Новокаховський журналіст та поет, головний редактор сайту "Нова Каховка. City" Олександр Гунько пів року прожив в окупації на Херсонщині. Його тричі затримували співробітники ФСБ, але він зумів вирватись та разом з дружиною виїхав на підконтрольну Україні територію. Ми поговорили з Олександром про окупацію міста, настрої людей, полон та вірші.Перші дні
Перший день повномасштабного вторгнення для жителя Нової Каховки Олександра Гунька і для його родини, розпочався гучними вибухами. Ніхто тоді не розумів, що відбувається насправді, говорить журналіст. Тільки згодом почали надходити відомості про те, що біля Нової Каховки атакували військову частину. Хоча військових вже там не було, залишались тільки склади, згадує Олександр.Він сам вирішив подивитись, що робиться в місті, пройшовся головною вулицею — Дніпровським проспектом і побачив, що всі будівлі силових структур — поліції, прокуратури, суду, СБУ, були зачинені.
"Все було зачинено, нікого не було. Навіть ворота були зачинені біля поліції. А на асфальті були видні сліди від танків — від Каховської ГЕС вони заїжджали в місто до стадіону "Енергія, потім розвернулися і поїхали назад", — розповів журналіст.
Олександр говорить, що всі перебували у шоку. Ще й тому, що на будівлі Каховської ГЕС вже майорів російський триколор, а повз місто йшли колони на Каховку і далі на Мелітополь.
Російські військові патрулюють територію біля Каховської ГЕС, 2022 рік. Фото: AP"На Берислав вони не могли три дні йти, бо там у Шиловій Балці наші десантники ще тримали оборону, і в районі сіл Козацьке і Веселе тривали бої. Потім наші відступили, і вони пішли далі на Берислав і в напрямок Кривого Рога", — розповідає Гунько.
Він не припиняв працювати, про все, що відбувалось навколо, писав на сайті очолюваного ним інтернет-видання "Нова Каховка. City".
"В перші дні з'являлися такі трагічні звістки, що на Каховській ГЕС розстріляли родину, яка їхала на машині з Козацького в Нову Каховку. Там були дідусь, бабуся і двоє маленьких онуків. Потім було повідомлення, що під Таврійськом також розстріляли легковик із цивільними Також розповідали, що якийсь чоловік їхав із дачі в місто, він був у камуфляжних штанах, їхав на велосипеді, і його автоматною чергою теж розстріляли. Отакі були перші дні, перші повідомлення", — згадує журналіст.
Олександр говорить, намагався писати про все відверто. Знайомі попереджали, що якщо так триватиме і надалі, за ним можуть прийти. Але журналіст був переконаний, що на своїй землі не має нікого боятись.
"Звісно, ми всі думали, що війна буде недовгою. Всі сподівалися, що ось у наступному місяці нас звільнять. І так проходив місяць за місяцем. І кінець кінцем нам довелося виїжджати, тому що видно було, що війна затягується і невідомо, коли вона закінчиться", — говорить Гунько.
Жителі Нової Каховки вийшли на мирний мітинг проти російської окупації, березень 2022 року. Фото: facebook.com/tsyhipaПро Нову Каховку в окупації
В Нову Каховку 25 лютого заїхало кілька БТРів, КамАЗ, із солдатами й військовий джип. В цей час Олександр Гунько стояв у черзі до аптеки, яка знаходиться на Дніпровському проспекті біля міської ради, тому за всім спостерігав особисто. Говорить навіть відзняв кілька фото."Російські окупанти під'їхали до мерії, зайшли кілька осіб — солдатів і, видно було, що два офіцери. І, поки я стояв у черзі — десь із годину-півтори може, вони там перебували. Потім вони вийшли й поїхали. А вже 26-го привезли свого керівника міста — гауляйтера Володимира Леонтьєва. Він сам із Нової Каховки, працював колись на заводі "Чумак" — виробнику кетчупів відомих, потім працював на заводі залізобетонних виробів, який заснував колишній нардеп Іван Вінник", — розповів журналіст.
За його словами, міський голова Володимир Коваленко змушений був піти з міської ради, зі свого кабінету. Він зі своїми заступниками розташувалися в адмінбудівлі житлово-комунального підприємства "Екосервіс".
"Він, по суті, керував тільки комунальниками, а гауляйтер, можна сказати, керував містом", — говорить Гунько.
У місті перші дні, згадує Олександр, почали закриватися магазини, аптеки. Ліки зникали дуже швидко, і це стало великою проблемою. Були проблеми з завозом хліба та інших продуктів.
