Днями Херсон відсвяткував другу річницю звільнення від окупантів. Але про спокійне життя в місті можна тільки мріяти. З кінця літа до вже звичних обстрілів з РСЗВ додалися атаки дронами. За даними Херсонської ОВА, з 1 серпня по 31 жовтня від атак дронів-камікадзе та «скидів» на Херсонщині постраждали 384 цивільних, із них 8 – діти. Загинуло 28 людей. Попри підвищену небезпеку, в місті живуть близько 80 тисяч людей. Про те, як херсонці витримують черговий іспит на виживання, читайте в репортажі Укрінформу.
ЩОБ ВИЖИТИ, СЛІД ДИВИТИСЯ ПІД НОГИ І ДОСЛУХАТИСЯ ДО ЗВУКІВ
Ми приїжджаємо до Херсона близько другої години дня разом із волонтерами. Попри гарну погоду, людей на вулицях небагато, а ті, кого зустрічаємо – на зупинках. Відмічаємо, що херсонці стоять якнайближче до мобільних укриттів. Хотіли зайти до кафе у центрі міста, де зазвичай брали смачну каву. Але воно зачинене: близько місяця тому «прилетіло».
Нас не було в Херсоні пів року, і ми одразу помічаємо, що руйнувань у місті стало значно більше.
- Вам пощастило, сьогодні – тихий день. Уночі сильно гатили, а під ранок стало спокійно, – каже волонтер Влад.
Хлопець показує рукою на дерево з протилежного боку вулиці та розповідає, що в його гілках нещодавно заплутався російський безпілотник.
- Ми з товаришами чули звук дрона, але ніколи не знаєш, куди летить. Біля нас дзижчання припинилося, побачили “тушку”, яка застрягла у кроні дерева. І тут дрон почав тарахкотіти сильніше, ми інстинктивно впали на асфальт та закрили голову руками. У той момент рвонуло. Бачите, яка там вирва. І так у місті щодня, – додає він.
Голова ГО “Пошукова платформа “911” Людмила зауважує, що намагається не зациклюватися на російських атаках, щоб зберегти ясність мислення. Жінка мешкає на верхньому поверсі багатоповерхівки. Раніше з вікон її квартири можна було помилуватися краєвидом на Дніпро, тепер – видно «вхідні» та «вихідні» постріли.
- Дивіться під ноги – у листі можуть бути «пелюстки». Дослухайтеся до звуків, підіймайте очі у небо та в жодному разі не торкайтеся ніяких підозрілих предметів на землі. У нас так бабуся підняла невідомий згорток – рвонув у неї в руках. Сама покалічилася, та ще й людей на зупинці зачепило, – розповідає волонтерка про правила безпеки в Херсоні.
ПЕНСІОНЕРИ ВИЇЖДЖАТИ НЕ ХОЧУТЬ, А ХОВАТИСЯ НЕ МОЖУТЬ
За словами Людмили, “Пошукова платформа “911” наразі опікується 200 херсонцями похилого віку.
- До лікарні зараз дуже часто звертаються з інфарктами та інсультами. Це пов’язано з вибухами. Якщо вони зовсім поруч, м’язи можуть спазмуватися, тому інфаркт серця – стандартна історія для Херсона. Бабусі в стані афекту з інфарктом можуть і не звертатися до лікаря. Обстріли раптові, і якщо, скажімо, бабуся впаде, може й не встати. Херсонці похилого віку не хочуть виїжджати, а ховатися не можуть. Наші пенсіонери займаються виживанням. Щоб просто вийти з дому до лікарні, їм треба прокласти маршрут: врахувати, де сьогодні були обстріли, якою дорогою йти, що робити, якщо транспорт перестане ходити. Для них це – квест із зірочкою, – розповідає жінка.
