Віра та Анатолій Шипотьки тиждень прожили на горищі будинку після підриву Каховської ГЕС. Подружжя 37 років мешкало у селі Ліві Солонці на Херсонщині. У липні 2023 сім'я з окупованої території переїхала на Івано-Франківщину. Для цього чоловік з дружиною перетнули кордон РФ, Латвії, Литви та Польщі.Чоловік з дружиною шукають волонтерів, які могли б переправити їхню вівчарку на Прикарпаття.
Як подружжя звикає до нової домівки у Калуському районі — читайте у репортажі "Суспільного".
Віра Шипотько показує десяток курей, яких придбала на Прикарпатті. Жінка каже: хатні справи відвертають від думок про рідну домівку.
"Важко: то у снах приходить, то вночі не спиться — все згадуєш", — каже Віра Шипотько.
Віра та Анатолій Шипотьки переїхали до Лівих Солонців у 1986 році. Хату будував чоловік. На початок повномасштабного вторгнення обидвоє були пенсіонерами. Вирощували городину, яку продавали на ринку. Тримали худобу: свині, качки, кури. Ходили в ліс, збирали та продавали гриби.
Зранку 24 лютого 2022 року подружжя вперше побачило російських окупантів.
"Недалеко від Підлісного вже йшли танки. Я вперше побачила у своєму житті такий танк — 6 м завширшки. То був жах. Вони йшли нам назустріч. Пил стовпом. В небі вже — вертольоти. І кидали вони щось, димові шашки чи що. Бо місцями вже горів ліс, очерет, були займання", — розповідає Віра Шипотько.
Жінка пригадує: від 3:00 6 червня 2023 року люди знали про підрив Каховської ГЕС. Жителі села чули, як росіяни переганяють техніку. Подружжя сподівалося, що рівень води буде невеликим.
Анатолій Шипотько каже: коли зрозуміли, що відбувається, можливості виїжджати вже не було: "Вони не випускали. Росіяни не випускали ні людей, ні машин".
На подвір'я родини вода "прийшла" за півтори години.
"Сусідка крикнула: "Віро!" І все, почалася паніка — що брати, куди бігти. І давай бігом: кішка з кошенятами, собачка невеличка, вівчарка, свиней відкривати, качок, щоб ніхто ж не потопився", — розповідає Віра Шипотько.
На горище подружжя встигло винести частину речей, подушки, ковдри, трохи їжі. Сусіди мали можливість готувати. Тож чоловіки привозили на човнах гарячу їжу та питну воду.
"Драбина стояла. Так нам їжу підносили. В пляшці — суп. А в мене — ще кішка, маленька собачка, й вівчарку підняли, врятували. Привезуть суп: йому даю шматочок м'яса. А мені ж треба і кошенятам, і кішці, і собачкам дати — всіх шкода. І все це, я хочу вам сказати, не влада російська, це — наші люди. У нас село таке дружнє (не всі, тому що деякі пішли за р**ню) й ділилися останнім шматком хліба", — говорить Віра Шипотько.
На горищі Віра та Анатолій прожили тиждень. Жінка каже: вдень мучилися від спеки до 40° та сильного смороду. Рівень води в хаті був приблизно 2,5 м. Все, що нажили роками, вода знищила.
У сусідів Шипотьків була невеличка ферма.
"То хлопці ходили (бо вже всі тварини розпухли) й палили. Шукали шини гумові, обставляли ними мертвих тварин, щоб епідемії ніякої не було. Згадати все — означає пережити все заново. Це — дуже важко", — каже Віра.
Подружжя майже місяць жило у своєму селі Ліві Солонці з моменту підриву Каховської ГЕС.
"Не було виїзду. Вода спала: човен вже не пропливе, а машина не проїде. Тому або сиділи, або бродили. Шукали свиней — свині плавали", — продовжує Віра.
Проїхали чотири країни, щоб повернутися в Україну. Шипотьки виїхали, як тільки з'явилася можливість. Діти подружжя винайняли автівку.
"Приїхала Таврія. То ми з усіх речей взяли лише одну сумку. Тому й тварин довелося залишити. Через Праві Солонці (там ламалися, зупинялися). Тоді — до Каланчака, через Армянськ. Там пробули день чи два, поки син переслав гроші й домовився, щоб нас до Сімферополя відвезли", — каже жінка.
"Краснодар, Ростов, Москва. Потрапили в Латвію. З Латвії — в Литву. Потім — у Польщу. І вже звідти — сюди, на Івано-Франківщину", — додає Анатолій Шипотько.
Зараз подружжя переймається долею вівчарки, яку не змогли одразу зі собою забрати. Чоловік з дружиною шукають волонтерів, які могли б переправити собаку на Прикарпаття, і чекають на перемогу, щоб повернутися й відбудувати рідну домівку.
vikna.if.ua