Жителі Нової Каховки на мирному мітингу проти окупації РФ, березень 2022 року. Фото: видання Нова Каховка.CityНастрої людей
Жителі Нової Каховки у своїй більшості виявились проукраїнськи налаштованими, розповів журналіст. Вони були обурені діями Росії."Пам'ятаю, на вулиці я побачив двох пенсіонерок, які між собою розмовляли. І одна з них говорить: "Кажуть, що вони визволителі. А від чого вони нас визволяють — від пенсій? Від зарплат?" З таким обуренням вона говорила. Якось зустрів свого знайомого — він самодіяльний поет. Він усе життя розмовляв російською мовою, бо його батьки були з Росії, приїхали на будівництво Каховської ГЕС. І перше, що він мені сказав: "Тільки зараз починаю вчити українську мову". І таких прикладів було багато", — згадує Олександр.
6 березня у Новій Каховці відбувся великий антиросійський мітинг. Люди пройшли по вулиці Першотравневій, від "Сокола" до Дніпровського проспекту, розповів журналіст. Дійшли до міської ради й там провели великий мітинг.
"Було кілька тисяч — напевно п'ять, а може й більше. Ми з дочкою це знімали і потім репортажі друкували. Кінець кінцем мітинг розігнали сльозогінним газом, стріляли з травматичної зброї, були кілька людей поранені. Але Нова Каховка показала, що вона проти непроханих гостей, проти загарбників, і що люди хочуть жити в Україні", — говорить Гунько.
За його словами, мітинг збирались провести ще раз, навіть оголосили збір біля кінотеатру "Юність", але російські окупанти пригнали туди БТРи з військовими. Аби убезпечити людей від можливої бійні, каже журналіст, мітинг скасували.
Полон
3 квітня 2022 року близько 15:00 у квартирі новокаховського журналіста Олександра Гунька пролунав дзвінок. Він як був — у хатніх штанах і капцях, відчинив двері. На сходовому майданчику стояли шестеро озброєних російських військових."Один із них — із масивним таким щитом попереду себе, і він крикнув: "Выходите сюда, быстро!" Я навіть не зміг зреагувати зразу. Він повторив, ну я і пішов назустріч їм. Мене зразу схопили за руки двоє чоловіків, заломили їх назад, вивели на сходи між другим і третім поверхом, біля вікна поставили. А в цей час військові зайшли у квартиру, де була дружина, і почали обшук. Вони були з міношукачем, перерили всю квартиру. Потім взялися за мій ноутбук і гаджети. З ними був цивільний молодий чоловік — комп'ютерник. Він сказав, що дуже багато файлів і фотографій, що він не зможе все одразу передивитися, треба забирати з собою", — згадує Олександр.
Йому наказали одягтись і повезли у вже захоплений каховський відділ поліції. Журналіста завели на другий поверх, у самий крайній кабінет правого крила. Посадили на жорсткий стілець і прикували за ліву руку кайданками до батареї. Так Олександр Гунько провів там наступні три доби.
Російські військові захопили одну з адмінбудівель у Новій Каховці, 2022 рік. Фото: Олександр Гунько/Facebook"Кожен день приходили троє офіцерів ФСБ — вони були у формі, з автоматами. У перший день один із них одразу підскочив до мене, почав бити кулаками по обличчю справа і зліва. Я інстинктивно голову набік відвернув, він іще по шиї вдарив ребром долоні й закричав: "Ты, американская подстилка! Признавайся, где тебя учили — в Балтиморе? Я прийду через 10 минут, если не будешь говорить, я тебя здесь прикончу!" І пішов. А двоє інших почали допит", — згадує Олександр.
Один з них сів навпроти журналіста і ставив стандартні запитання: ім'я, по батькові, освіта і таке інше. Другий розташувався збоку і пильно спостерігав. Дивився, каже Гунько, за мімікою, вставляв провокаційні запитання, намагався розізлити.
"Тобто вони як би грали три такі ролі — злий слідчий, добрий слідчий і скептичний слідчий. Я це розумів і старався говорити спокійно, багато не говорити, з ними не сперечатися ні в якому разі, тому що вони одразу ставали агресивними, починали погрожувати", — говорить Олександр.
Питання на допитах були різні, стосувалися в основному місцевих активістів, згадує журналіст. Каже, що вони вже мали повний список і імена зачитували з нього. Олександр також там був записаний.
