«Інколи б’єш молотком і думаєш, за що все це? Ми ж жили фантастично! А потім озираєшся на людей, які сміються, вишкрібаючи скло з рами, і розумієш, що відкрив у них те, чого не було до війни. У цьому особлива сила нашого народу. І я пишаюся бути українкою та жити серед таких людей», – розповідає координатор херсонського осередку «Добробат» Лариса Бортовик виданню «Херсон плюс».
Сьогодні херсонка Лариса Бортовик із легкістю вправляється з шуруповертом та перфоратором, хоча раніше не мала жодного відношення до будівельної сфери. Вона переконана: коли є бажання, можна навчитися всьому, а коли є можливість підтримати постраждалих – це необхідно робити.
Саме тому ще в травні минулого року волонтерка долучилися до розбору завалів у Київській області, а після звільнення рідного міста очолила волонтерський рух «Добробат» на Херсонщині. І вже понад 5 місяців добровільний будівельний батальйон допомагає у нагальному відновлені житла та об’єктів соціальної інфраструктури на деокупованих територіях регіону.
Команда волонтерів херсонського осередку «Добробат»
«Для мене війна розпочалася 23 лютого»
«Я працювала директором кіноконцертного залу «Ювілейний». Кінець грудня та весь січень в нашій сфері дуже завантажений по роботі: відкриття головної ялинки області, новорічні та різдвяні святкові заходи, багато кінопрем’єр тощо. Тому початок повномасштабного вторгнення застав мене у відпустці на іншому континенті. Через різницю в часі війна для мене розпочалася 23-го, а не 24 лютого», – ділиться Лариса Бортовик.Херсонка вирішила не залишатися закордоном та за першої можливості повернулася до України. Вона почала активно долучатися до різних волонтерських ініціатив, першочергово звертаючи увагу на підтримку жителів Херсонщини. Зокрема, збирала та надсилала до окупованої території засоби гігієни, медикаменти й продукти харчування. Коли ж російські військові перекрили всі шляхи для передачі гуманітарної допомоги – пані Лариса наважилася приїхати до Херсона особисто.
Лариса Бортовик, координатор херсонського осередку «Добробат»
«У мене був такий великий пакет з ліками. Аби його провезти – ми з мамою розібрали всі коробки, написавши на самих медикаментах інструкцію до них, і все це розклали по різних місцях мого багажу, – розповідає волонтерка. – Також я повернулася до міста, бо мені як керівнику необхідно було вирішити певні питання по підприємству безпосередньо на місці. А виїжджаючи з окупації, я допомогла евакуюватися кільком людям і вивезла їх на своїй автівці. Тобто я постійно намагалася використовувати свої можливості по максимуму з користю для інших».Лариса Бортовик прожила в окупації всього місяць, однак страх та огиду тих днів жінка пам’ятає і досі. Зазначає, відчуття позбавлення волі поєднане з дискомфортом в обмеженні дій складно передати просто на словах – його можна зрозуміти лише опинившись поза межами окупації. Проте напруга тих днів все рівно залишається на довгий час.
«Якщо чесно, я ще й досі боюся, коли дзвонять у двері. Це якийсь психологічний бекграунд, що це можуть бути росіяни. Бо навіть знаходячись вдома, у своєрідний «фортеці», не покидало відчуття, що за тобою зараз прийдуть. А на вулиці – це лише підсилювалося, бо ти не розумів, хто знаходиться поруч з тобою і які твої розмови можуть бути підслухані. До того ж, у ті дні як раз окупаційна влада захопила будівлю ККЗ «Ювілейний», розмістивши там гуманітарний штаб «Єдина Росія» і шукала директора. Але дякуючи моїм працівникам, які сказали, що я виїхала ще до окупації, вони не знайшли мене», – пояснює пані Лариса.
Усвідомлюючи, що більше не може передавати гуманітарну допомогу до окупованого міста, херсонка почала шукати інші способи підтримки постраждалих від війни. Відтак на початку літа вона долучилася до складу волонтерської групи, яка розбирала завали на деокупованих територіях Київської області.
«Там я зрозуміла, що це таке, коли люди залишені зі своєю бідою наодинці. Господарі приходили до своїх зруйнованих будинків, які вигоріли вщент, і в них опускалися руки. Їм бракувало інформації та не вистачало наснаги для руху. І коли в такі місця приїжджали волонтери – там немов заново проявлялося життя. Бо все робилося лише в гарному бойовому настрої, жодних сліз та зітхань. Цим ми немов «заряджали» людей: їм була приємна увага й те, що про них хтось піклується. Тому я розуміла, що як тільки відбудеться звільнення Херсонщини – я одразу зайду туди з подібним волонтерським проєктом», – не приховує Лариса Бортовик.
