До служби в армії військовий на позивний Карась встиг попрацювати у модельному бізнесі, в автосервісі та механіком у команді автоперегонів. Нині він – командир зенітно-артилерійського розрахунку 126-ї окремої бригади 30-го корпусу морської піхоти. Зараз військовий зі своїм розрахунком захищає небо Херсонщини – полює на ворожі «шахеди». А головною мотивацією бійця є помста росіянам за убитого брата.
Історію військового опублікували на фейсбук-сторінці 126 окремої бригади тероборони Одеси.
«До повномасштабної війни я навчався, працював, трохи подорожував, знову працював. Був студентом, потім моделлю, механіком в гоночній команді. Техніка – це моя любов з дитинства, я обожнюю кермувати, добре знаюся на ремонті автомобілів. Жив у Польщі кілька років, повернувся до України, працював у автосервісі. А потім напала росія…» – стисло перераховує етапи довоєнного життя боєць на позивний Карась.
«Мамо, пострижи мене. Я завтра іду до армії»
Рішення стати на захист України прийняв у перший день повномасштабного вторгнення рф.
«У мами саме був день народження. Зранку я купив квіти, прийшов додому, привітав її і сказав: «Пострижи мене. Завтра я іду до армії». Чесно зізнаюся – було страшно, як і багато хто, я не розумів, що відбувається. Але водночас був упевнений, що роблю правильний вибір», – згадує військовий.
Військовий на позивний Карась до та після повномасштабного вторгнення.
До 126-ї окремої бригади ТрО «Карась» потрапив на посаду помічника кулеметника. Згодом пройшов навчання і опанував «ЗУшку» – зенітну установку. Бойовим хрещенням називає період, коли його мобільна вогнева група почала прикривати артилерію від ворожих безпілотників. Та оскільки українська артилерія розташовувалася близько до берега Дніпра, то й ворожа контрбатарейка працювала досить активно.
«Артилеристів, яких ми прикривали, вичислили, спочатку почали прилітати «ланцети», потім ворожі артилерійські снаряди. Як зараз пам’ятаю: по нас працює міномет, починає горіти посадка. Я розумію, що біля посадки стоїть наша машина з кулеметом зверху і буде дуже прикро, якщо вона банально згорить. Зрештою ми вирахували інтервал між прильотами, я побіг до машини, вивів її з-під вогню. На адреналіні тоді це здавалося простою задачею. Все вдалося, але потім я, звісно, зрозумів, наскільки це було небезпечно. Машину забрав, вона й досі нас виручає», – розповідає Карась.
«Моя мотивація – це помста росіянам за брата»
Зараз військовий зі своїм розрахунком захищає небо Херсонщини – полює на ворожі «шахеди». Працювати доводиться багато.
«Кожної ночі виїжджаємо на чергування. Роботи вистачає. У нас є головне правило – кожен боєць має бути взаємозамінним. Кожен у розрахунку, незалежно від посади, уміє відстрілятися з ЗУ чи «Браунінга», розібрати зброю, почистити, зарядити», – пояснює боєць.
Розповідаючи про специфіку озброєння мобільної вогневої групи, він зауважує, що «ЗУшка» потужніша, ніж «Браунінг». Однак «Браунінг» особисто для нього є особливим, адже з цією зброєю працював його молодший брат, який служив кулеметником у 35-й окремій бригаді морської піхоти. 2023 року брат загинув під час виконання бойового завдання. До всього, що хоч якось нагадує про брата, військовий ставиться дуже трепетно.
«Робота з «Браунінгом» – це своєрідне вшанування пам’яті брата. Мені, як не дивно, стає легше. Брат, до речі, займався історичним фехтуванням. Дуже захоплювався цим, їздив на змагання. Постійно приїжджав з якимись травмами – то рука розбита, то голова, то пальці зламані. Але водночас такий щасливий! Згадую, як він мені говорив, коли я ще був моделлю, мовляв, приходь до нас у клуб історичної реконструкції. Я дивився на нього – кремезного, сильного – і відповідав: «Ти мене бачив? Мене ж там уб’ють». На що той відповідав зі сміхом: «Зате помреш у бою, як справжній чоловік». Коли закінчиться війна, я продовжу його справу. Тим паче, що клуб береже обладунки брата», – поділився військовий.
Після загибелі молодшого брата Карась мав можливість демобілізуватися, однак свідомо не зробив цього.
«Моя мотивація – це помста росіянам за брата. Совість мені не дозволить жити спокійно, доки триває війна і герої, як мій брат, віддають життя, захищаючи країну від російської агресії», – переконаний він.
Головна світлина: Іван Антипенко, в тексті: зі сторінки 126 окремої бригади тероборони Одеси.
Джерело – Гривна
