Кандидат історичних наук, 33-річний херсонець Тарас Букрєєв 201 добу провів «на підвалах» ФСБ. Ще 276 днів перебував на ТОТ Херсонщини в Чаплинці, куди його вивезли з Херсона російські агресори разом з іншими викраденими цивільними. Наприкінці минулого року чоловікові вдалося вибратися на підконтрольну Україні територію.
«Укрінформ» поговорив з Тарасом Букрєєвим про обставини його викрадення, утримання бранців, зустріч у полоні з мером Херсона Ігорем Колихаєвим та про те, як виживають люди в окупації.
ПІД ЧАС ЗАТРИМАННЯ РОСІЯНИ БИЛИ ДО ВТРАТИ СВІДОМОСТІ
– Ви розмістили у Фейсбуці 6 січня допис про своє повернення і про те, що з вами відбувалося в полоні. Потім це повідомлення зникло. Я спершу подумала, що ви його видалили через якісь причини…
– Мій пост прибрав фейсбук «через мову ворожнечі», – вони це так називають.
– Що спонукало вас лишитися в Херсоні, коли його окупували?
– У місті залишалися мої батьки. Як викладач Херсонського вищого професійного училища сервісу та дизайну, я також відповідав за своїх учнів. У нас в гуртожитку жили діти з області і треба було подбати і про їхню безпеку, і про харчування. З перших днів також волонтерив з «Котиками-патріотиками». А ще співпрацював з українськими військовими структурами. Десь від початку літа мною зацікавилися росіяни. Приходили до батьків з обшуками, відтоді я почав змінювати місце проживання.
– У пості, про який згадала, ви описували своє затримання – це було біля кав’ярні.
– Так, 4 вересня 2022 року мене затримали близько 11-ї години в районі річпорту, коли я вийшов з кав’ярні з другом. Його прізвище не буду називати, йдеться про відому в Херсоні людину, тепер він, за попередніми даними, перебуває у Ростові в СІЗО. Затримували росгвардійці. До нас під’їхали дві тоновані машини, звідки вискочили росіяни і почали нас бити прикладами, ногами. Били до втрати свідомості. Далі пригадую запах нашатирного спирту: вони мене повернули до тями, бо їм треба було провести обшук за адресою, де я востаннє проживав. Цієї адреси вони не знали.
– Як вони на вас вийшли, маєте припущення?
– Є різні версії, зокрема і в правоохоронців. Найімовірніше, росіяни «вели» мене кілька днів по можливих місцях перебування. Звичайно, я враховував усі рекомендації для особистої безпеки, змінював номери телефонів і самі телефони. Деякі хлопці, які проходили через ізолятор на Теплоенергетиків (ізолятор тимчасового тримання у Херсоні, який росіяни перетворили на катівню, – ред.), що виходили звідти і виїжджали влітку 2022-го року на підконтрольну територію, розповідали, що мною цікавилися, шукали. Росіяни казали про «екстремістську, терористичну діяльність». Тому я розумів, що є в їхніх орієнтуваннях.
СПАЛИ НА ПРОСТИРАДЛАХ НА БЕТОННІЙ ПІДЛОЗІ
– Що відбувалося після вашого викрадення?
– Одразу був обшук «за адресою». Хоча фактично це було пограбування, тому що вони забрали золото, телевізор – усе вичистили з квартири. Після цього відвезли на Теплоенергетиків. Щоб нічого не бачив, одягли шапку, перемотали голову скотчем. З цього моменту – з 4 вересня до 20 жовтня 2022 року – я там перебував у 13-й камері.
Постійні допити відбувалися. Камера була розрахована на трьох, але нас утримували увісьмох. На всіх місць не вистачало, старшим людям або тим, які мали хвороби, ми віддали місця на шконках (ліжка у виправному закладі, – ред.), вони були без матраців. Усі інші спали взагалі на простирадлах на бетонній підлозі. Такі умови були.
– Як відбувалися допити?
– Спочатку вони обрали стратегію «нормального», якщо так можна сказати, спілкування. Запитували, кого я знаю з тих, хто їх цікавив. Їхній інтерес спричинювала певна група людей з-поміж колишніх і чинних правоохоронців, військовослужбовців. А вже коли зрозуміли, що я йду «у відмову», коли я сказав, що нічого не знаю, що мене випадково затримали, – після цього почалися побиття. Пістолет до скроні приставляли, погрожували розстрілом. Так тривало з якоюсь періодичністю тижнів два. Після цього вони заявили, що їх уже нічого не цікавить, бо вони, мовляв, від інших дізналися, що треба було.