Робота херсонських волонтерів «До» та «Після»
Херсонка додає, доля склалася таким чином, що, реалізовуючи свій задум, вона випадково познайомилася з Ростиславом Смірновим, одним із засновників волонтерського руху «Добробат». Це об’єднання добровольців для відбудови будівель та інфраструктури, знищених російськими військовими. Він і запропонував пані Ларисі координувати Херсонську область за цим напрямком.Як у місті без зв’язку зібрати команду волонтерів?
Лариса Бортовик зазначає, що очолила херсонський осередок «Добробату» буквально за три дні після 11 листопада 2022 року, тож зволікати часу не було – одразу приступила до роботи. Перш за все волонтерці необхідно було зібрати команду.«Перший місяць у місті було багато проблем зі зв’язком. Фактично, якби це було зараз, можна було дати оголошення в соціальних мережах. А за тих умов – цей спосіб не спрацював би. Тож просто знайомилася з людьми на площі Свободи чи в інших місцях масового скупчення, розмовляла та шукала тих, хто хоче допомагати. Додало складнощів і те, що коли почалися обстріли, багато населення виїхало. Тобто ті, хто пережив усю окупацію, не витримали ворожих обстрілів. І я розумію, чому так. Бо в наших військових ти був упевнений і міг спокійно ходити по вулицях чи спати в своєму будинку. А російські військові… Їм байдуже на жертви серед мирного населення, вони просто хаотично стріляють по житлових кварталах», – пояснює пані Лариса.
Та попри це, волонтерці вдалося згуртувати херсонців різного віку й фаху для роботи в добровільному будівельному батальйоні. Серед його учасників опинилися викладачі університетів, продавці, футбольні фанати, мерчендайзери, шкільні вчителі тощо. Вдалося жінці долучити й спеціалістів, які розбираються в будівництві.
Херсонські волонтери за роботою
«Зараз у моїй команді понад – 10 постійних волонтерів, які не пропускають жодного виїзду та готові працювати при будь-яких обставинах. Коли дощило, ми призупиняли нашу роботу, але я все ж кожного дня отримувала від них повідомлення: «Ну що? Коли ми вже їдемо допомагати?». І це дуже круто, що в нас на Херсонщині є такі люди», – говорить Лариса Бортовик.Вона додає, що кількість волонтерів в херсонському осередку «Добробат» є значно більшою. Усі інші учасники команди долучаються до виїздів за можливості, адже поєднують волонтерство з постійною роботою.
Херсонські волонтери за роботою
А ось на питання, чи не є проблемою відсутність навичок у будівничій сфері, пані Лариса відповідає так:«Якщо є бажання – навчитися можна всьому необхідному. А коли ти постійно задіяній в цій галузі, усе засвоюється значно швидше. Наприклад, до війни я не мала жодного відношення до будівництва. Однак наразі з легкістю можу розповісти, як правильно перестелити дах, скільки повинно накладатися матеріалу один на одного, скільки необхідно залишати сантиметрів при перестиланні даху тощо. Так само й робота з будівельними інструментами. Я ось навчилася працювати з шуруповертом та великим перфоратором».
Лариса Бортовик за роботою з великим перфоратором
Натомість, за словами волонтерки, у нагоді стають їхні професійні знання. У першу чергу це стосується вміння спілкуватися з людьми та наданні їм своєрідної психологічної допомоги.«Часто до нас телефонують люди, які дуже розгублені. І ми не просто їх заспокоюємо, а ще й консультуємо. До якої інстанції необхідно звернутися? Яким чином держава передбачає компенсації за житло? Коли ми зможемо приїхати? І ще багато подібних питань, – не приховує Лариса Бортовик. – А ще у нас є кілька волонтерів, які мають особливі вміння та роблять дивовижні речі. Інакше я це пояснити не можу. Бо в згорілому вщент будинку їм завжди вдається знайти, відкопати серед цього згарища вцілілі документи чи фотоальбоми».
Волонтери знаходять як цінні, так і небезпечні речі
Географія допомоги: від Херсона до маленьких сіл
У перші тижні після звільнення правого берега Дніпра волонтери херсонського осередку «Добробат» працювали в місті. Займалися закриттям пошкоджених вікон та прибиранням наслідків ворожих обстрілів на об’єктах соціальної інфраструктури. Зокрема, Херсонського державного аграрно-економічного університету та кіноконцертного залу «Ювілейний». Та після посилення російських атак команда зосередила свою діяльність на населених пунктах за межами Херсона.«На сьогодні ми найбільше проводимо робіт у Посад-Покровському. Чому? Бо там зруйновано понад 90 відсотків будинків, і ще це безпечно для волонтерів. Адже в нас були ситуації, наприклад, у Зеленівці, коли почався мінометний обстріл, у тебе лічені секунди до прильотів, а сховатися немає куди. Перші заявки ми шукали самостійно за допомогою оголошення в соціальній мережі. А коли почали працювати на місці – люди вже зверталися самі. Лише в цьому селі ми вже розібрали завали близько в 20 будинках. Звичайно, хотілося би більше, але це фізично важко працювати кожного дня. До того ж, як я вже казала, в постійному складі команди 10 волонтерів, інші долучаються за можливості. А нових людей знайти складно, бо в нас місто порожнє», – розповідає Лариса Бортовик.
