Родина Нікішенків протягом двох із половиною років прожила на окупованій Херсонщині. Виїхати звідти їм вдалося завдяки волонтерам. Нині всі оселилися у селі на Чигиринщині.Що довелося пережити та як облаштовуються на новому місці — розповіли Суспільному.
Подружжя Тетяни та Сергія Нікішенків, їхні двоє синів та двоє племінників нині мешкають на Черкащині. Обживаються в орендованому помешканні з початку серпня, відколи виїхали з окупованої Херсонщини.
"Ми жили в Олешківському районі. Займалися городами, засівали паї. Садили соняшники, кавуни. Я в лісгоспі працював", — розповів пан Сергій.
Хлопці працюють на городі. Архів родини НікішенківТак і жили, допоки їхнім селом не почали курсувати російські танки:
"Півтори доби їхали колони. Потім ми ще пів року працювали у лісгоспі, пиляли дрова людям, гривня ходила. Деякі люди почали їздити жалітися на сусідів, на АТОвців. І після того прислали російських військових. Поселили їх у сільраді, вони типу наглядали за порядком", — поділився Сергій.
Сергій і Тетяна Нікішенки. Суспільне ЧеркасиРоботу Сергієві довелося покинути:
"Коли дізнався, що ми пиляємо на бліндажі росіянам, я сказав, що захворів, і відтоді більше не ходив, кинув роботу. Після вересня 2023-го, перед Новим роком, ми там на вулицях бачили що хочеш. Бувало, що тобі здається, що біля хати ось уже вони, і стріляють, то це було страшно. Або понапиваються і починають «літати» по вулицях, їм по барабану, що там діти можуть ходити, взагалі не дивляться".
Пан Сергій на роботі. Архів родини НікішенківА далі — примусова паспортизація:
"Я раз потрапив на блокпосту до одного, почав мене залякувати, мовляв, у них тут російські паспорти, а в мене український. Каже: «Веземо у Скадовськ до з'ясування особистості». А я знаю як возять: три тижні тебе не буде, хлопці розказували. Пацана одного забрали, то ми досі не знаємо де він, нічого не чули про нього", — розповів пан Сергій.
У школі ж, розповів 13-річний Сергій, вчили російську та співали гімн Росії:
"На уроках історії вивчали історію російської імперії і тому подібне. Я не хотів взагалі туди ходити, нікого бачити там".
Залишалися вдома, пояснили Сергій і Тетяна, бо чекали на українських військових:
"Кожен день чекали. Особливо, коли наші почали наступ на Херсон. Не встигли наші Херсон взяти, а в телеграмі вже писали, що і Раденськ наш, і Гола Пристань наша, а потім проходить час — і пишуть, що то брехня", — додав пан Сергій.
Родина в зборі. Архів НікішенківКоли зрозуміли, що синів і племінників можуть призвати до російської армії, то відразу виїхали, додав Сергій Нікішенков:
"Їх почали змушувати ставати на військовий облік, там, у Росії. А нашим дітям, ось найменшому 13, а двом племінникам по 18 було у січні 2024-го".
На Черкащині нині почувається у безпеці, додав син подружжя Андрій:
"Нові знайомі з'явилися, нові друзі. Я тут вільніше почуваюся, ніж там. Там постійно ходиш і остерігаєшся. Бувало, що тиснули, щоб ішов воювати за Росію. Мені і двом братам погрожували, могли нас розстріляти".
Завдяки волонтерам 1 серпня родина дісталася до підконтрольної Україні території.
"Все залишилось там. Хай без нічого, але вдома, тобто в Україні. Тут ходиш спокійніше і не переживаєш, не нервуєш. А там таке життя: машина їде вулицею і якщо стала, думаєш — до нас чи не до нас", — зазначив пан Сергій.
Сергій Нікішенко. Суспільне ЧеркасиНині родина Нікішенків облаштовують своє нове подвір’ї. Роботи вистачає і на вулиці, і в хаті.
"Ми живемо в хатинці невеликій. Дуже раді, що нам таку хатинку надали, допомогли", — зазначив пан Сергій.
Із допомогою сім’ю відвідували уповноважені Офісу омбудсмана України.
Сім’ю відвідали уповноважені Офісу омбудсмана України. Суспільне ЧеркасиОкрім будинку, на Херсонщині довелося залишити й козлика Василька, розповів Андрій. Натомість уже тут прихистили блакитнооку кицьку.
Козлик Василько. Архів родини Нікішенків
Родина порається на своєму новому подвір’ї. Архів Нікішенків
Кицька, яка живе у родині. Суспільне Черкаси