СНАРЯД НЕ МОГЛИ ЗАБРАТИ ЧЕРЕЗ ДРОНИ
Волонтерка ГО «10 квітня» Світлана разом із сином живе у приватному секторі на березі Дніпра. Під час окупації вона волонтерила та висвітлювала злочини росіян у соцмережах. Розповідає, що росіяни спершу запропонували їй співпрацю, а почувши відмову – погрожували вбити сина. Тоді вона змушена була залишити Херсон. Пів року разом із сином жила у Німеччині, де організовувала численні акції збору коштів для ЗСУ. У листопаді 2022-го повернулися в Херсон.
Спуститися автівкою до будинку жінки ми не наважуємося, адже пам'ятаємо про дистанційне мінування «пелюстками». Тож ідемо пішки, уважно дивлячись під ноги та прислухаючись до кожного звуку.
Світлана зустрічає нас на подвір’ї в розкішній вишиванці. Втоми чи пригніченості на її обличчі не помічаємо, вона просто випромінює світло та позитив. Важко уявити, як волонтерці вдається посміхатися в таких складних умовах.
- Учора вночі вийшла покурити – купа дронів літає, розкидають “пелюстки”. Дррр! Не було такого раніше. Увечері також артою обстріляли – у парку загинув чоловік, шкільний охоронець. Сусіду на подвір’я “прилетіло”, у нього уламкове поранення в голову. А іншому сусіду скинули вибухівку з дрона на подвір'я. Три авто стояло, їх і знищили. Потім по одній із вулиць гатили та по парковій зоні. А, тут ще снаряд не розірвався, хлопці тиждень не могли його забрати через дрони. ДСНС все ж змогла доїхати, сказали, що скинули щось новеньке, саморобне та більш потужне. Якщо б рвонуло, пів будинку б знесло, – спокійно розповідає про страшні речі Світлана.
ЖОВТА КУРТКА ЯК МІШЕНЬ
Світлана веде нас своєю вулицею на «прогулянку» до води. Чи не кожна тут домівка має якісь пошкодження, сліди від вибухів помітні й на дорозі. Тим часом зустрічаємо чоловіка з вудочкою та відром: він шкутильгає і щось наспівує. В голові не вкладається, як можна зберігати спокій, коли як на долоні – лівий берег, окупований росіянами.
- Так і вони нас бачать, за нами весь час спостерігають. От вас точно бачать – у вас куртка жовта, – каже чоловік.
Знайомимося, це – Дмитро. Влітку російський дрон скинув на нього вибухівку. Тоді чоловік просто стояв на вулиці й чекав на свого товариша, щоб рибалити. Після цього у Дмитра був важкий перелом ноги, він довго лежав у лікарні.
- Тут погано клює, я в сторону моста трохи пройду. А ви краще не ходіть зі мною, бо куртка дуже помітна, – каже він.
Ми йдемо назад.
Світлана розповідає, що FPV-дрони вперше побачила над своїм будинком 1 серпня. Добре запам’ятала той день, адже в серпні у неї День народження і вона завжди чекає на початок цього місяця.
- Я не зрозуміла, що це. Дзззз-джжжж-бам! Один, другий, третій… і так 12 підряд. Такого раніше ніколи не було. Вони – як мухи, їх багато у небі, по 8-12 налітає. Буває, по 2 вибухівки несуть. А ще розвідники летять – усе через нас, – розповідає жінка.
ХЛІБ У МОРОЗИЛЦІ ТА ПРОДУКТИ НА МІСЯЦЬ
Світлана працює вдома, та інколи все ж доводиться виїжджати у місто. Тоді треба зробити все – зайти до лікаря, на базар тощо.
- Забиваємо холодильник на місяць уперед. Хліб у морозилці зберігаємо – адже не знаєш, коли наступного разу зможеш вийти з дому. Бувало, що тижнями не виходили, навіть випрану білизну не можна було вийти розвісити, – розповідає вона.
Гараж з автівкою – за певним маскуванням, що збільшує шанси вберегти його від скиду вибухівки.