Робота херсонських волонтерів «До» та «Після»
Загалом головною метою волонтерського руху «Добробат» є «fast recovery», тобто швидке відновлення житлових ти інфраструктурних об’єктів. Тож добровільний будівничий батальйон не тільки розбирає завали зруйнованих будинків, а й проводить демонтажні роботи, ладнає покрівлі, монтує вікна та двері. Під час роботи волонтери ще й сортують будівельне сміття, аби його було належно утилізовано.«Єдине – у нас немає своїх матеріалів. Тому ми працюємо з тим, що надають господарі чи за рахунок грантів. Ось зараз ми дуже чекаємо, що нам підтвердять проєкт і меценати нададуть кошти на відновлення одного будинку в Посад-Покровському. Він дуже постраждав від обстрілів. Ми там будемо заміняти дах, відбудовувати веранду, вставляти нові вікна й двері. Крім того, нещодавно ми подали заявку на ще один грант, за рахунок якого плануємо провести легкий ремонт у 20 будинках Станіславської та Чорнобаївської громад. Маю надію, що все вдасться, і ми його виграємо. Також у нас є постійні партнери, які надають усі необхідні інструменти для роботи», – пояснює пані Лариса.
Вона зазначає, що дуже хотілося би відчувати підтримку місцевої та обласної влади. Це стосується не лише матеріалів чи інструментів для роботи, а й допомоги з транспортом. Адже кожного разу волонтери самі шукають та винаймають мікроавтобус для поїздки в села.
Робота херсонських волонтерів «До» та «Після»
Команда херсонського осередку «Добробат» працює з усіма категоріями населення, проте першочергово звертають увагу на родини з дітьми, людей з інвалідністю та тих жителів, хто безпосередньо перебуває на місці.«Це дуже важливо – підтримувати тих, хто повертається додому. А іноді туди, що від нього залишилося… У перші місяці після деокупації картина в селах була взагалі жахливою. Тотальна руйнація: скелети будинків узбіч доріг, розрізані уламками дерева та безпритульні схудлі тварини, які дивом вціліли під обстрілами. І ти не знаєш, куди ступити ногою, бо на землі немає живого місця. За ці місяці ситуація змінилася. Відбувається відновлення, повільно, але воно є. І знаєте, нам би хотілося вже працювати на соціальних об’єктах, а саме школах та амбулаторіях. Принаймні в тих населених пунктах, де на сьогодні немає загрози атак з мінометів, танків чи РСЗВ. Бо ці установи важливі для безпосереднього життя на місці», – не приховує Лариса Бортовик.
За словами херсонки, кожен об’єкт, де вони працювали, є унікальним за своєю історією. Іноді волонтерам важко втримати сліз, коли не лише бачиш, а й чуєш, що було на цьому випаленому місці. Однією з таких розповідей пані Лариса ділиться з нами:
«Це було в Посад-Покровському. Родина мала більше 150 сортів винограду, на колекцію приїжджали дивитися з усього світу. І справа усього життя цих людей просто зникла. Бо прямо перед їхнім будинком прилетіла авіабомба та пошкодила водогін, який забезпечував полив. Увесь виноград погорів. Та господар все рівно не втратив надію та будував плани. Що ось зараз ми все приберемо, далі він перестеляє дах та привозить батьків. А потім дійдуть руки й до палісадників. Цей випадок мені запам’ятався дуже сильно, запав у душу я би сказала».
У планах волонтерів – відбудовувати й лівий беріг Херсонщини
Не могли ми не спитати в Лариси Бортовик, чи є в планах херсонського осередку «Добробат» розширити межі допомоги й на лівий берег Херсонщини після деокупації територій.«Ви знаєте, нам один з благодійних фондів передав генератори, і я їх розвезла по громадах, де досі є проблеми з електропостачанням. Та я залишила чотири пристрої, бо розумію, що російські військові залишать по собі таку саму халепу з електропостачанням, як і на правому березі. Тож як тільки лівий берег звільнять – завантажую їх у свою машину та їду туди. А далі, звичайно, після робіт з розмінування, будемо допомагати людям з відновленням будинків. Працюємо задля спільної Перемоги тільки разом!» – наголошує херсонка.
Гривна