Російські війська спочатку замінували, а після втечі з правобережжя Херсонщини знищують обстрілами сад підприємця Сергія Ковальчука з селища Велетенського Білозерської громади. Багато дерев вже вщент розтрощені снарядами та вибуховими хвилями, вони ніколи не дадуть врожаю.Сергій Віталійович Ковальчук почав займатися садівництвом після власного весілля у 2005 році. До цього був моряком. Але дружина вмовила його осісти на землі. Тесть був агрономом у місцевому садовому господарстві, тож чоловік пішов працювати разом з ним.
Починав з робітника, потім працював бригадиром, потім – агрономом.
У 2014 році родина отримала пай.
Мій дід займався садівництвом після Другої світової війни, – ділиться Сергій Віталійович. – Його сад був якраз там, де наш пай. Ми вирішили теж вирощувати там фрукти.
Тепер тут ростуть черешні, абрикоси, персики, сливи – загалом було п'ять тисяч дерев. Цей сад, за словами пана Ковальчука, врятував його від окупантів:
Коли вони тільки заходили в Велетенське, то у нас одразу клич такий пройшов – орки в селі. Дружина мене одразу в машину і в садок привезла, він у нас, так би мовити, віддалік. Усю окупацію там з ранку до вечора щось робив, додому крадькома повертався лише переночувати. Божою милістю нас лихо минуло. А хлопців наших тут… І зуби вибивали, і “на підвал” забирали.
Місцеве агропідприємство, як розповідає Сергій Віталійович, росіяни захопили. Його тодішній директор (перед деокупацією регіону втік разом з ворогом на лівобережжя) виявився колаборантом.
Зараз частина паю пана Сергія заросла бур’яном, а впорядкована частина – у “лисинах” між деревами від вибухів. У заростях трави можуть ховатися міни, які окупанти залишили перед втечею. Зокрема, один з місцевих жителів підірвався, коли збирав у посадці сухостій для опалення домівки. А голі місцини в садку – наслідки обстрілів.
За словами господаря, “конкретно прилітало” вже тричі. Найбільше постраждала ділянка з молодими саджанцями черешні.
Цей сад у нашій родині 2018 року посадки, – пояснює Сергій Віталійович. – Карликова підщепа черешні. Це слаборосла підщепа, яка дає змогу більш інтенсивно, густо, садити дерева. Саджанці родом із Бахмута. Це, будемо казати, батьківщина усіх тих дерев, які ростуть у нас переважно в агрофірмі Білозерській. І які радують усіх своїми смачними фруктами. Щоб рослина “дозріла” для плодоношення, треба п’ять років. Тобто наступного року ми з цих черешень вже збирали б перший врожай…
Пошкоджені дерева.
Але російські військові обстрілювали й інші ділянки господарства. Особливо інтенсивно снаряди літали під час збору врожаю – з червня й до кінця вересня цього року, коли на території працювала не лише родина Ковальчуків, а й сезонні робітники.Щоб тут жити й працювати, вибачте за те, що скажу, треба бути зі сталевими яйцями, – каже підприємець. – Заходили у сад з Божою молитвою, збирали врожай швиденько і розбігалися. “Свистіло” над нами все літо. Страшно було. Падали на землю, хоча це могло й не врятувати. Слава Богу, сезон пройшов. Тепер сюди менше гатять. А те, що сюди прильоти були, то це так, як кажуть, звикли. А якщо повернутися в село, то там без сліз не глянеш, що робиться.
Сергій у саду.
Ірина Ухваріна, sheriffua.org
На фото зверху: Підприємець Сергій Ковальчук з селища Велетенського Білозерської громади.