- У нас як. Син виходить на подвір'я: “Мамо, тихо!” Я відкидаю мотузки з білизною, виганяю машину, вжух – і мене немає. Так само і назад, він мені телефонує: “Мамо, чисто!” І я лечу додому. Бувало, телефонував, казав, що всю вулицю засипали “пелюстками”, я чекала у місті, поки піротехніки приберуть. Зараз, до речі, росіяни почали вимащувати “пелюстки” клеєм, до них липне бруд та листя, і вибухівку на землі зовсім не видно. А було, син телефонує, кричить, що страшний обстріл, я чую в слухавку вибух за вибухом і нічого не можу зробити. Того дня у нас вилетіли вікна, двері, пошкодило дах. Ми вже все полагодили, – розказує жінка.
Світлана з усмішкою розказує, як влітку наважилася «зухвало» приготувати шашлик на власному подвір'ї.
- Син захистив диплом, ми з друзями-волонтерами влаштували свято. Уявіть собі: купа народу, ми і “калину” співали, м'ясо смажили! І в той момент нам було все одно, що нас побачать, – каже жінка.
Уже потроху темнішає, і нам час залишати гостинний волонтерський дім. На останок питаю Світлану, чи не страшно їй лишатися.
- Їхати звідси не хочемо, це те місце, де ми потрібні. Допомагаємо всім сусідам, – їх залишилося мало, бо хтось поїхав, хтось помер, – і робимо те, що мусимо. Для мене ця війна – не страждання і страх, а усвідомлення, що інакше – не можна. В цьому і є сила. Війна – це трансформація, об’єднання всього світу та народження нової України, – каже вона.
Ми ж прощаємося та прямуємо до авто, яке залишили кількома кварталами вище. Їдемо до автовокзалу. Автівок на дорогах Херсона вже зовсім немає, де-не-де на зупинках – люди. Вуличне освітлення не вмикають, тож їдемо майже у темряві. Дорогою наш супутник Влад показує нам на будинки і розповідає: тут загинула жінка, тут вибухівку скинули на подвір’я багатодітної родини, але всі живі і зруйноване поремонтували, а тут дрон залетів на балкон бабусі, яка народилася в Росії, але більшість життя прожила в Херсоні…
На автовокзал ми приїхали, коли остаточно стемніло. За звичкою дивимося у небо та прислухаємося до звуків. Зорі горять яскраво і їх неймовірно багато. Бачу, як падає зірка, думаю, що варто загадати бажання. Але помічаю, що рухається вона якось повільно та незвично, так само й друга... І розумію, що це – зовсім не зірки.
* * *
У Херсонській ОВА повідомляли, що з 1 серпня по 31 жовтня росіяни 7976 разів атакували Херсонщину дронами. Для скидів вибухівки ворог використовує безпілотники типу Mavic, дрони-камікадзе FPV.
- Є практика дистанційних мінувань. В основному для цього використовується міна ПФМ-1, пелюстка. Їх розкидають за допомогою артилерії чи РСЗВ. Зараз також їх почали розкидати з дронів. Це дає можливість замінувати більш точно. Пелюстки бувають коричневого та зеленого кольорів. Це ускладнює їх виявлення восени, вони губляться у листі, – пояснював керівник відділу комунікації ГУНП в Херсонській області Андрій Кований.
На виклики про скид таких мін приїжджають вибухотехніки поліції. Пелюстки збирають і знищують. Неодноразово вибухотехніки самі ставали ціллю для ворога.
- Дронові атаки на території прибережної Херсонщини тривають давно. Але до середини літа вони не носили масового характеру в самому Херсоні. Ворог використовує будь-які методи, і постійно вигадує щось нове. Це терор. Вони свідомо ганяються за цивільними. У своїх Телеграм-каналах вихваляються влучаннями в людей. Б’ють по транспорту, по автобусах, по дітях, по жінках на велосипедах – їм без різниці, – розповідав Кований.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок
Джерело – Укрінформ