На якийсь час я перестав їх цікавити. А в жовті 2022-го вони почали обробляти мене, пропонуючи різні посади, зокрема викладачем в окупаційному «педагогічному університеті», який вони створювали. А далі нас вивезли у Голу Пристань (місто на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини, – ред.). Нас везли автозаком, ще кількох людей окремо доправили. Із 20 жовтня я десять днів перебував у Голій Пристані.
Там умови, в принципі, такі ж, як у Херсоні: бетонна підлога, три шконки, у камері нас – десятеро. Єдиним плюсом у Голій Пристані було те, що вперше дозволили прогулянки, вперше побачив там сонячне світло, зміг подихати свіжим повітрям. І хоч ми і були відірвані від новин, сиділи в камері ті самі люди, які проходили по тих самих справах, але там усі зрозуміли, що в них щось «не клеїться» (Херсон був визволений 11 листопада 2022 року, – ред.). А вже після Голої Пристані нас етапували до Чаплинки (населений пункт на тимчасово окупованому лівобережжі, ближче до адмінмежі з ТОТ АР Крим, – ред.). І там я перебував доти, поки росіяни мене не випустили.
Чаплинка – там нелюдські умови перебування. Це підвальне приміщення колишнього ізолятора, який закрили ще в 90-ті роки минулого століття. Нам принесли розвалені ліжка – п’ять штук на десятьох. У таких умовах нас утримували п’ять місяців. Більшість, зокрема й мене, там просто тримали. Кілька разів викликали на допит для уточнення якихось моментів. Це було незадовго до того, як мене відпустили.
Думаю, спрацювало те, що у них відбулась ротація. Ніхто вже не хотів нами займатися, ФСБ перекидало на інші структури. Для нас ці їхні назви були незрозумілі. Потім я дізнався, що більшість з нас, зокрема мене, перекидали на їхній так званий центр протидії екстремізму, потім – на тимчасове управління поліції. Це – так звані російські сили, які вони відправляють на окуповані території «вести слідчі дії». Ротації, зміна структур, які нами займалися, допомогли частині з нас вийти. Вони не могли нічого довести і вже просто тримали нас, беручи «ізмором». Більша частина тих, з ким я був у камері, сиділи без допитів. Двом людям з моєї камери вони все ж інкримінували справи, їх кудись повезли. Один, наскільки я знаю, перебуває у Скадовську, другий – на території Криму чи в Ростові. Інших хлопців з нашої камери відпустили.
– Ви згадували в соцмережах про тортури електрострумом. На якому етапі це було?
– Катування, моральний тиск, фізичний, маніпуляції – це все херсонський ізолятор. Цим займалися опери від ФСБ та місцеві охоронці. От вони й катували. У Гопрах (Голій Пристані, – ред.) не катували, ми там пересиджували десять днів, поки вони визначалися, куди нас далі везти. А в Чаплинці фізичний тиск чинили, але більше – не під час допиту, а коли комусь з конвойних хотілося показати, хто головний.
– Як годували?
– У Херсоні не вистачало порцій – їх завжди було менше, ніж людей у камері, але годували тричі на день. А в Чаплинці вже був жах, тому що годували один-два рази на день, порції були смішні. Якось нам сказали конвойні, що, мовляв, росгвардія з нами зараз поділиться пельменями. Щоб ви розуміли, вийшло по два пельмені на людину – навіть такі бували в нас порції. Потім уже місцеві мешканці, родичі затриманих (а серед тих, хто сидів «на підвалі», були й місцеві) почали продукти приносити, щоб нас підгодувати. Два місяці фактично нас ні на який баланс не ставили. Перебивалися ми передачами, які приносили небайдужі.
МЕР ХЕРСОНА В КАМЕРІ ТРИМАВСЯ ГІДНО Й ПІДБАДЬОРЮВАВ ІНШИХ
– Ви розповідали, що зустріли в полоні мера Херсона Ігоря Колихаєва, якого росіяни викрали 28 червня 2022 року. Де це відбулося?
– Уперше я його побачив, коли нас вивозили з Херсона в Голу Пристань. В автозаку був і Колихаєв. Потім я бачив його в Гопрах у коридорі. А вже в Чаплинці я перебував з ним в одній камері з 30 жовтня до кінця листопада 2022 року, далі його вивезли у невідомому напрямку.
