Херсонець Дмитро, як і багато наших земляків, виїхав з міста під час його окупації. У січні повернувся додому по справах та щоб перевірити свій будинок у Антонівці.
Враженнями поділився на своїй сторінці у Фейсбук:
«Вважав, що мій рівень русофобії на максимумі, але перебування в Херсоні декілька днів довело, що ніт…
Про цілодобові обстріли, про вбивства цивільних, про відсутність мешканців, про мародерство та інші жахи перебування в місті писано, переписано…
Поділюся власними відчуттями.
Основне – постійне відчуття тривоги через відсутність розуміння куди прилетить черговий вражий виліт, гатять всюди.
Не менш моторошно від порожніх вулиць міста. Люди є, але спогади про мирний Херсон дають зрозуміти наскільки велика різниця в їх кількості.
Окремо звертає увагу наявніть маршруток та людей на зупинках, навколо яких можуть знаходитися шматки асфальту, вирваного від прильоту. І все це під акомпанемент вибухів…
Багато емоційних плям, які всі неможливо перелічити, але вони в цілому формують сприйняття. Це й сліди прильотів на багатоповерхівках у спальних районах, й на адмінбудинках, школах, садочках, й уривки рашистської пропаганди на білбордах, що вони тут на завжди, й відкриті кафешки, в яких усміхнені бариста приготують каву, й наші захисники на блок-постах, що своїм впевненим виглядом переконують, що Херсон в безпеці, й багато, багато іншого…
Можливо, до всього можна звикнути, але це мало схоже на щасливе життя.
Що ця гниль болотна зробила й робить з нашим місто? Суцільний біль…
Враження незабутні й потрібні для підтримання рівня непримиренності до “руцького миру”.
Думав, що то мій максимум русофобії. Поки не поїхав до дому, в Антонівку…», – написав херсонець і додав відео зі свого пересування містом:
А ось свіжі враження Дмитра про відвідування рідної Антонівки:
«Вперше з квітня 2022 року вдалося доїхати до Антонівки та побувати вдома…
Не втримався від поїздки, бо перебуваючі в Херсоні, за декілька кілометрів від дому, відчував ніби він магнітом притягує… Наважився їхати в селище з другої спроби. За словами сусідів, що постійно перебувають в Антонівці, більшість часу їм доводиться перебувати в підвалах через загрозу раптового обстрілу.
Ознаки війни кидаються в очі всюди: згорівші будинки, вирви в асфальті, дирки в парканах та побиті вікна й дахи…
Та все це затьмарила зустріч з сусідами. Своїм зовнішнім виглядом вони нагадали мені персонажів з фільмів про постапакаліпсис або сталкерів. Але найголовніше це їх очі. Це вже зовсім не ті, довоєнні очі. Це очі, які бачили жахи окупації та перебування ворогів у них вдома, бачили вбивства сусідів та зраду від сусідів. Попри все вони вірять у налагодження мирного життя та залишаються вдома, ловлять мародерів.
Ординці спалили багатезно будинків та продовжують нищити Антонівку, особливо активізуючись, коли привозять гуманітарку. Абсолютна тиша раптом змінюється гуркотом вибухів, або свистом мін. Грьобана ґсня!
І ось я стою на своєму найулюбленішому місці, на своїй землі, споглядаю антонівський міст, але є нюанс – міст зруйнований, а я відчуваю ніби з протилежного берега Дніпра за мною стежить клятий вбивця й розмірковує чи варте моє життя патрону в його гвинтівці…
Суцільний біль та сум, а ще пекельна лють на нелюдей, що понівечили мою затишну Антонівку!» – написав Дмитро.
Джерело – Гривна
