У Державному архіві Херсонської області працюють дослідники з Казахстану. Це представники Національних архівів республіки, історики. Як розказали гості з Казахстану Суспільному, шукають інформацію про депортованих та репресованих радянським режимом своїх громадян.Вчені та дослідники спочатку працювали у Києві, - говорить професорка Альбіна Жанбосінова з міста Нур-Султан. В українських архівах зберігається багато документів, що стосуються історії Казахстану.
"Україна та Казахстан, як колишній пострадянський простір, мають багато спільного, в їх історії є чимало білих плям в тому числі це історія політичних репресій, колективізації, голодоморів – в Казахстані це теж було. Найголовніше – знайти документи по представниках казахського народу. Ми завжди вважали, що наших баїв – кулаків висилали до Сибіру. А з’ясувалося, що частина наших баїв опинилася тут, їх сюди висилали. Жили вони тут як трудові поселенці, вирощували бавовну. Трагічно те, що спочатку їх виселили з батьківщини, а згодом вони потрапили під хвилю політичного терору", - каже професорка Євразійського Національного Університету Альбіна Жанбосінова.
Марзія Жилисбаєва працює з документами Міністерства внутрішніх справ України."Ось тут важливий документ. Протокол пред’явлення матеріальних доказів. Це 37-й рік. Сейткулов Кінджибай під допитом визнав свою вину – він був автором літератури, написаної арабським шрифтом казахською мовою. До 40-го року казахи використовували тютежазу – це арабський шрифт. Ті хто вимушений був залишити Батьківщину, досі використовують цей шрифт. Чоловік написав книжку на 54 сторінки – це були молебні, вірші, опис історичного життя казахів. Більшість людей, чиї документи тут, були розстріляні" - говорить Марзія Жилисбаєва.
"Тут питання не до шрифту, а питання до того – що в репресіях 37-38 років, одним із видів були репресії за національною складовою ознакою. Величезну кількість людей групували в звинувачення, як учасників національних терористичних або контрреволюційних організацій. І те, що для місцевого населення було незрозуміло – це Середня Азія, і усі вони були одразу огульно оголошені представниками контрреволюційних організацій. Що там було написано – незрозуміло, значить це крамола, значить це потрібно засудити" - каже директорка Державного архіву Херсонської області Ірина Лопушинська.
Сауле Мушкенова представляє Національний архів Казахстану, говорить, нащадки репресованих часто звертаються за інформацією про свої родини. Своїм обов’язком жінка називає встановлення історичної справедливості."Як історику-архівісту, мені завжди було цікаво вивчати історію наших співвітчизників, яких висилали на чужину. За наказом нашого президента у нас працює на державному рівні комісія з реабілітації жертв політичних репресій. Завдяки цьому ми виїхали в Україну, тут зберігається великий обсяг документів 20х-30х років. Що мене вразило – тут є свідчення про представників багатьох інших народів. Тобто постраждали усі народи у цій репресивній машині", - розказала Сауле Мушкенова.
У 30-х роках на Херсонщину переселяли людей з Середньої Азії, свідчення про це зберігаються у Херсонському обласному архіві, - говорить його директорка Ірина Лопушинська.
"Трагізм ситуації полягав в тому, що кулаків з Херсонщини переселяли до Середньої Азії, а людей з Середньої Азії переселяли на Херсонщину, не враховуючи ані культурні, ані етнічні, ані релігійні вподобання людей. І ви розумієте, наскільки стикалися різні світогляди, коли людину виривали із звичного їй середовища, і вони опинялися в зовсім іншому культурному середовищі", - каже Лопушинська.
Важливо персоналізувати загальну статистичну інформацію, щоб родини репресованих змогли дізнатися про долю своїх предків, - говорить Ірина Лопушинська. За словами дослідників з Казахстану у архівах їх країни міститься багато документів про переселених та репресованих українців, в тому числі і з Херсонщини.
Суспільне Херсон
