"Паляниця" — слово, за яким 11 листопада 2022 року жителька Херсонщини Ірина Михайлова зрозуміла, що у її рідне село на правобережжі області увійшли Збройні Сили України. Разом із чоловіком Леонідом вони допомагали бійцям: готували їжу, прали одяг для захисників. Родина й наразі продовжує підтримувати зв’язок із військовими.Ірина Михайлова згадує, як їхала рідним селом 11 листопада 2022 року на скутері. Жінка каже, спочатку побоювалась провокацій з боку армії РФ. Тому перших українських військовослужбовців, яких того дня зустріла на своєму шляху, вирішила перевірити.
"Я трималася за скутер, а військовий сказав, що все буде добре. Мене насторожило, що українською, думала, це підстава. На всяк випадок сказала ключове наше слово і, мабуть, зробила цим подвиг. Якби переді мною були окупанти, то зрозуміло, що з нами було б. Я їм кажу: "Паляниця!" А він у відповідь: "Звісно паляниця"! Я хлопців міцно обіймала, казала, що обіцяла родичам: що хто перший з бійців попаде мені в обійми, то я його просто задушу", — говорить вона.
Жителька Херсонщини Ірина Михайлова показує скутер, на якому зустріла українських військових у листопаді 2022 року, 30 липня 2025 року. Суспільне ХерсонІрина говорить, що на звільнення правобережжя вони з чоловіком Леонідом чекали 8,5 місяців окупації та не сумнівались, що цей день настане. Попри неодноразові обшуки їх будинку військовими РФ, подружжю вдалось зберегти державний прапор.
"Додому зайшли три людини. Один одразу пішов по всіх закутках: і у погребі були, і у гаражі, всюди заглядали. Не знаю, що він шукав, він мені не сказав нічого. Але знайшов там, як десь вісім місяців пройшло від того, одну шоколадка й вона була надкусана. Навіть не знаю, хто її надкусив. Ось він ту шоколадку забрав", — говорить Ірина Михайлова.
Жителька Херсонщини Ірина Михайлова тримає у руках український прапор із підписами українських бійців. Ірина МихайловаЗараз на прапорі — підписи українських військових. Ірина пригадує, коли у село зайшли ЗСУ, люди почали зносити смаколики, щоб їх пригостити.
"Ніхто не домовлявся, сусіди всі збіглися: пиріжки, млинці смажили, каву принесли. Я на скутер поставила свій газовий балончик із чайником. Поїхали по пунктах, там де наші хлопці розташувалися, почали їх підгодовувати. Ми думали, що вони голодні. Хоча було навпаки: вони нам давали хліб, якого в нас уже не було", — каже жінка
Поступово Ірина з чоловіком почали допомагати військовослужбовцям. Вона пригадує, що електрики не було, а коли бійці приходили з позицій, то в них був дуже брудний одяг, який треба було попрати, висушити й на ранок їм віддати. Тож подружжя ставило сушарку на плиту й до ранку все було готове.
Ірина Михайлова показує каструлю, в якій готувала їжу для українських захисників, Херсонщина, 30 липня 2025 року. Суспільне Херсон"У маленькій кімнаті у мене за столом було до 11-12 захисників. Розкладали стіл, всім вистачало місця, були як велика сім'я. Була каструля одна й трохи більше. Ми готували перше, друге, чай та компот обов'язково. Вони любили вареники з картоплею, що перше вони попросили, і пельмені домашні дуже полюбляли", — розповіла жителька Херсонщини.
Ірина говорить, що продовжує підтримує зв’язок із військовослужбовцями. Вони називають її "тіткою Ірою", вітають зі святами, цікавляться справами. Жінка каже, тепер у кожній області має рідних людей.
"Це всі свої, рідні. Мабуть, хто окупацію не пережив, то ніколи не зрозуміє цього. Я б зробила це ще тисячу разів ще. Все закінчиться, коли ми будемо всі допомагати. Хтось буде донатити, хтось буде прати, годувати армію, хтось буде допомагати всіма силами. Тоді у нас закінчиться війна і ми будемо жити в щасливій, вільній, нашій рідній Україні", — говорить Ірина Михайлова.
Суспільне Херсон
