64-річна Галина Ничипорчук разом із чоловіком залишила прифронтову Антонівку на Херсонщині після загибелі сина, поранення та втрати дому. Сьогодні подружжя мешкає у селі Лопатичі Олевської громади. Суспільному Галина Ничипорук розповіла, як, попри біль і втрати, вони облаштовують нове життя та мріють про мир і повернення додому.
Втрати і біль
Свою історію Галина переповідає зі сльозами. Її 33-річний син загинув 24 грудня 2022 року під час обстрілу Херсона. У той момент вона була неподалік, тож, бачила це на власні очі. Зі слів жінки, їй дуже важко від однієї лиш згадки про це.
Попри постійні обстріли, родина ще понад 2 роки залишалася в Антонівці. Через бойові дії більшість будинків у селищі були пошкоджені або зруйновані, люди жили без світла і води, але все одно залишалися в своїх домівках.
"Росіяни по людях б’ють — дитина їде на велосипеді, вони на дитину скид із дрона роблять. Справжні нелюди. Кажуть, вони Богу моляться. Якому і що в них за Бог? До нас в Антонівку приїжджали українські волонтери і питали, чого ми не їдемо туди, де не стріляють, але ми відповідали: "Кому ми там треба? Ми у підвалах будемо жити", — каже Галина.
Про переїзд Нечипоруки почали думати в грудні 2024 року, коли жінка, отримавши тяжке поранення від дрона, втратила руку.
"Біля розбомблених хат позалишалися собаки і коти. Мені їх було шкода — я варила кашу і носила їм їсти. Йшла назад балкою, коли почула звук дрона. Дерев близько не було, то я сховалася у ямку в балочці. З дрона зробили скид прямо на мене. Рухаю пальцями — не рухаються. Подумала, що перебило. Того дня у мене, наче передчуття якесь було — я шарф зав’язала. Тим шарфом — зубами, однією рукою — зупинила кров. Чую — летить ще один дрон. Я ноги простягнула, руки розкинула, голову доверху — труп, типу, лежить. Дрон висів наді мною хвилин 10. "От, кацапня, ви ржете, що бабу забили", — думала я, а собі наказувала, аби хоч не моргнути ненароком. Дрон познімав і полетів", — розповіла Галина.
За її словами, до швидкої допомоги вдалося додзвонитися одразу. На броньованому пікапі приїхали чоловіки у військовій формі та в бронежилетах — наклали турнікет і похвалили жінку, що не падала духом. Галина тоді відповіла, що раз Бог дав їй життя, то, значить це син їй його зберіг.
Лікарі констатували множинний відкритий перелом, операцію робили в обласній лікарні. Як тоді, так і зараз жінка скаржиться на постійний сильний біль.
Після двох тижнів в лікарні Галина повернулася додому, а за кілька днів російські дрони повністю спалили її хату. 9 січня 2025 року подружжя Ничипорчуків, покинувши господарство, виїхало з Антонівки.
"Кацапи не дали нічого забрати з собою — були лише документи і папуга. Він перелякався і з того часу перестав говорити. Допомагали нам волонтери. Я дуже вдячна миколаївській волонтерці Олені Бондаренко на псевдо "Щаслива", яка і в лікарні мене відвідувала, і до Житомира нам доїхати допомогла. Звідти через трохи часу ми переїхали у село Лопатичі", — говорить Галина.
Вимушений переїзд та облаштування
В Олевську громаду Галина з чоловіком Анатолієм переїхали в лютому 2025 року. У Лопатичах поселилися в будинку, який їм дала в користування одна з місцевих жительок. Там Ничипоруки розчистили двір, полагодили паркан, зробили новий туалет та лазню, завели господарство — місцеві дали їм козенят та курей.
"Люди подарували. Для мене це втіха — так я трохи забуваю про те, що було", — каже жінка.
Місцеві жителі допомогли переселенцям облаштуватися, церковні парафії посприяли з ліжком, матрацом, продуктами. Волонтери зі Львова привезли холодильник. Та, попри це, життя подружжя не складається просто. Галині потрібні ліки і масаж руки — все це коштує грошей, які їм, людям пенсійного віку з невеликим доходом, брати немає звідки. Жінка говорить, що пішла б на роботу, але її туди ніхто не візьме.
"Що ж, мені — йти до церкви, плакат написати: "Син загинув, руки немає — подайте на харчі"? Чоловік говорить: "Кави попив би, та цукру немає". Отак ми і живемо. Зверталася за допомогою і в міську раду, і в Пенсійний фонд, але фінансової чи гуманітарної допомоги не отримала. Дякую старості Лопатицького округу Наталії Горпиніч, яка допомагає продуктами. Нещодавно привезла нам мішок картоплі, зерна, цибулі — дає своє. Чула, як деякі місцеві жителі докоряють нам, що у нас є бус. Але ж машину гризти не будеш — їй вже 20 років, вона вся перебита. Та й досі ще віддаємо борги за ремонт двигуна", — розповідає Галина і показує на автівці сліди дронових обстрілів.