– Прозвучало, що ви навіть у шахи з ним грали в камері.
– Ми випросили папір в охоронців і робили з нього «шахи», таке було «дозвілля» у нас.
– У якому стані був Колихаєв, як він тримався?
– Щиро кажучи, я був вражений його стійкістю і моральним духом. Він чотири місяці провів у одиночній камері. А вже у Гопрах був хоч якийсь соціум, так само – у Чаплинці. Звичайно, було видно, що людині важко. Але морально і фізично він тримався, намагався підбадьорити інших. Можливо, непопулярні речі скажу, адже багато хто з херсонців був незадоволений ним як мером до повномасштабного вторгнення. Але він – морально сильна людина.
КОЛИ ПОКАЗУЄШ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНСЬКИЙ ПАСПОРТ, ПОЧИНАЮТЬСЯ ПРОБЛЕМИ
– Вас, мешканця Херсона, випустили на тимчасово окупованій території в Чаплинці, що далеко від дому. Як ви там жили, поки не виїхали на підконтрольну територію?
– Росіяни мене відпустили 23 березня 2023 року. Але одразу в мене не було змоги звідти виїхати, зокрема через проблеми з документами. Щодо виживання, то місцеві нам, таким бранцям, допомагали і з житлом, і з іншим. Я був не перший і не єдиний, хто вийшов без нічого. Ну, і ми відновлювали інтернет-банкінг, небайдужі люди з підконтрольної Україні території надсилали нам на картки гроші. Це – цілий бізнес на окупованій території: там є міняли, ми перекидали їм гривні, а вони віддавали, правда, за неадекватним курсом в рублях. Проте була можливість купити продукти, одяг, телефони. Адже коли ми вийшли з підвалу, росіяни нам нічого не повернули, не було й телефонів.
– Ви – історик, чи не починали окупанти з вами розмови на історичні теми, чи не провокували вас на дискусію?
– Це було постійно. Найбільший інтерес до нашої історії виявляли охоронці в Чаплинці. Там був «начальник райотдєла» з Донеччини, колаборант, з 2014-го працював на них. То він любив казати, що Україна – «вигадана держава». Ми розуміли, що він починав ці розмови не тому, що хотів подискутувати, а тому, що прагнув зайвий раз спровокувати. Сперечатися – це додатковий фізичний тиск. Охоронцям там було нудно.
– Як ви вибиралися?
– Усього розповідати не можу, бо людям ще, можливо, доведеться повторювати мій шлях. Виїзд був запланований. Я виїхав з окупованої території через Росію 15 грудня 2023 року. Вже вночі з 16 на 17 грудня переходив по гуманітарному коридору кордон між Бєлгородською і Сумською областями. До того як мав виїжджати, зв’язався з нашою стороною, мене там уже зустрічали. Виїзд був на свій страх і ризик – могли і не випустити. Коли все вдалося, одразу відвідав своїх батьків, але в перші два тижні максимально обмежив публічний простір задля безпеки інших людей, які вибиралися слідом за мною. Тому для багатьох знайомих стало несподіванкою, що я вже тут.
– Які настрої людей в окупації, як вони виживають?
– Скажу, що люди там – героїчні. Звісно, тепер не можу називати імена та сферу їхньої діяльності. Так, вони вимушені брати російські паспорти, тому що вибору немає. Навіть змушені переоформлювати бізнес місцевого масштабу, але це – спосіб для виживання і для них самих, і для інших людей. Але вони залишаються проукраїнськими. Допомагали нам, бранцям, які виходили, і продуктами, і житлом, і коштами, і одягом. У Чаплинці доволі багато людей, які не виїжджають через різні причини, а чекають на визволення… На той момент, коли я виїжджав, велика кількість людей все ще не брали російські паспорти, хоча через це у них постійно виникають труднощі. Бо якщо тебе зупиняють і ти показуєш український паспорт, починаються проблеми. Тому що тиск такий, що або ти маєш взяти паспорт, або їдь звідси. А будь-які заперечення, що це – твій дім, можуть закінчитися підвалом.
– Тепер ви – на Миколаївщині. Як влаштувалися?
– Займаюся своїм здоров’ям – і фізичним, і моральним. Треба закінчити всі процедурні моменти, адже важливо допомогти слідству щодо інших українських бранців.
Фото Надії Круглікової
Джерело – Гривна
