Ірина Антоненко та Віталій Алєєв – подружжя з Каховки на Херсонщині. Повномасштабна війна принесла їхній родині чимало випробувань. Жінка пережила окупацію рідного міста, а чоловік – російський полон, який тривав майже три роки. Нині родина облаштовує своє життя у Коростені Житомирської області.
Свою історію Ірина та Віталій розповіли «Укрінформу».
У Каховці, де до великої війни жило подружжя, Ірина працювала на Укрпошті, а Віталій був столяром. У 2020 році чоловік вирішив долучитися до ЗСУ і потрапив до розвідувальної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
Побралися вони за кілька місяців до повномасштабної війни. Віталій планував цю важливу життєву подію на лютий або березень 2022 року, коли мав повернутися з ротації. Та Ірина переконала його одружитися 16 жовтня 2021 року: свого часу у цю дату пов’язали свої долі батьки жінки. Тоді подружжя ще не знало, що через три роки саме 16 жовтня чоловік вперше приїде до свого нового дому після полону та лікування.
До шлюбу з Віталієм Ірина сама виховувала двох доньок та сина. Жінка ще встигла сповістити чоловіка про те, що у них народиться спільна дитина. А потім розпочалася війна.
Пережила окупацію та змогла облаштувати життя у новому місті
В окупованій Каховці вагітна Ірина Антоненко пробула три місяці з сином Олександром. Дві її доньки, Наталія та Любов, які навчалися в Миколаєві, евакуювалися в Німеччину, де їх прийняла кума Ірини. В перший день повномасштабного вторгнення зв’язку з чоловіком уже не було. Про те, що Віталій потрапив у полон, Ірина невдовзі дізналася з відео, яке побачила в російських пабліках.
Ірина бачила російські БТРи на вулицях окупованої Каховки, знала про підвали, в яких катували місцевих жителів, і розуміла, що до неї як дружини українського військовослужбовця теж можуть прийти окупанти. Жінка вирішила виїжджати з окупації.
Спочатку Ірина з Сашком поїхали у Кропивницький і не планували залишати Україну. Та в молодшої доньки за кордоном виникли проблеми з документами, які без участі мами неможливо було вирішити. Тож жінка з сином поїхали в Німеччину, де й народився її Максимчик.
Коли трапився теракт в Оленівці, Ірина з синами приїхала в Україну, аби здати зразки ДНК, адже інформації по місце перебування її чоловіка на той час не було. Вона зізнається, що боялася, та сподівалася, що найгірше не підтвердиться.
Під час тієї поїздки жінка відвідала куму з Каховки, яка виїхала в Коростень. Подивилася на місто, воно їй сподобалося і вирішила теж там оселитися.
Ірина Антоненко з дітьми.
Жінка купила у Коростені дім, зробила там ремонт, а ще закінчила курси з водіння і пішла здобувати освіту психолога в університеті. Якось жінка натрапила на оголошення, що товариство Червоного Хреста в Коростені шукає волонтера, і приєдналася до цієї спільноти. Ірина багато працює з дітьми і говорить, що в той складний період життя вони їй потрібні були більше, ніж вона їм.
Паралельно з цим Ірина Антоненко відвідувала акції рідних військовополонених у Німеччині, Коростені та Києві, заходи, які проводив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, не втрачаючи надії на звільнення чоловіка.
Вперше побачив сина після полону
У полон Віталій потрапив наприкінці лютого 2022 року в Луганській області. Спочатку його утримували в СІЗО, а потім у колонії на території тимчасово окупованої Луганщини.
За всі 2 роки і 7 місяців неволі Віталій отримав лише один лист від дружини, та й того після прочитання в нього одразу відібрали. Він дізнався, що рідні живі, але куди їх занесла доля – не мав і гадки.
Військовий знав, що відбуваються обміни, адже періодично до них потрапляли нові українські захисники, які ділилися тим, що відбувається на волі.
«Якось мені сказали: «Збирай свої речі, їдеш на етап». Думав, що мене переводять у Росію. Нас транспортували автозаками, а далі літаком. Під час тієї поїздки конвоїри сказали, мовляв, вам пощастило, бо їдете на обмін. Але я не повірив у це, аж поки не ступив на українську землю… Це була дуже велика радість. Як тільки ми вийшли з автобусів, я попросив, аби мені дали телефон, щоб зателефонувати дружині», – розповів захисник.
Віталій Алєєв став одним зі 103 українських військовослужбовців, які повернулися додому під час обміну 14 вересня 2024 року.
Через три дні подружжя нарешті побачилося. Тоді ж чоловік вперше побачив свого маленького сина Максима.
Старший син мріє стати військовим
Нині родина живе у Коростені. У полоні чоловік пережив мікроінсульт. Належної допомоги йому не надали, тож тепер відчуває наслідки для здоров’я. Нещодавно Віталій звільнився зі Збройних сил і планує піти на цивільну роботу. Ірина натомість хоче пов’язати своє професійне життя з психологією.
Тим часом у сім’ї зростає ще один майбутній військовослужбовець: 15-річний Олександр минулого року пішов навчатися у військовий ліцей, втілюючи свою дитячу мрію.
Віталій приймає присягу в Сашка.
За словами Ірини, вона намагалася відмовити сина, але коли побачила, наскільки сильним було його бажання, вирішила не тиснути. Віталій додає, що поважає вибір хлопця і під час урочистостей в ліцеї прийняв у Сашка присягу на вірність Україні.
Найзаповітніша мрія подружжя зараз – це перемога України.
Фото: «Укрінформ».
Джерело – Гривна