Допомога від держави
У коментарі журналісту Суспільного начальниця відділу управління соцполітики Коростенської райадміністрації Валентина Козловець розповіла, що допомогу від держави Галина Ничипорук отримує. З лютого 2025 року їй, як переселенці, виплачували на проживання 2000 гривень, з березня — як людині з інвалідністю, яка постраждала від вибухонебезпечних предметів — 3000 гривень.
Зі слів чиновниці, одночасно жінка отримувала 1416 гривень державної соцдопомоги, як малозабезпечена сім’я, та ще 2361 гривню — як людина, яка не має права на пенсію. В червні Галині виплатили 7083 гривні одноразової компенсації, як постраждалій внаслідок дії вибухонебезпечних предметів.
"У березні для Галини Ничипорук створили електронне направлення на виготовлення протезу плеча. Далі їй вже самій треба обрати підприємство, яке займається протезуванням. Поки що її направлення все ще не використане. На її звернення про виготовлення біонічного протезу ми роз’яснили, що Фонд інвалідів за бюджетні гроші забезпечує біонічними протезами військових та інвалідів війни. Згідно з витягом про інвалідність, Галині Ничипорук безкоштовно можна виготовити лише простий протез плеча з комплектом чохлів і силіконовий лайнер. Жінка зверталася щодо безкоштовного масажу, компенсації санаторно-курортного лікування, гуманітарної допомоги, але гроші для надання таких послуг в нас не передбачені. Як і гроші на саме санітарно-курортне лікування, які не закладені у держбюджет на 2025 рік", — поінформувала Валентина Козловець.
Гуманітарна допомога
Директорка Центру надання соціальних послуг Олевської міськради Галина Талах розповіла Суспільному, що зараз міська рада не має надходжень від гуманітарних фондів, а тому може надавати допомогу лише новоприбулим переселенцям.
За її словами, по прибуттю в громаду родині Ничипоруків виділили 20 пачок суміші рису та сої, а також постільний комплект — матрац, подушку, постільну білизну, ковдру та рушник.
"Подружжя живе в Лопатичах, там, за інформацією старости Наталії Горпиніч, для родини зібрали і передали овочі, домашню консервацію, сало, зерно. Зараз міська рада не отримує надходжень від гуманітарних фондів і може давати допомогу лише новоприбулим переселенцям. Ми у звітах подаємо, що у нас порожньо. Жоден фонд зараз не дає гуманітарної допомоги, тож, у себе ми даємо те, що маємо. Так, у 2025 році міська рада виділила п’ятьом переселенцям із захворюваннями на онкологію матеріальну допомогу у сумі по 10 тисяч гривень кожному", — говорить Галина Талах.
За її даними, наразі в громаді фактично живуть 338 переселенців із 1895 зареєстрованих. Новоприбулих забезпечують житлом та гуманітарною допомогою.
Допомога від громади
Наприкінці літа власниця будинку, де до цього жили Нечипоруки, попросила звільнити житло. Подружжю переселенців довелося шукати нове місце. Знайти його допомогли небайдужі жителі громади.
"Якщо на початку війни була гуманітарка, зараз її немає. Я всіх прошу, і люди відгукуються: привозили допомогу з церкви в Олевську, на пилорамі дали дошки на лазню та обрізки на дрова. А от нове житло для Ничипорчуків знайти було нелегко. Село велике, є порожні хати, але люди не хочуть їх давати у користування. І в цьому я наших людей не розумію. Не зачепила їх війна", — сказала журналістам староста Лопатицького старостинського округу Наталія Горпиніч.
Зараз у Лопатичах живуть 20 переселенців з різних областей України, яким надали 8 будинків для проживання.
"Галині Ничипорчук та її чоловіку допомогли прихожани сільської общини п’ятидесятників. Віруючі знайшли хату, а працівниці Будинку культури, бібліотекар, технічка і дві сусідки її побілили. Галина з чоловіком вже переїхали у нове житло. Розумію, як їй важко — вона втратила і сина, і здоров'я", — говорить Наталія Горпиніч.
Мрії про мир та повернення додому
На завершення розмови з журналістом Галина Ничипорчук пригадала слова своєї бабусі.
"Мені вона казала: як ти виростеш, війна страшна буде. Стільки калік будуть ходити — без рук, без ніг. Звідки вона знала?" — зі здивуванням каже жінка.
Та попри втрату сина, руки і дому, Галина не втратила найважливішого — віри в перемогу.
"Головне для мене — щоб настав мир. Як тільки закінчиться війна, я одразу повернуся в Антонівку — нехай хата згоріла, але ж кухня збереглася. Мрію, що настане мир і я неодмінно повернуся додому", — говорить Галина Ничипорчук.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Джерело – Суспільне
