Це Іван Сестриватовський - 48-річний військовий, який ніс службу на межі з Кримом. Саме він у фатальну ніч на 24 лютого мав підірвати мости, інформує Цензор.НЕТ із посиланням на "УП".
У розмові з УП чоловік пригадує, чи був Чонгар замінований, що відбувалось там у перші години великої війни, як він залишився сам, щоб підірвати мости, і чому цього не сталось. А також про довгий рік полону і повернення в Україну."Я служу в морській піхоті, у тому ж 137-му окремому батальйоні, куди прийшов у 2016-му році. Брав участь в АТО, ООС - мав три ротації загалом, на Донецькому напрямку. Восени 2021-го року почав нести службу на Чонгарі. Обіймав посаду головного сержанта взводу, був заступником командира взводу...Але на початку 2022-го нам давали настанови, щоб ми посилили спостереження за можливими провокаціями з їхньої сторони. Щоб і не залякувати нікого, і пильнували краще...По-особливому укріплення на Чонгарі не готували. Але там все було заміновано заздалегідь, ще з 2014 року. Усі мости - там був залізничний міст, і так само два мости з Чонгара - були заміновані", - зазначає захисник України.
Він також стверджує, що перед повномасштабною війною ці мінування перевіряли.
"Я можу помилятись, але це було десь за тижні півтора-два. Був журнал, де щоразу, коли приїжджали з перевіркою, ставили відмітки, що добре - що не добре, що зробили, чи все гаразд. Розмінувань ніяких не було. Як саме заміновано - це знали тільки сапери, тільки ті люди, які ці мости мінували і обслуговували. Я особисто знав, де воно заміновано, пройшов інструктаж, як це все підключити. І я мав залишитися на підрив", - пригадує він.
"Ніч з 23 на 24 лютого досі стоїть у мене перед очима. 23-го вже були якісь переміщення росіян на території півострова. Всі вже чекали, були на нервах. Ніхто і не спав, хіба приліг. Підняли нас близько 3 години ночі. Всіх розставили по позиціях.
Зв'язку вже не було, радіостанції не працювали. Командир займався особовим складом, бігав по позиціях, щоб розставити кожного. Уже рвались міни, було дуже гучно - не докричишся ні до кого. Тому діяв я фактично вже сам і рішення про підрив ухвалював особисто", - пояснює Сестриватовський.
"Коли пройшло хвилин, може, 10 після початку обстрілу, я вирішив підривати мости. Я намагався здійснити підрив, але вибуху не сталось. Я мав би його побачити. Я стояв саме біля мостів, на першій лінії. Намагався перепідключити, перепровірити дроти: може, якась помилка сталася, неправильно щось підключили. Підключив заново, знову спробував. Рази три це зробив - вибуху не відбулося. Я не сапер, але тут варіанти два. Або була висаджена диверсійна група, або дроти підриву були пошкоджені мінометним обстрілом. І тоді вже діяв за наказом - треба було відходити на інші позиції. Було оговорено, якщо щось станеться, якщо я не встигну на евакуацію, то відходжу своїм авто. Так воно і відбулось, я не встиг виїхати з усіма.
Тому я з іще двома строковиками вже відходив легковим автомобілем. Коли ми відходили, почалась стрільба. Потім був постріл гранатомета перед нами, машину знесло вбік, мене поранило", - додає він.
"Я бачив, як перші пішли російські танки, потім ППО заходила. Мобільний зв'язок ще був, я зв'язувався з командиром роти, доповідав йому. Спочатку рахували, скільки і які машини йдуть. З мого боку – я зробив все, що було можливо. Приблизно о 4 годині вечора того ж дня нас оточили вже так, що не було куди діватись. І тоді нас взяли в полон", - розповів військовий.
Іван Сестриватовський повернувся з ворожого полону 26 квітня.
"Офіційне слідство досі на мене не виходило. Військові керівники зі мною теж ще не спілкувались про цю історію. Може, просто бо я поки був на реабілітації, проходив лікарську комісію. Все рівно мені доведеться з ними спілкуватись. Мій безпосередній командир з Чонгару загинув. Серед інших свідків тих подій - один точно живий, матрос.
Мене не нагороджували. Та я і не вважаю, що потрібно. Нагороджувати треба тих, хто заслуговує на це. Моя задача не була виконана.
Чому мости не підірвались? Я для себе відповідь знаю. Або диверсійна група зайшла з тієї сторони, або дроти були пошкоджені мінометом. Іншої відповіді у мене немає, і я її не шукаю", - резюмує військовий.
Зазначимо, що слідство у цій справі веде Державне бюро розслідувань разом зі Службою безпеки України. При цьому підконтрольне Офісу президента ДБР має головну роль.
Провадження зареєстроване за статтями "недбале ставлення до військової служби" та "державна зрада". Правоохоронці досліджують можливу недбалість командування "Південь". Мовляв, саме військові "належним чином не організували заходи щодо мінування споруд (мостів, дамб, тощо)".