Дослідницька група "Есімде", що у перекладі з киргизької означає "Я пам’ятаю", працюють у Херсоні. Збирають матеріал про вихідців із Середньої Азії, яких примусово вивозили у херсонські степи. До того вони працювали в Одесі, далі планують – Київ.
"У радянський період ми не розуміли, що наші старійшини робили в Україні, як вони там опинилися? Ми не знали про розкуркулення, про репресії, тому думали, що, можливо, це був курорт", - говорить Ельміра Ногоібаєва, керівниця дослідницької групи "Есімде".
Над дослідженням розкуркулювання група працює вже понад 2 роки. Збирали матеріал у Киргизстані – особисті історії, спогади. Тепер приїхали до України.
"Слідча справа Краснобородкіна Тимофія Трохимовича, з Казахстану, північного узбережжя Іссик-Кулю. Тут сфабриковані справи куркулів-націоналістів. Їх називають по-різному, то азійські куркулі, якщо з’являються азійські імена, то взагалі бандформування. У Середній Азії був такий рух – басмацтво, який сильно демонізувався радянською владою, бо у ньому були люди, які опирались радянській владі. У цій теці багато звинувачень у басмацтві. А ми відкрили для себе новий вираз – куркулі. Тут є представники з Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Казахстану, тобто зовсім різних національностей та соціальних орієнтирів. Є люди безграмотні, бідні. Їх тут зібрали і пишуть їм пред’яви: "Під час громадянської війни брав активну участь у басмацтві, виступає проти влади, розповсюджує провокаційні чутки про "наче" падіння радянської влади". Це - документ за 37-й рік. Таких пред’яв дуже багато", - розповідає Ельміра Ногоібаєва.
Дослідницька група у Киргизстані зібрала інформацію про 800 сімей. Її керівниця говорить, що до поїздки в Україну готувалися 2 роки. Коли люди дізнавались, куди збираються дослідниці, каже жінка, просили пошукати інформацію про своїх рідних.
"Багато людей досі не знають, що сталося з їх рідними. Тут ми знайшли багато сімейних, особистих історій. Ми знайшли історії, де написано, що людину розстріляли 37 – 38 року, а рідні писали аж до 60 років і не могли дізнатись про долю свого дідуся. Батько, якого шукали діти, вже розстріляний, а вони про це ще не знають і дізнаються лише у 60-х роках", - розповідає Ельміра.
Гості з Киргизстану говорять, що у них закриті архіви і інформацію вони збирають по людях. В Україні є доступ до документів. Це значно полегшує роботу. За словами директорки Державного архіву Херсонської області Ірини Лопушинської, папери, з якими зараз працюють дослідниці, надані фондом обласного управління служби безпеки. В них інформація, чому так багато людей опинились у нас із Середньої Азії.
"У радянські часи, наприкінці 28-29 року, вирішили освоювати південь України як територію, де добре вирощувати бавовну. Створили два бавовняних радгоспи, ціле управління з вирощування бавовни. Населення Середньої Азії, які були визнані як куркулі-басмачі, їх почали масово виселяти за територію. Так, як українців переселяли до Сибіру і Середньої Азії, а їх переселяли до нас. З одного боку вони розріджували людей, які чинили опір радянській владі, а з іншого - вони присилали людей, які вміли вирощувати бавовну. Найбільша частина людей з Узбекистану та Середньої Азії була тут для того, щоб навчити місцевих вирощувати бавовну. Для них були створені села, зводились будинки, чайхана, школа, лікарні, амбулаторії. Вони проживали компактно, але все одно поруч із місцевим населенням. Переселення тут тривало з 29 по 30-31 роки. Кілька хвиль було. Їх сюди завозили, а українців вивозили», - розповідає Ірина Лопушинська.
Новий етап репресій, розказує директорка архіву, розпочався 37 – 38 років минулого століття. Під них потрапили люди, які вже зазнали репресій у 20 роки.
"Люди, які були сюди переселені, вони були не вдоволені ситуацією. Їх перевезли до невідомої території, вони були не вдоволенні владою і це нормальна ситуація, коли люди обурювалися. І за ці обурення їх звинувачували у контрреволюційних настроях. Тому, що це були люди різних національностей, виникла така назва – національні контрреволюційні утворення. Ті люди, яких сюди переселили, вони зазнали нових репресій. Є як поодинокі справи, так і справи згруповані у бандформування. Вироків було два – розстріл або виселення у виправно-трудові табори на 8-10 років. Здебільшого люди не виживали", - розповідає керівниця обласного архіву.
За словами Ірини Лопушинської, в Україні понад 20 років досліджують період розкуркулення, тоді як деякі країни цю роботу тільки розпочинають. Ельміра Ногоібаєва говорить, у Киргизстані теж є що показати і розказати українським дослідникам.
"Взагалі на території Киргизстану багато українських поселень. Маємо надію, що дослідники з України коли-небудь цим зацікавляться і ми їм будемо допомагати відкривати нову сторінку історії про виселених з території України на територію Середньої Азії. Там були також переселенці після столипінської реформи, які проживали на північному березі Іссик-Кулю, бо дуже плодюча земля, гарна природа. Саме з цих територій ми бачимо багато розкуркулених та позбавленців – міцних чоловіків з гарним подвір’ям, з тваринами, яких також розкуркулили", - розповідає Ельміра Ногоібаєва.
Джерело – Суспільне