Олександр Гунько розповідає про перебування в російському полоні, січень 2024 року. Фото: Суспільне Херсон"Я їм пояснював, що це звичайні люди, активісти: архітекторка, яка боролася за збереження історичних пам'яток архітектури, журналіст-розслідувач, учитель праці, який через профспілку вчительську відстоював права вчителів. Тобто люди абсолютно нормальні, ніякі не нацисти", — каже Гунько.
Також намагався пояснити, ділиться журналіст, що українці цілком нормально ставились до російської мови, її ніхто не утискував. Він сам, наприклад, займався перекладом російських поетів.
Про умови утримання
Тримали Олександра у холодній кімнаті без опалення. З вікна, біля якого він був прикутий до батареї, — постійний протяг. Рухатися він не міг. Тільки встати, поприсідати, понахилятись вправо-вліво."Трошки спертися на підвіконня, так "закемарити" хвилин на 15, поки знову холод не пробирає. І отак цілодобово доводилося. Мене виводили тільки в туалет три-чотири рази на день. Першу добу взагалі не годували. На другу дали кашу гречану з солдатською тушкованкою. Потім на вечір ще рисову кашу принесли. Вранці на наступний день в обід — суп принесли з рибної консерви. Оце все. Третю добу теж не приносили — знову інша зміна про мене, мабуть, забули. Мені особливо і їсти не хотілося. Був такий стан дуже поганий, я відчував, що піднявся тиск. Ну три доби не спати — це було для мене просто, як то кажуть, межа", — розповів журналіст.
Згадує, що почала дуже боліти голова і була гарячка. Каже знав, що якщо доведеться ще на день там затриматись, то вже не витримав би. Згодом знайомий лікар пояснив Олександру, що в нього був гіпертонічний криз.
На яких умовах відпустили з полону
На другий день перебування в полоні Олександра Гунька почали розпитувати, що треба зробити в місті, щоб стабілізувати ситуацію. Каже, що окупанти відчували, що люди їх не сприймали й ставилися насторожено. Згодом запропонували йому стати редактором окупаційної районної газети 'Каховские новости"."Я відразу відмовився, сказав, що я вже старий, мені важко, я не зможу, я хворий. Знайдіть когось молодого, я не зможу. На третій день мені сказав цей слідчий: "Если у вас будут какие-то мысли, как улучшить положение в городе, напишите в тетрадке". Я взяв, написав 10 пунктів увечері. Найпростіші такі, що треба ціни стабілізувати, що продуктів не вистачає, що магазини та організації позакривалися, що в людей немає роботи. Ну, те, що на поверхні лежало. Вони якось зраділи, коли на другий день прочитали", — говорить Олександр.
На третій день, десь після обіду один з російських військових, які його допитували сказав, що чоловіка можуть відпустити.
"Мы можем даже вас отпустить. Но где гарантия, что вы не убежите и не будете потом рассказывать, как мы вас здесь пытали?" А я кажу: "А какие я вам гарантии могу дать кроме своей жизни?" "Мы бы не хотели вас расстреливать", — каже. Я кажу: "Я не збираюся нікуди їхати. Я як журналіст і як поет маю бути зі своїм народом, все перенести". "Ну хорошо, я доложу начальству", — і він пішов.
Пізніше у камеру до Олександра Гунька зайшли троє слідчих і начальник поліції. Сказали, що зараз везуть його додому, він має дати інтерв'ю журналістам з Москви, перепросити, за те, що називав російських військових окупантами та орками і пообіцяти співробітництво з місцевою "владою".
"Вибору в мене не було. Ми поїхали до мене додому, мене посадили біля робочого стола. Переді мною був молодий кореспондент і молодий оператор, який знімав. А за ними на кріслах сиділи двоє слідчих, знову ж таки з автоматами напереваги. І один стояв у коридорі за моєю спиною. Тобто було таке інтерв'ю під дулами автоматів. Десь воно близько години тривало. Багато чого розпитували", — згадує Олександр.
Згодом на російських каналах випустили сюжет під назвою — "Редактор газеты из Новой Каховки писал фейки о российской армии. Он извинился и пообещал сотрудничать с местной властью". Ноутбук і гаджети повернули Гуньку через чотири дні.
Протягом усього часу, поки перебував у полоні, чоловік боявся, що його почнуть шантажувати сім'єю — дружиною, дочкою, онуком-інвалідом. Тому зрадів, коли дізнався, що донька з онуком на другий день після арешту батька, виїхали на підконтрольну Україні територію, а згодом — за кордон.
