У новій частині рубрики «Так ми жили» публікуємо добірку світлин, зроблених у Херсоні та області від кінця 1990-х до 2010 років. Сюжети – дуже схожі на жорстоке сьогодення, спричинене навалою російських окупантів та нищівною війною. Але таким було наше мирне життя.
Нагадаємо, що майже всі фото, які ми публікуємо в рубриці «Так ми жили», свого часу були надруковані в газетах «Гривна» та «Суботній випуск». Це плівкові світлини, їхній автор – наш журналіст Анатолій Андрєєв. Подорожуючи по Херсонщині велосипедом, він приносив до редакції цікаві фотосюжети як з Херсона, так і з районів області.
Вибиті вікна та руйнування
Ось, наприклад, забиті вікна в приватних будинках у Херсоні – обидва знімки датовані 1990-ми роками. Очевидна паралель з нинішнім Херсоном, який називають – місто зашитих вікон. Адже через ворожі удари в будівлях найперше вилітають саме вікна, натомість їх зашивають ДСП чи фанерою.
Але в ті часи причини для забиття вікон, звісно, були геть іншими. За словами автора світлин, на першому фото власник будинку зашив вікно задля збереження в ньому тепла взимку. А господар другої хатини пояснив, що замурував вікно, щоб усередину не заглядали з вулиці – вочевидь, повз вікна пролягала тротуарна стежка.
У продовження теми вікон – наступний знімок. Це приблизно 2003 рік, і розбита вітрина є наслідком народного гуляння під час якогось свята. На фото – вітрина магазину «Фокстрот» біля площі Свободи, де завжди було людно, особливо під час якихось святкувань.
Сьогодні ж прибирання скла від вибитих вікон – на жаль, звичне явище для херсонців.
Раніше часто доводилося чути фразу на кшталт «Нам і війни не треба – самі зруйнуємо». Дійсно, скільки таких недобудов раніше було, що з часом перетворилися на напіврозвалені, ніби розбомблені споруди! На цьому фото – передмістя Херсона, селище Приозерне, початок 2000-х. Тут зводили школу, але чи то грошей не вистачило, чи плани змінилися – будівництво завмерло. А тим часом інші почали розбирати споруду на будматеріали.
А на цьому знімку – автобусна зупинка біля села Федорівка колишнього Білозерського району (нині – Дар’ївська громада). Хто чи що її довело до такого стану – невідомо.
Сьогодні ж через війну значна частина Херсонщини перетворилася на руїну, а деякі села – знищені повністю.
Стріляють, горить…
«Увага – стріляють. Прохід та проїзд заборонено». Це всього лише попередження для цивільних про те, що далі – територія військового полігону. Табличка була встановлена неподалік від села Микільське (нині – Дар’ївська громада).
Нині російські окупанти прицільно стріляють по цивільних жителях правого берега. А в населених пунктах і за їхніми межами – чимало попереджувальних табличок про замінування.
На цьому фото – лівобережжя Дніпра, 2006 рік. Горить очерет у плавнях, до війни – звичне явище для жителів прибережних населених пунктів Херсонщини. Водночас – ганебне, бо через людську недбалість знищувалося довкілля.
Нині цей сюжет мав би зовсім інше смислове значення: якщо на лівобережжі щось палає – значить, ворог отримав на горіхи від Сил оборони. Масштаби знищення природи Херсонщини під час війни – окрема болісна тема.
Призовний пункт у Херсоні, приблизно 1998 рік. Наступні рік-півтора ці хлопці проходитимуть строкову службу. Через майже 25 років комусь із цих молодих херсонців, напевно, довелося використати отримані тоді вміння та навички на справжньому полі бою – під час повномасштабного вторгнення РФ.
Депортація і діти
А це – 2010 рік, експозиція документів у Херсонському обласному архіві. Про яку саме депортацію йшлося на цій виставці? Можливо, про події Другої світової війни, коли депортація українців була частиною політики німецьких нацистів та їхніх союзників.
Яскрава паралель з нинішньою політикою Кремля – російські окупанти масово депортують жителів Херсонщини, особливо дітей, до найвіддаленіших регіонів РФ. Різні століття, різні війни, але геноцид українців триває…
Колись майже всі дітлахи любили грати у «війнушку»: збиралися на вулиці натовпом і «стріляли», брали в «полон», «вбивали»… На знімках – дитячі забавки в селі Бургунка Бериславського району та арсенал для таких ігор. Фото приблизно 2005-2006 року.
Сучасні діти бачать справжню війну на власні очі. Вона змушує їх раніше подорослішати, багатьох – відчути біль від втрати близьких, декого – самим пройти через пекло обстрілів та кровопролиття. Окрема величезна небезпека для нинішніх дітей – нерозірвані боєприпаси, міни, якими всіяна зараз земля Херсонщини.
Джерело – Гривна