У новій частині рубрики «Так ми жили» – добрі та сумні історії про відношення жителів Херсонщини до тварин. Замурований пес, шарпей-співак та собаки-мандрівники – далі про них.
Нагадаємо, що майже всі фото, які ми публікуємо в рубриці «Так ми жили», свого часу були надруковані в газетах «Гривна» та «Суботній випуск». Це плівкові світлини, їхній автор – наш журналіст Анатолій Андрєєв. Подорожуючи по Херсонщині велосипедом, він приносив до редакції цікаві фотосюжети як з Херсона, так і з районів області.
Як херсонка врятувала замурованого собаку
На цьому фото – тварина за ґратами, яка стала жертвою звіра в людській подобі. На щастя, історія завершилася добре.
Це звичайний вуличний пес, який жив у дворі серед багатоповерхівок Таврійського мікрорайону Херсона, а ночував у підвалі одного з будинків. Чоловіку, який мешкав на першому поверсі цього будинку, дуже не подобалося, що пес уночі гавкає і турбує його сон. І він не вигадав нічого кращого – замурував собаку в крайній секції підвального приміщення, подалі від своєї квартири. Залишив лише єдине вікно під кліткою. Через цей отвір місцева дітвора підгодовувала тварину, яку назвали Дичкою.
«Коли я дізнався цю історію, купив обрізки м’яса й поїхав у той двір. Собачка зовсім не йшла на контакт. Голоси дітей вона вже знала, а от на мій не відгукувалася і довго не підходила до вікна. Зрештою таки вийшла, поїла. Я зробив фото, і згодом історія про Дичку була опублікована в газеті «Гривна. Суботній випуск», – розповідає Анатолій Андрєєв.
Приблизно через тиждень після цієї публікації, купуючи черговий випуск «СВ», автор фото дізнався, що з ним хоче зустрітися якась херсонка.
«Реалізатор періодичної преси в Таврійському мікрорайоні, продаючи мені газету, каже: «Анатолію, з вами хоче поспілкуватися одна моя постійна клієнтка, читачка «Гривни». Її дуже зворушила історія Дички», – додає він.
Виявилося, що цю жінку звали Людмила, і про неї «Гривна» вже розповідала в одній із минулих публікацій у рубриці «Так ми жили»:
Певний час пані Людмила приходила до замурованого собаки, годувала його, плануючи якось урятувати його з ув’язнення. Вона вирішила зустрітися з тим нелюдом, що замурував Дичку. Але чоловік довго не йшов на контакт – після розголосу він став ще агресивнішим. Потім відмовлявся розмуровувати підвальне приміщення…
Зрештою херсонка не витримала – привезла чималу суму грошей, і лише за викуп чоловік погодився віддати їй собаку.
«Людмила поселила Дичку у своїй квартирі, де нещодавно був зроблений ремонт. Щоправда, виявилося, що то й не Дичка зовсім – це був «хлопчик», який став Діком. Так-от, Дік обірвав шпалери у квартирі своїх господарів, розірвав улюблену норкову шубу Людмили – її шмаття використовували потім як килимки для собаки. Але щасливі були й пес, і жінка», – розповідає фотожурналіст.
До речі, Дік прожив у пані Людмили 12 щасливих років.
Обдарований патріотично вихований шарпей
Цього шарпея теж підібрала на вулиці херсонка. Вона поцікавилася у собачників, що це за порода. Їй розповіли, що це дуже розумні собаки, легко піддаються дресируванню.
Жінка була вже на пенсії, а раніше викладала музику в школі, вдома у неї було фортепіано. Тож музика часто лунала в будинку херсонки. Шарпей, як виявилося, дуже добре вловлював мелодії та ще й почав «підспівувати».
«Якось у Миколаєві проводили конкурс талановитих господарів і їхніх вихованців. І цей песик виграв – його відібрали на схожий конкурс у Францію. На змагання за кордон пса повезла донька херсонки, яка теж мала музичну освіту», – розповідає Анатолій Андрєєв.
У Францію херсонський пес відправився із гімном України – шарпей його дуже добре «виконував». Також представили й народну пісню. На міжнародному конкурсі тварину окремо відзначили – як обдарованого патріотично вихованого собаку.
Собаки-мандрівники
Цей знімок фотожурналіст зробив на виїзді з Херсона у 2004 році. Чоловік прилаштував попереду на своєму велосипеді пластмасове відро, в якому возив на дачу чотирилапого друга.
«Як розповів мені цей херсонець, спочатку він прилаштовував песика позаду на багажнику. Але там тварина почувалася дуже некомфортно, тож пересадив її наперед. І песик, немов шкіпер – знав уже маршрут, спокійно їхав, не вовтузився. Так вони удвох їздили на дачу», – пригадує автор фото.
А це – Дружок. Під час однієї з велоподорожей Анатолія Андрєєва по Херсонщині песик учепився за ним приблизно за 30 кілометрів від Херсона й прибіг аж у місто.
«Ми хотіли залишити песика у себе вдома, але він ніяк не погоджувався жити у квартирі. Дружок оселився в Дубках поблизу автовокзалу, де подружився з іншими собаками. Я кожного ранку приносив їм їсти, він радо вибігав мені назустріч. Пізніше підкормлювати цих собак почала й Людмила, про яку розповідав раніше. Одного разу я вкотре прийшов у Дубки, але Дружка не побачив, відтоді він десь зник», – розповідає фотожурналіст.
Продовження теми про жителів Херсонщини та їхніх улюбленців – у наступній публікації в рубриці «Так ми жили».
Джерело – Гривна