Коли війна змусила Олену та Валерія Чеботар покинути рідне Лазурне, вони втратили не лише дім, а й улюблену справу. Та на новому місці — в Богородчанах, що на Івано-Франківщині — подружжя вирішило почати з нуля. І навіть тут, попри інший клімат і скептицизм місцевих, вони виростили солодкі кавуни вагою до 11 кілограмів.
Як це їм вдалося вони розповіли МІСТУ.
З Лазурного — в Богородчани: втеча від окупації
Коли Олена та Валерій тікали з рідного Лазурного, в них не було чіткого плану. У квітні 2022 року вони залишили дім, роботу, землю, що годувала, і майже все, що мали.«Почалась окупація, — згадує Олена. — Прийшли російські, почали перевіряти телефони, лазили по хаті. Дітей налякали до сліз, а чоловіку два ребра зламали. Після цього ми вирішили — треба їхати. Просто сіли й поїхали, куди очі бачили».
На Івано-Франківщину подружжя потрапило невдовзі — вже наприкінці квітня 2022-го. У Богородчанах знайшлися знайомі, які й допомогли з житлом. Перші місяці після переїзду були непрості: без грошей, без землі, без розуміння, що далі.
Як кавуни з пісчаних ґрунтів Херсонщини опинилися на прикарпатських городах
«Наші руки звикли до землі. Ми ж усе життя вирощували — кавуни, помідори. В Лазурному мали 8 гектарів кавунів. І земля там — пісочна, і сонце, і клімат — усе сприятливе», — каже Валерій.
Протягом 2022-го і 2023-го років Олена та Валерій не працювали на землі. Але в 2024 році вирішили: треба спробувати знову. Засадили п’ять соток — переважно кавуна, трохи капусти й помідорів. Це був експеримент, якого не чекав ніхто.
«Ніхто не вірив, що тут можна виростити кавуни»
«Казали нам: “Та який кавун у Богородчанах? Тут він більше як на кілограм не виростає”. А ми свої виростили по десять, по одинадцять кілограмів. І солодкі!»
Секрет — у досвіді, наполегливості та уважності до деталей. Валерій пояснює, що кавун любить суху, прогріту землю. У Прикарпатті вологіше, ґрунт важчий, є низини, де «постійна мокрота». Саме тому найкращі плоди з’явились на підвищеннях.
«Де земля була вище — там кавуни найкращі, — каже Олена. — А де волога постійно стоїть — там дрібніші, по п’ять-шість кілограмів. Але навіть ті — соковиті».
Поливали свої насадження вручну — бурили джерело на полі, ставили насос. Землю шукали серед знайомих і сусідів — поки що невеликими ділянками. Але вже думають про наступний сезон: хочуть розширити посадки до 15–20 соток у 2025 році.
«Ніхто не вірив, що вийде. Навіть ми сумнівались спершу. Але коли побачили, як кавуни ростуть, то з’явилась надія. Ми ніби знову ожили», — ділиться Валерій.
Окрім кавунів, вирощують також капусту й помідори — так само, як колись удома. І хоча все роблять вручну, без техніки, без великої підтримки, кажуть: справа того варта. Бо це не просто городина — це повернення до себе.
Нове життя — з болем, але з надією
«У Лазурному ми жили добре. Мали дім, машини, свою справу. Але головне, що зараз ми живі, наші діти живі. І ми знову садимо. Це дуже важливо для нас», — говорить Олена.
Насіння подружжя замовляє в знайомої компанії, з якою працювали ще в Лазурному. Вони вирощують гібрид, який дає стабільні результати. І навіть готові поділитися порадами, як обрати добрий кавун.
Як вибрати смачний кавун? Поради від досвідчених господарів
— Коли вибираєте кавун, звертайте увагу на кілька речей:
● полоски мають бути світлі;
● хвостик — свіжий;
● «пупок» (протилежна сторона від хвостика) — має бути великий;
● «бочок», на якому кавун лежав на землі — жовтий.
Це ознаки того, що кавун стиглий і смачний.
Попри все пережите, Олена та Валерій вірять у наступний сезон. І в те, що знову зможуть жити на землі, працювати на ній і годувати нею свою родину. Тепер — на новому місці.
«Ми вже пустили тут коріння. І сподіваємося, що воно приживеться».
