14-річна Вікторія Задніпряна заново вчиться тримати чашку, розчісувати волосся, чистити зуби. Через обстріли військами РФ Херсона дівчина отримала тяжкі поранення й втратила ліву руку. Зараз вона проходить реабілітацію у Києві та готується до протезування.Близько третьої години ночі 3 вересня 2024 року Вікторія прокинулася через сильний вибух. Дівчина зрозуміла, що поранена.
"Я вже бачила, що в мене руки дуже сильно пошкоджені та глибока рана на грудях. Я лягла на подушку, бо мені було важко дихати. Лежала, чекала "швидку". Було ще п'ять-сім "прильотів". Прийшли сусіди, надали першу медичну допомогу. Я весь час була притомна, пам'ятаю кожну хвилину, навіть коли вже везли у машині швидкої", — пригадує вона.
Тієї ночі Корабельний район Херсона, де жила Вікторія з мамою, перебував під масованим обстрілом. Родина деякий час жила у родичів у Чорнобаївці, але вирішили повернутися до своєї квартири. Не думали, що може таке статися, розповіла мама Вікторії Юлія Задніпряна.
"Я спала в іншій кімнаті, там вікна на інший бік виходять. А "приліт" був там, де Вікина кімната була. Я почула крики, забігла в кімнату — вона вся в крові, одна рука просто трималась на шкірі, друга рука була сильно пошкоджена. Я одразу викликала медиків і вони швидко приїхали, але мені здавалося, що пройшло багато часу", — сказала вона.
Вікторія та її мама Юлія. Суспільне ХерсонВікторію прооперували в дитячій обласній лікарні Херсона. Через складний характер поранень її одразу відправили в Київ у лікарню Охматдит. Там теж зробили операцію і постало питання про ампутацію лівої руки.
"У мене ще була надія, бо лікарі сказали, що шанс 50 на 50. Дуже хотілось тих 50%, щоб врятували руку. Але коли я вже виходила з реанімаційного відділення, мене покликав лікар і каже: "Стоїть питання про ампутацію лівої руки." Для мене це був удар просто. І я мала підписати документи про дозвіл. Як я могла підписувати той документ, щоб дитині відрізали руку?" — згадує мама дівчини.
Донька сприйняла цю інформацію спокійніше, ніж очікувала Юлія.
"Я вже зрозуміла, що у мене буде протез. Ще коли лежала вдома у Херсоні та чекала "швидку", розуміла, що руку доведеться ампутувати, бо вона була дуже сильно пошкоджена. Маму так трусило, вона не могла набрати номер на телефоні, у неї шок був. Я ж була спокійна, намагалася її заспокоїти. Мабуть, в стресовій ситуації так організм зосередився", — припустила Вікторія.
"Я прокидаюся о 8:00, збираюсь на першу реабілітацію в Охматдит на 10-ту ранку. Потім я там годину займаюся з реабілітологом і на 12:00 ми їдемо на Хрещатик на реабілітацію в центр протезування. Це центр для військових, таких як я — лише кілька підлітків. Там ми теж займаємося десь одну-дві години. Якщо потрібні перев'язки, то повертаємося в Охматдит. Після 16:00 ми вже вдома", — розповіла свій графік дня Вікторія.
Дівчина поступово повертається до звичних занять. Любить спілкуватися з друзями, грає з ними в онлайн-ігри. Однокласники та друзі підтримали її та маму, коли в них сталася біда. Зараз Вікторія не може відвідувати онлайн-уроки у своїй херсонській школі — в той час, коли йдуть заняття, вона проходить реабілітацію.
"В лікарні у нас були вчителі-волонтери, які викладали в "школі героїв" для дітей в Охматдиті. Вони приходили просто в палату, індивідуально займалися: українська мова, англійська, хімія, біологія. Коли мене виписали, пам'ятний подарунок дали за те, що відвідувала "школу героїв" у лікарні", — сказала Вікторія.
Вікторія у кінному клубі. Юлія Задніпряна"У неї був великий асортимент бісеру — 39 кольорів. Ми не проходили просто повз магазина на бульварі Мирний, де було все для вишивання. Щось обов'язково треба було там зайти та купити. Вдома ходовий матеріал був — це скотч, картон, папір для різноманітних поробок. Вона могла до опівночі сидіти, щось створювати, така посидючість була", — пишається жінка.
Свого часу Вікторія також хотіла бути майстром манікюру. Вдома для цього мала лампи та різне устаткування, експериментувала та вигадувала власні дизайни.
"Ще малювала картини по номерах, викладала алмазну мозаїку, вишивала картини з бісеру й плела з нього. Я багато чого робила. Зараз іноді малюю картини по номерах та викладаю алмазну мозаїку — це для реабілітації руки", — додала дівчина.
Їй потрібно якомога більше розробляти праву руку, бо зараз її функції дуже обмежені, говорить Юлія. Пів року права рука Віки не працювала зовсім.
"Вона от тільки почала їсти сама. Домашні завдання дали — переписує тексти. Зараз вже може потроху писати, щось робити. Свою кімнату прибирає сама, бо її речі мають власний порядок і не можна нічого пересувати, а якщо випадково викинути, то це взагалі образа", — каже жінка.
Вікторія зізналась, що від протеза багато не очікує і розуміє, що він не зможе повноцінно замінити втрачену руку.
"Зараз для мене головне, що я сама можу голову помити. Люблю самостійно займатись своїм волоссям. Влітку 2024 року, ще до травми, пофарбувала його. А недавно ходили в салон у Києві, трохи підфарбували. Я вже пристосувалася розчісуватися. От коли вперше почала сама зуби чистити, то не могла зрозуміти, як рукою рухати, бо за пів року відвикла від цього. Взуватися мені ще складно, особливо якщо є застібки та шнурки", — говорить Вікторія.
Дівчина не втрачає оптимізму, підтримує дітей, які теж втратили кінцівки. Також бере участь у заходах, які пропонують волонтери у Києві. Попри травму, Вікторія їздила верхи на конях та літала в аеродинамічній трубі.
"Апарат Єлізарова на руці, а вона каже: "Дуже хочу політати." Зв'язувалися з хірургом, питали дозволу. Їй аплодували всі, коли вона полетіла. А я, якби знала, що так буде, валеріанки б із собою взяла", — розповіла Юлія Задніпряна.
Дівчина у спецодязі готується увійти до аеродинамічної труби. Юлія ЗадніпрянаВікторія каже, що вже хоче повернутися додому в Херсон. Її не страшить безпекова ситуація у місті.
"Там моя квартира, мої речі, колекція баночок з-під напою — більше сотні, всі вціліли, стоять і на мене чекають. Наші два котики зараз змушені жити на вулиці. І друзі мої там", — сказала вона.
За словами її матері, квартира частково пошкоджена, особливо кімната дівчини. Інша кімната та балкон зазнали руйнувань. Вікна вилетіли разом із рамами, їх тимчасово закрили волонтери. Є тріщини в стінах. Меблі потрощені, шпалери зірвало вибуховою хвилею. Вікна у кімнаті з другого боку теж залишилися без скла. У квартирі немає опалення та води — саме по їхньому стояку були пошкоджені труби, їх просто заварили. Але головне, щоб не було обстрілів, говорить Юлія. Вікторія маму підтримує, каже, дуже хочеться, щоб уже закінчилась війна.