Наполегливо пропонували співпрацю
Через деякий час Олександра Гунька знову викликали слідчі і почали схиляти до співпраці. Сказали, що випустили вже свою газету, дали журналісту її примірник і запропонували писати до неї статті.
Новокаховський журналіст та поет Олександр Гунько, січень 2024 року. Фото: Суспільне Херсон"Вы можете писать, как и писали раньше, даже критиковать нашу военную администрацию города. Мы вам хорошо заплатим, никто не будет знать — можете под псевдонимом печататься". Я кажу: "Давайте я подумаю до понеділка". "Нет, соглашайтесь сразу, потому что вы потом откажетесь". Я кажу: "Ну давайте я подумаю над темами". Мене відпустили", — розповів Олександр.
Сам же пішов до лікаря у приватну лікарню. Каже на той час головні болі в нього так і не припинились, тиск стрибав і було безсоння. Йому поставили діагноз "артеріальна гіпертензія" і призначили лікування.
"Цілий місяць я лікувався. Ліків не можна було знайти. Моя донька, яка вже була в Польщі, списувалася зі своїми подругами, знайомими зі Львова, Одеси, Миколаєва, які волонтерили. І мені привозили, навіть зі Львова передавали ліки. Таким чином я немов застрахувався, щоб не працювати на них. Я взагалі собі не міг уявити, як це я буду для них писати? Я подивився ту газету — там така пропутінська пропаганда, таке на Україну — такий бруд", — згадує Гунько.
Сайт він вести продовжував, проте, каже, намагався бути більш обережним. Втретє Олександра затримали, коли він йшов вулицею. Знову відвезли у відділок поліції, запитували, де обіцяні статті. Журналіст розповідав, що хворий, що не може працювати, бо лікар заборонив йому навіть підходити до ноутбука.
"Офіцер, який мене допитував, забрав мою прескарту: "Мы вам вообще запрещаем заниматься журналистикой, чтобы ни одна ваша статья нигде не появилась. Можете только стихи писать, но нигде не публиковать. Мы даже вам разрешаем выезжать." До того вони не дозволяли цього робити", — каже Олександр.
Новокаховський журналіст та поет Олександр Гунько тримає в руках свою книгу, січень 2024 року. Фото: Суспільне ХерсонПро виїзд з окупації та вірші
У серпні вони з дружиною наважились виїхати. Донька через Інтернет знайшла перевізника з Херсона, тоді ще була можливість через греблю Каховської ГЕС проїжджати й далі — через Мелітополь до Василівки, потім у Запоріжжя."І таким чином ми виїхали. Ми п'ять діб добралися до Львова. Три доби стояли у Василівці, переночували в Запоріжжі, а потім евакуаційним потягом поїхали до Львова. Там нам допоміг Львівський медіафорум, вони нам квартиру оплачували чотири місяці, мені ноутбук подарували новий", — розповів Олександр.
Згодом Гуньки переїхали в Київ до родичів. Сюди повернувся їхній син, який не зміг після всього жити в Москві, потім повернулась з Польщі їхня донька. Живуть дружною родиною і чекають на звільнення Нової Каховки. Олександр працює на сайті та пише вірші.
"Перший вірш я написав на другий день війни. А потім уже десь через місяць. Поки ми були в Новій Каховці, потім у Львові, я продовжував писати, вести такий поетичний щоденник. Це те, що я сам пережив насамперед, і це про ті випробування, про ті трагічні події, які випали на долю нашого народу. Ліричні герої цих віршів — це люди, які постраждали, люди, які воюють. Цей цикл віршів відрізняється від тих віршів, які я раніше писав", — розповідає Олександр про свою нову збірку віршів: "Поклик до Спасу", яку видав у Києві.
Прикутий кайданками часу
До злого безмежжя пітьми,
Ти знав, що за поклик до Спасу
Лягти тебе змусять кістьми.
І в надрах катівні лункої
Учепляться в душу притьма,
Щоб жодної думки не скоїв,
Щоб жодного слова не мав.
Цей вірш Гунько написав після полону.На обкладинці книги — світлина з херсонської церкви — розстріляний російськими військовими лик Христа. Поет говорить, це відображення головної ідеї його віршів.
Зараз Олександр у лікарні, у Києві. Йому зробили операцію, попереду ще одна, про це на сторінці у Фейсбуці розповіла донька журналіста.
Суспільне Херсон