За понад рік слідство досі не допитало головного свідка подій на Чонгарі, попри те, що кримінальне провадження зареєстровано ще у квітні 2022 року. Його ім’я невідоме й широкому загалу.
Це Іван Сестриватовський - 48-річний військовий, який ніс службу на межі з Кримом. Саме він у фатальну ніч на 24 лютого мав підірвати мости, інформує Цензор.НЕТ із посиланням на "УП".
У розмові з УП чоловік пригадує, чи був Чонгар замінований, що відбувалось там у перші години великої війни, як він залишився сам, щоб підірвати мости, і чому цього не сталось. А також про довгий рік полону і повернення в Україну."Я служу в морській піхоті, у тому ж 137-му окремому батальйоні, куди прийшов у 2016-му році. Брав участь в АТО, ООС - мав три ротації загалом, на Донецькому напрямку. Восени 2021-го року почав нести службу на Чонгарі. Обіймав посаду головного сержанта взводу, був заступником командира взводу...Але на початку 2022-го нам давали настанови, щоб ми посилили спостереження за можливими провокаціями з їхньої сторони. Щоб і не залякувати нікого, і пильнували краще...По-особливому укріплення на Чонгарі не готували. Але там все було заміновано заздалегідь, ще з 2014 року. Усі мости - там був залізничний міст, і так само два мости з Чонгара - були заміновані", - зазначає захисник України.
Він також стверджує, що перед повномасштабною війною ці мінування перевіряли.
"Я можу помилятись, але це було десь за тижні півтора-два. Був журнал, де щоразу, коли приїжджали з перевіркою, ставили відмітки, що добре - що не добре, що зробили, чи все гаразд. Розмінувань ніяких не було. Як саме заміновано - це знали тільки сапери, тільки ті люди, які ці мости мінували і обслуговували. Я особисто знав, де воно заміновано, пройшов інструктаж, як це все підключити. І я мав залишитися на підрив", - пригадує він.
"Ніч з 23 на 24 лютого досі стоїть у мене перед очима. 23-го вже були якісь переміщення росіян на території півострова. Всі вже чекали, були на нервах. Ніхто і не спав, хіба приліг. Підняли нас близько 3 години ночі. Всіх розставили по позиціях.Я з командиром, старшим позиції, пішов підключати пристрої на підрив мостів. Я там і лишився, а він займався особовим складом. Усе почалось мінометним обстрілом з боку Криму. Обстрілювали наші позиції, позиції прикордонників. Це було близько 4:30 ночі. Наказ підривати мости мені мав віддати безпосередній командир позиції, а він мав отримати наказ вищого керівництва. Сапери розробили спеціальний план: були конверти, які в разі потреби відкривались, і у тих конвертах була інструкція з підключення вибухових пристроїв. Ми провели це підключення, і я залишився підривати.
Зв'язку вже не було, радіостанції не працювали. Командир займався особовим складом, бігав по позиціях, щоб розставити кожного. Уже рвались міни, було дуже гучно - не докричишся ні до кого. Тому діяв я фактично вже сам і рішення про підрив ухвалював особисто", - пояснює Сестриватовський.
"Коли пройшло хвилин, може, 10 після початку обстрілу, я вирішив підривати мости. Я намагався здійснити підрив, але вибуху не сталось. Я мав би його побачити. Я стояв саме біля мостів, на першій лінії. Намагався перепідключити, перепровірити дроти: може, якась помилка сталася, неправильно щось підключили. Підключив заново, знову спробував. Рази три це зробив - вибуху не відбулося. Я не сапер, але тут варіанти два. Або була висаджена диверсійна група, або дроти підриву були пошкоджені мінометним обстрілом. І тоді вже діяв за наказом - треба було відходити на інші позиції. Було оговорено, якщо щось станеться, якщо я не встигну на евакуацію, то відходжу своїм авто. Так воно і відбулось, я не встиг виїхати з усіма.
Тому я з іще двома строковиками вже відходив легковим автомобілем. Коли ми відходили, почалась стрільба. Потім був постріл гранатомета перед нами, машину знесло вбік, мене поранило", - додає він.
"РЇ бачив, СЏРє перші пішли СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєС– танки, потім РџРџРћ заходила. Мобільний Р·РІ'СЏР·РѕРє ще Р±СѓРІ, СЏ Р·РІ'язувався Р· командиром роти, доповідав Р№РѕРјСѓ. Спочатку рахували, скільки С– СЏРєС– машини йдуть. Р— РјРѕРіРѕ Р±РѕРєСѓ – СЏ Р·СЂРѕР±РёРІ РІСЃРµ, що було можливо. Приблизно Рѕ 4 РіРѕРґРёРЅС– вечора того Р¶ РґРЅСЏ нас оточили РІР¶Рµ так, що РЅРµ було РєСѓРґРё діватись. Р† тоді нас взяли РІ полон", - СЂРѕР·РїРѕРІС–РІ РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРёР№.В
Іван Сестриватовський повернувся з ворожого полону 26 квітня.
"Офіційне слідство досі на мене не виходило. Військові керівники зі мною теж ще не спілкувались про цю історію. Може, просто бо я поки був на реабілітації, проходив лікарську комісію. Все рівно мені доведеться з ними спілкуватись. Мій безпосередній командир з Чонгару загинув. Серед інших свідків тих подій - один точно живий, матрос.
Мене не нагороджували. Та я і не вважаю, що потрібно. Нагороджувати треба тих, хто заслуговує на це. Моя задача не була виконана.
Чому мости не підірвались? Я для себе відповідь знаю. Або диверсійна група зайшла з тієї сторони, або дроти були пошкоджені мінометом. Іншої відповіді у мене немає, і я її не шукаю", - резюмує військовий.
Зазначимо, що слідство у цій справі веде Державне бюро розслідувань разом зі Службою безпеки України. При цьому підконтрольне Офісу президента ДБРмає головну роль.
Провадження зареєстроване Р·Р° статтями "недбале ставлення РґРѕ РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІРѕС— служби" та "державна зрада". Правоохоронці досліджують можливу недбалість командування "Південь". Мовляв, саме РІС–Р№СЃСЊРєРѕРІС– "належним чином РЅРµ організували заходи щодо мінування СЃРїРѕСЂСѓРґ (мостів, дамб, тощо)".В