфраструктури по всій Україні, а також житлові квартали.
За даними ООН, станом на кінець листопада 2022 року у зв’язку з російським вторгненням в Україну загалом загинули чи дістали поранення близько 16,7 тисячі цивільних українців.
Джерело – Суспільне
