68-річна Ольга Салкан усе своє життя прожила в селищі Ольгине на Херсонщині. Проте під час окупації РФ жінка вимушена була тікати з рідного дому, аби врятувати онука. Їм вдалося вибратися із захопленого окупантами населеного пункту. А зятя з племінником росіяни розстріляли по дорозі. Історію Ольги читайте в матеріалі Суспільного.Як розповіла жінка, в Ольгиному вона жила від народження. Проте коли в селище прийшли російські війська — вирішила виїжджати.
"Останньою краплею стало, коли онук був у веранді, шнурував шнурки у кросівки, — прилетіло. І оце скло все повз полетіло на нього. Якби не був зігнутий, можливо б і не було вже онука", — пригадала Ольга.
Побитий снарядами паркан. Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийЗа словами жінки, вже тоді у будинку в них не було ні вікон, ні світла, ні газу. Розповіла: не могли навіть зігрітися — одягалися тепло і сиділи на матрацах, але це не допомагало — їх все одно трусило: чи то від страху, чи від холоду.
"Уже сиділи у холодних хатах, у погребах сиділи, бо ховались. Як летіло, то так було, що воно летить, і ти вже розумієш, що ти ні у погріб не забіжиш, ніде. Лягала під ванну у бруд, у мене ванна стоїть чавунна, лягала у бруд", — сказала вона.
У родини не було дров, тому вони витягли газову грубу і на ній готували їсти: м’яса був повен холодильник, а замість хліба пекли коржики, якими ділилися із сусідами, пояснила Ольга.
Ольга Салкан. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний"От ті запаси, що були, нам їх вистачало — тягнули. І борошно так само — куточки спечеш, тих чотири коржі, і треба на всіх, по два куточки ділили. Світла немає. Свічку якусь візьмеш, ліхтарики — ті батарейки два дні тримають, і більше немає. Не було, щоб зарядити", — розповіла жінка.
Донька її із синами вийшла з Ольгиного раніше — йшли посадками. А Ольга з онуком — аж на Великдень, 24-го квітня. Прийшли у Кривий Ріг, зазначила вона.
"То там нас біда застала — один зять загинув, тут, у Князівці (село на Херсонщині, — ред.), а інший виходив із племінником у червні — їх розстріляли обох. То знайшли вже 2 вересня, коли звільнили Високопілля. Знайшли їх з велосипедами, з сумками, з грошима — з усім. Лежали, як купа кісточок. Подріблені, тому що з міномета, кажуть, стріляли. Били їх там у центрі, а потім розстріляли", — розповіла Ольга.
Будинок Ольги відремонтували за держпрограмою. Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийЖінка з родиною повернулася у рідне селище вже після його звільнення. Каже: з ентузіазмом їхали додому — хотілося відновити, все повикидати. Проте Ольгине було розбите: у будинках не було стін, дахів, вікон.
"От ті їхні причандалля були — ми їх все палили. Все викидали на купу і палили з такою злістю! Так хотілося стерти, щоб і не видно було їхнього сліду. Усе було розбите. Прийшли додому, а де ж? Вікон немає, меблі забрані, машини ж позабирали, з хат усе повиносили. Ковдрами позакривали вікна трохи, воно ж вітер, ніч така холодна. Так холодно спати було! Але йшли додому, робили. Вже ввечері нагріємо якогось чаю. І плити не горіли, бо у мене димар, газова груба — все розваляло. І стелю — приліт був по хаті", — додала вона.
Вилики, які попсували російські солдати. Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийЗа словами Ольги, російські військові не лише розікрали її дім, а ще й наробили шкоди на пасіці: розкрили 28 вуликів і повитягували рамки — всі бджолині сім’ї пропали.
Нині родина Ольги відновлює своє життя в рідному селищі: садять городину, завели господарство. Будинок їм допомогли відремонтувати за державною програмою. Проте армія РФ не припиняє обстрілів Ольгиного.
"Спокою вночі щоразу немає — обстрілюють. Ще й дрони літають. Раніше ми їх бачили, а потім стали невидимі, вони ж їх фарбують у чорний колір, і їх не видно ніде. Але відчутно, що вони літають", — сказала жінка.
Рештки збитого дрона . Суспільне Дніпро/Юрій ТиннийОльга розповіла: під час звільнення села від російських військ загинули 26 українських бійців. У пам’ять про них вони з донькою вирішили зробити проєкт на стелу.
"Я — поетка. Написала героям: "А душі ваші над полями, неначе пізні журавлі. Не гояться серця рани, і не стихає біль землі", — додала жінка.
А от єдиним бажанням Ольги, каже вона, є перемога: щоб не тільки мир був, щоб знали, що таке Україна.
Суспільне Дніпро