Ось вже майже три роки херсонці живуть у якомусь нереальному світі, неначе у страшному сні, від якого вони ніяк не можуть прокинутися. Три роки тому ми навіть уявити не могли, яким постане рідне місто перед нашими очима…
Пам’ятаю кожен куточок центру Херсона, на моїх очах він будувався, змінювався, жив. На моїх очах виросли ЦУМ, Поштамт, реінкарнувався кінотеатр “Україна”, хоча так і не встиг попрацювати за прямим призначенням. Я вже не кажу про МАФи. Все це існує живими картинами у моїй голові. Щоразу, коли іду містом, ці картини виринають з моєї свідомості та переплітаються у своєрідний гротеск із сьогоднішніми візіями: дивлюся на розбитий обгорілий та брудний дашок МАФа і тут же моя пам’ять “лагодить” його у синій яскравий колір. Як колись.
Пам’ятаю, як будували цей торговий центр, як він довго стояв за будівельним парканом поки не відкрився. В цей АТБ щодня ходив скуплятися понад рік, бо жив тоді неподалік. Але пам’ятаю і той страшний вечір, коли моє місто атакували ворожі “шахеди”. Я тоді вийшов на балкон подихати свіжим повітрям, а натомість… Саме той “шахед”, який був скерований у торговий центр, пролітав над нашим будинком. Цей звук не забуду ніколи: монотонний противний гуркіт “мопеда”, який перетворився на дике ревіння, через кілька секунд – потужний вибух, наш будинок підкинуло. Вранці з колегою вже знімали результати ворожої атаки…
Пам’ятаю, як встановили цей електронний борд, і ми раділи, що до нас також “дійшла цивілізація”. А тепер, “завдяки” окупантам, ми змогли побачити, що у нього всередині. Отакий оксюморон.
Міська друкарня також будувалася на моїх очах. Не раз був там, всередині. Тепер вона стоїть пусткою, атакована мінами та снарядами з лівого берега.
Історичний центр Херсона ворог намагається стерти з нашої пам’яті…
У мого доброго знайомого баристи є вже доволі важка “колекція” уламків, які зібрані біля кав’ярні за часи обстрілів. Хочеться, щоб вона, врешті, припинила збільшуватися.
Але попри все, Херсон живе, любить, бореться. Ми засвоїли, що свобода дається дорогою ціною.
Подолавши страх, херсонці живуть, ходять у справах, працюють, допомагають одне одному. Багато тих, хто поїхав засвіти, повернулися в рідне місто, бо кращого на світі нема. Попри небезпеку.
Херсон і херсонці вже ніколи не будуть такими як раніше. Скуйовджене місто свого часу стане ще кращим. Принаймні, на це сподіваємося.
Побачив сумні очі цієї молодої собаки й раптом збагнув, що вона не бачила мирних часів у своєму житті. Постійні вибухи для неї – це “норма”, вона не знає іншого! Але вона знає людську любов і опіку. І це надихає.
Коли побачив цих трьох жінок, які йшли по воду, звісно ж, зробив кілька кадрів здалеку. Помітив, як вони насторожено поглянули в мій бік, мовляв, хто і навіщо фотографує. Народ у нас зараз пильний. Підійшов, привітався, представився. І одразу реакція змінилася. Виявляється, “Вгору” читають і люблять. Тому – все буде добре!..
Олександр Андрющенко, Вгору